Читати книгу - "Хеві Метал, Олександр Аркадійович Сидоренко"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Настя, — гукнув ветеринар з маніпуляційної. — Посчітай там с моєй картой, хорошо?
— Окей, — відповіла йому дівчина, чиє ім’я тепер було відоме, й додала тихіше: — Буде у вас мінус двадцять відсотків. Знижка. Тоді усього… Тисячу чотириста сорок.
— Добре, — прийняв подарунок Ваня, повернув голову через плече. — Дякую.
Сьома нічого на це не відповів, тільки шарудів поліетиленом, пакуючи тіло Братана, а Настя так само пошепки продовжила:
— Він — хороший, просто на нервах.
— Я вже зрозумів, — Ваня відрахував сім двохсоток, додав полтішок, і не «сомнітєльний», а новий, акуратно виклав гроші на стійку й пішов до виходу.
Відчинив двері, а тоді розвернувся до Насті й сказав те, що було треба сказати:
— Я дуже вам вдячний. Дуже.
Дівчина ледь усміхнулася у відповідь:
— Головне — що тваринці більше не боляче.
— А мені — боляче, — зізнався їй Ваня. Йому годі було стільки часу мовчки носити у собі правду, ще хвилина — і він би розповів їй, як це — здатися від безвиході й погодитися піти до кавербенду, так і не заспівавши жодного разу на сцені палацу «Україна». Розповісти, як це — програти.
Та він лише криво посміхнувся їй у відповідь й вийшов до крихітного фоє. Коли почув у спину: «Ви випийте, воно попускає», — він усміхнувся ще ширше й зачинив за собою двері.
*
Сніжити перестало, машини нарешті роз’їхалися, й все навколо стало типовим для свого часу: для музиканта це — ще вечір, для нормальних містян — глибока ніч. Мокрі кросівки чвакали в сніговій кваші, бо без морозу сніг одразу почав танути, як впізнаваність учасників телевізійних шоу без ефірів. Ваня перевірив месенджери — всі мовчать, Мар’яна повідомлення отримала, але не відповіла. Що ж, не писати ж їй вкотре?
Біля повороту на Бориспільську побачив «АТБ». Ваня примружився й намагався дослухатися до усіх внутрішніх голосів, та вони мовчали. Може, образилися, а може, в них теж розрядилися батареї, як у телефоні, де червоне денце натякало на прийдешній дисконект. Вирішуй сам, не знаєш, що робити, — роби найгірше, десь так. Ваня підійшов до магазину й піднявся слизькими сходами, якби зараз впав — був би не проти. Заслужив.
У маркеті було тихо, касирка дивилася в телефоні якийсь скетч й гигикала, а охоронець підглядав у неї з-за плеча. Він озирнувся, окинув поглядом Ваню й повернувся до екрана, де відбувалося дещо вкрай смішне, про що свідчив гучний закадровий сміх.
Ваня зайшов за турнікет й одразу опинився перед секцією з алкоголем — тут добре знали свою аудиторію й не вигадували зайвого: все — в лоб. Подивився на асортимент, намагався порахувати водночас зекономлені кошти (триста шістдесят гривень, навіть триста п’ятдесят, бо чірік він лишив типу на чай) й тривалість періоду тверезості (два роки, п’ять місяців та десь десять днів), здригнувся й пішов до виходу.
«Що це за гумор такий? — думав, коли виходив на вулицю. — Я що, дійсно збирався купити собі якийсь маленький коньячок? Як колись в «мусорці» під домом, де обидві продавчині дивилися з повагою, бо обирав не найдешевший варіант, а якесь п’ятизіркове «шабо»? Дурко, ти що, дійсно збирався витратити єдині гроші, які тобі світять у найближчі тижні, на бухло?! Напередодні дня народження дитини, Нового року та Різдва, у вечір геть провтиканого Миколая? Ти що, зібрався знову пити???»
Що ж це за день такий, що ж це за місяць, що ж це, бляха-муха, за рік? Ваня звернув за ріг, вийшов на Бориспільську, й тут телефон терленькнув — нове повідомлення. Невже то Мар’яна цікавиться, де його носять чорти? Ба більше — Трушин пише, що добре подумав і пропонує ще попрацювати на вихідних, а далі буде видно?
Так, це було повідомлення від Гєни, та йшлося в ньому зовсім про інше: «По «ПК» пока отбой, патлатого зашили». Ваня зупинився, заплющив очі й вкотре за сьогодні скривився — хтось просто знущається з нього: підкладає під ноги коробки з сюрпризами, що помирають, дірявить дитячі чоботи, повертає з Москви Колю Рєзанного, висуває Лапу на Євробачення. Цей хтось його не любить, й не сказати б, що без причини. Розплющив очі, розвернувся й попрямував назад, до магазину.
*
Охоронець здивувався його поверненню й про всяк випадок вирушив услід. Ваня підійшов до стійки з бухлом й зупинився. Зауважив, що, відколи він кинув пити, асортимент значно змінився, вийшли незнайомі бренди, а старі перевдяглися в нові пляшки та етикетки. Світ змінюється, а ти — ні.
— Молодой чєловєк, а шо ето ми смотрім? — спитав позаду охоронець. Він стояв десь за два метри, склавши руки біля паху. Ваня дуже повільно розвернувся:
— Е… Спробую вгадати, ви дивитеся щось смішне. Камєді-клаб?
Охоронець ніяк не зреагував на жарт, натомість мовчки підійшов до стійки, трохи нахилився й постукав вказівним пальцем по аркушу, що висів біля полиці.
Ваня з подивом прочитав: «Продаж алкогольних напоїв з 23:00 до 10:00 ЗАБОРОНЕНО». Тю. Виявляється, він пропустив найцікавіше. Точніше, недогледів — попередження висіло дуже низького для нього, до того ж коньяки стояли вище, а на напої знизу (вина, лікери, слабоалкоголка) він і не дивився.
— І давно? — спитав.
Настала черга охоронця дивуватися.
— Дддавно, — нарешті вимовив той. — Ти шо, з дуба впав?
— Ні, я був у відрядженні. На полюсі, — відрізав Ваня й пішов до виходу.
— За восходом, — сказав у спину охоронець, і в його голосі відчувалося певне співчуття.
— Що за восходом? — не зрозумів Ваня. Він що, схід сонця має на увазі?
Та чолов’яга вже примостився за плечем касирки й поринув до іншого світу, в якому життя просте, зрозуміле й веселе.
Здавалося б, треба радіти, що доля врятувала його від вкрай небезпечного кроку! Кроку назад, кроку вниз — тут жодних ілюзій бути не могло. Але що та доля могла знати про вагу Братана з коробкою? Про мокрі ноги? Про дружину? Про сина? Та про все! Що вона взагалі собі дозволяє, прибиваючи його до землі щогодини?
Якщо «патлатий», як його звати? Паша? Точно — Паша. Якщо цей Паша зав’язав, то, за законом збереження космічної енергії, хтось інший з довгим волоссям має розв’язатися! І хто ж цей хтось, як не відомий на всю гостинку переможець «Таланту», завсідний гість зіркових концертів, краса другого ряду масовки Йоан З Вами? «Гроза порожніх бокалів — ось хто я», — подумав Ваня й загигикав від цього жарту. Вмикайте закадровий сміх, це ж весело, блядь!
Усе вирішилося само собою — десь через
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хеві Метал, Олександр Аркадійович Сидоренко», після закриття браузера.