Читати книгу - "Король стрільців"

й, очевидно, пан секретар у гарячковій поквапливості і нетерплячці стали ритись, гей кроти, в скирті урядових актів… Пану голові попався під руки найновіший розпорядок Таборової Ради, пан заступник поцупив обіжник Центрального Представництва, а пан секретар став крутити трубку з найновішого числа таборової ґазетки… І так, за п’ять хвилин, уже вся канцелярія потопала в чорному тумані їдкого, отруйного і задушливого чаду, що садив надвір через вікна, як дим з комина крематорії…
* * *

…Аколи вже присмерком наші страйкарі покидали маґістратські пороги, тоді Юхим Юхимович Трохименко, немов би собі щось пригадав, бо постукав себе пальцем по лобі та й каже:

— Інтересна штука ота сама, як її звав — димократія… Отак це ми, значить, і виграли страйк за цигарки: не хватало того, що нас баби полінами наколотили, то ще й пани, дай їм Боже здоров’я, скурили нам решту махорки.

— Ех, ти, темна масо! — глумився з нього, а може й із себе самого, пан Онисько Макогін. — 25 років сяяло над тобою сонце сталінської конституції, а тобі ще й досі не ясно, що з бабами і з панами наш брат ніколи не дійде до ладу.

— Да-да! — розгублено притакнув Юхим Юхимович, а за ним і Гриць Чуперчук, як далекий відгомін, добавив:

— Ба!

Ходження запроторенця по муках

Переставилась запроторена особа, а її душенька притьопала до раю. Обступили її зразу урядовці Райської Канцелярії та й беруть на допит.

— Ви якої нації? — питають.

— Українець, — каже запроторена душа.

Здумались урядовці Райської Канцелярії! Аж крилами з дива затрепетали, гей трепета листячком зашелестіли…

— Агій! — кажуть. — Що це вам, українцям, приплило до голови, що від якогось часу так масово претеся на той світ? Хіба ж небо створене лише для вас? Та й чого вам так квапитись до неба, коли тепер ваша земна батьківщина перетворилась в «рай»?

А запроторена душа роз’яснює, в чому справа, розтолковує:

— Даруйте, — каже, — хай мене Бог милує, я не з батьківщини сюди попала, а з американської зони… Я, можна сказати, з тих переселенців…

Райські урядовці багатозначно переморгнулись один з одним.

— Ага, то ви така птиця!.. А картонку ДіПі маєте при собі?

— Не маю!.. — виправдується запроторена душа. — Коли я на віки-вічні попрощала мої тлінні останки, тоді ще раз заскочила до УНРРА, щоб мене там запевнили, чи дійсно треба брати ДіПі-карту на той світ, чи не треба. Мені сказали: «Не треба! Там, на тому світі, одержите небесну картку, небесний приділ манни та небесну кількість кальорій».

— Ех, морока нам з вами, новітніми циганами! — обурюються урядовці Райської Канцелярії. — Морока, та й вічна заверниголова, як на небі, так і на небесах!.. Ну, ну, йдіть туди, праворуч, — показують, — в другі двері. До чистилища.

Подалась запроторена душенька в ці другі двері, що праворуч, а там — карточка висить: «Комісія».

— Ей, пани угодники! — гукає душенька. — Тут щось не так! Тут не чистилище, а комісія якась урядує.

— Нічого, не турбуйтесь, — пояснюють райські урядовці. — Колись називалося чистилище, тепер — комісія. Так чи сяк — на одне вийде; в тому ви зараз переконаєтесь на власній шкурі.

Правду казали райські достойники! I на волос не збрехали! Господи Боже мій!.. Як візьмуть тую нещасну душеньку на муки та на тортури! Хоч і була вона, тая нещасна душа, гола-боса і така тонюсенька, прозора, як павутиння, проте угодники з Реєстраційного Відділу детально та сумлінно її рентґенували, мовляв, ану ж хвора на туберкульозу або хоче перепачкувати до неба заграничну валюту, золото, чи діяманти. Потім фотографували тую нещасну душу, міряли, важили та знімали відтиски пальців з її рук та ніг. Та ще й веліли тій нещасній душі виписувати довжелезні анкети, тягали її по всяких урядах і комісіях, переслухували, випитували: чи вона співпрацювала з Люципером або з іншими антидемократичними, пекельними силами, а може, має на спині, на потилиці, під пахвою чи деінде яку малину, бородавку чи який інший підозрілий знак, а може, її брат, сват, кум або свекрушиного дядька небіж були записані до якоїсь чортівської партії? Одне слово — так тую бідолашну душу змордували, що якби вона з самої своєї природи не була безсмертна, то зовсім певно після такої реєстрації ще раз віддала б Богові духа.

Змордовану, знівечену й ледь-ледь теплу душу привели назад до Райської Канцелярії.

— Так, душечко божа, — каже сідобородий святець, начальник тієї Канцелярії. — Ми ствердили понад усякий сумнів, що ви не є партієць, ні воєнний злочинець, ні кольлабораціоніст, і в основному вам прислуговує право тимчасово поселитися в небі, в окремому таборі для ДіПі-небіжчиків. Є лише в тому всьому одна заковика: в наших картотеках ви поки що далі фігуруєте як жива людина! Не знаємо, хто вас властиво зробив небіжчиком, хто вам без нашого відома і згоди віку вкоротив?.. Бо від нас такий розпорядок не вийшов! Згідно з нашою небесною бухгальтерією, ви ще повинні б клигати на землі яких бідних десять років!..

— А так, так! — притакнула душа. — Те саме й лікарі колись мені казали, що при доброму старунку й прохарчунку я могла б ще теліпатись в мойому тілі з десять років… Та що з того: як почали там, на землі, оте моє тіло переганяти з табору в табір, а переслухувати, а допитувати та все наново реєструвати, то одної гарної днини серце відмовило послуху, лопнуло, і так прийшла мені кришка.

— А бачите! І тому саме, що ви зійшли з того світу передчасно, ненормально і не згідно з нашим розпорядком — вам тут,