Читати книгу - "Все буде добре"

Перед ним лежав розпанаханий записник. Його чорна обгортка була подерта в пориві емоцій, а пошматовані сторінки лежали на м’якому килимі. Усі його плани, усі мрії – усе це вже не мало ніякого сенсу. Він урятував себе, однак не зміг урятувати тих, кого любить. Цікаво, Джон відчував те саме? Дивно, але жодного разу він не задався питанням: а як саме помер його друг? Може, усвідомив, що майбутнє не передбачило місця для нього? Може, не зміг змиритися з наявністю мінуса у своєму блокноті? Олександр глянув на підлогу. «Знайти спосіб урятувати Дебору», «Знайти спосіб урятувати Марію». Два мінуси, які зруйнували все. Ти теж відчував це, Джоне? Ось цей божевільний пекучий свербіж у грудях? Коли спіраль життя не дає тобі вдихнути?

Телевізор тихо бубнів свої новини. Горіли ліси в Полінезії, маленька дівчинка в’язала шалик із пластикових пляшок, проводились вибори, які ніяк не могли завершитись, знову і знову рухаючись по колу. Олександр перевів погляд на ноутбук. Там, у глибині електронного мозку, жили три електронних листи, які мали вирішити життя пересічного колишнього короля світу.

Перший надіслав бухгалтер. Він любив свого начальника, тому вирішив попередити про те, що кілька години тому банк утратив усі свої заощадження. Усе до копійки було переведено на невідомий рахунок. І якщо це був запланований хід компанії, то він (бухгалтер) рекомендував би підготувати правдоподібне пояснення податковій, яка вже отримала копію звітності.

Другий лист прийшов учора від керівника ГО «Усинови дитину – порятуй країну». Пан Василь повідомляв, що невідомі вдерлися до приміщення організації та вилучили всі до одного комп’ютери. Телефон Віталіка не відповідає, і пан Василь не знає, що робити.

Сашко сильно прикусив губу та запив мартіні. Гострий біль ударив у голову, але не зміг ні заглушити ниючого відчуття всередині, ні стимулювати злість, яка зараз була потрібна як ніколи.

Ігор Жатек ударив тоді, коли корпорація «Альвеа» була найбільш вразливою. Чотири одночасні пограбування в різних містах. Усі дані щодо УДПК вилучено. Серверну спалено. Усі кошти переведено на фіктивні рахунки. «Альвеа» звинувачують у фінансуванні екстремістів. Сергій зник. Віталік мертвий. Марія теж. Олександра Шипалка не було лише кілька днів, але цього виявилося достатньо, щоб усе побудоване ним утоптати в багно. Настільки глибоке, що невідомо, чи з нього вдасться вибратись.

Олександр залпом допив мартіні. Чи змінилось би бодай щось, залишись він в Україні? Чи просто його теж захопила б ця машина невідворотності? Як Жатек зміг пролізти йому під шкіру, дізнатися про все, що робила організація? Невже це робота тих, про кого попереджав Чарльз Еґарт? Невідомі сили, які не хотіли, щоб в Україні з’явилась американська фінансова установа. Але кому, кому заважала «Альвеа»? Сотні робочих місць, повний соціальний пакет, значні надходження до бюджету. Нащо різати курку, що несе золоті яйця та піднімає економіку країни? Чи хтось переслідував протилежні цілі? Шукав, як можна ослабити молоду державу? Планував довгими фурами завозити через кордони проблеми та хаос? Сашко глянув на килим, де лежав розірваний документ про минуле Ігоря Жатека, і криво усміхнувся. Хто ж знав, що в цій боротьбі в нього із самого початку не було жодних шансів? Поки він грав у шахи, його суперник збирав масті в покері. І в таких протистояннях політика завжди б’є бізнес.

Найбільше прикро було за Марію. Він був так близько, щоб порятувати її, натомість жінка стала жертвою бізнесової війни. Олександр опустив погляд і торкнувся ноутбука. Тьмяний екран знову засвітився. Третій лист прийшов від неї. А в нього все не було часу на прочитання. Більше того, він вважав Марію своїм ворогом, перебіжчиком, навіть не спробував зрозуміти її, допомогти. Натискаючи на курсор, Олександр відчув дивне хвилювання всередині. Так, наче на нього чекають відповіді на всі питання…

Але в листі не було жодних одкровень. Жінка просто наводила лад серед своїх речей і знайшла стару дитячу фотокартку. Скан ішов у додатку. На тьмяній фотографії четверо дітлахів стояли, обійнявшись, на фоні дитячого табору. Усміхнені. Сповнені оптимізму. З вірою у світле майбутнє. Сашко не пам’ятав цього фрагменту свого минулого, для нього це були якісь незнайомі діти. Та лист містив і відсканований зворотний бік фотографії. Там каліграфічним почерком було виведено: «Саша, Катя, Марія, Антон. 1985 рік. Село Бистриця», і кривими буквами дописано: «Все буде добре». Різним почерком, три рази – не вистачало тільки його напису. Чотири дитини. Чотири долі. Все буде добре…

Сашко розсміявся. Сміх перейшов у божевільний регіт. Не соромлячись, перекрикуючи шум телевізора та нічну тишу. Розганяючи офісних монстрів і власні страхи. Все буде добре? Все буде добре?? Отаке воно – добре??? Життя, у тебе таке поняття доброти?? Холодний метал пістолета натиснув на скроню, а погляд утупився в минуле. Там, де світило сонце і ми вірили в краще. Що пішло не так? Сашко заплющив очі й посміхнувся. Посмішка вийшла жалюгідною. Ми пішли не так…

Твердий метал змушував концентруватись на реальності, але там, за заплющеними очима, вітер куйовдив волосся, пісок забився в босоніжки, і хтось кричав…

– Діти! Діти! Та станьте всі разом урешті-решт! – Вероніка Олександрівна намагалася зібрати дітей в одну групу та виставити їх навпроти чорно-сріблястого фотоапарата «Зеніт-ЕТ». Коли ж це їй нарешті вдалося, вона гукнула: – А тепер окремо переможців нашої естафети.

Антон гордо став по центру, обійнявши правою рукою Марічку. Дівчинка усміхнулася й обійняла Катрусю, а та – Сашка. Так Антон опинився скраю. Хлопець не встиг зреагувати, як пролунало «Клац» – і Вероніка Олександрівна гукнула:

– Добре, а тепер переможців з волейболу. Олено, Марто, хутко сюди!

Антон, Катруся, Сашко та Марічка відійшли вбік. Засмаглі, з купою вражень та подряпин на колінах, червоними очима від численних запливів і вигорілим волоссям від щоденних