Читати книгу - "Під Савур-могилою"

Не сидів склавши руки і Брюх. Він звернувся до січовиків-охочекомонців, і ті прийшли йому на поміч, послав до хана за допомогою бунчужного Степана Гречаного, полковника Гамалію і писаря Каспаровича — в столицю Щастя із проханням до султана прийняти Лівобіччя під зелену султанську хоругву. Сповістив він і донців та Круг про розрив із Москвою «із-за потоптання нею в Андрусові усіх домов».

Ромодановський, дізнавшись від Хитрово і фон Буковена про вихід січовиків-охочекомонців у поміч Брюхові, засів на них у Котельві і розбив їх наголову. А Брюхова розправа над полковницею Гострою в Гадячі, її страта і пограбування призвели до розколу в середовищі його старшини і перемету її до Дорошенка. Брюх послав свого генерального осавулу Демка Многогрішного особисто до Сірка, який перебував якраз у Січі, щоб той посприяв поворотові на Січ решток недобитих воєводою Ромодановським січовиків, а гетьманові Дорошенкові — сліпе прохання про допомогу, і Дорошенко універсалом пообіцяв подарувати «бояринові» Гадяч на вічний утримок, якщо той передасть йому булаву Лівобіччя. «По виборах я уступлю тобі й свою булаву, аби тільки по тому наш народ єдиним був»,— писав він Брюхові.

Не вплинули й на січовиків прислані Хитрово та фон Буковеном дві тисячі золотих карбованців, сто в'язок сукна як пожалування від царя. «Дякуємо вашій мосці за поміч нам, але наглядачів і вивідувачів нам не присилайте, бо ви в Андрусові не по-християнськи стоптали стосунки з нашим людом і тому з вами, неслівцями, заодно нам навіки неспідручно стояти, як з віроломцями, самоїдами і здирщиками».

У підтверження цієї засади Січ визнала гетьманом Дорошенка, що було смертельним для царя, а «вора Брюха» руками найманців із черні Ромодановський, прикувавши голого до гармати, скарав на смерть у Диканьці, як зрадця. Тіло «боярина-гетьмана» за наказом Дорошенка пізніше було відвезено в Гадяч і поховано там у церкві Богоявлення. Дорошенкові активно допомагала велика і багата родина Шірін-бея в Ханстві, вона ж приймала і Брюхового посланця Степана Гречаного, що приїжджав «чинити згоду і просити орду на Москву». Шірін-бей списався із Петром Суховієм, і через нього хан, врешті, поклав мир із Січчю, плануючи замінити султанового Дорошенка своїм Суховієм. Цар та бояри спішно шукали заміну «ворові» Брюхові і Методієві, схопленому Борисом Шереметєвим і задушеному в Новоспаському монастирі на Москві.

Дорошенкові привезли, нарешті, його посли султанську грамоту-домову, в якій той зобов'язувався захищати Україну від Москви і Польщі, об'єднати її зі Слобожанщиною, Поділлям, Поліссям і іними русинськими землями і не допускати людоловства ханового та іних ординців. Дорошенко на радощах замовив уманським кравцям, шапошникам та взуттєвикам зодягти по-козацьки гарнізон компанійців і сердюків, а сам із ордою, лишивши на покордонні з Польщею застави і залоги, подався на чолі козацько-ординської армади знову під Котельву, де розгромив Ромодановського і втечно відігнав рештки його розпорошенців за Путивль.

Цар і бояри були згодні визнати війну за Україну програною, смертельно злякалися Дорошенка й орди, а ще при заворухах черні в Астрахані і інших інородців повсюдно та «бунті стрільців із-за плати їм мідним грошем», але — недарма московське комашне князівство виросло за рахунок підступності і шулерства до динозаврового — повторилося нерозважливе безрозсудство Богданове під Замостям, якого після повної перемоги над ляхами покликала Гелена До Києва. На непоправне горе українському поспольству, цього разу було використано, уже царем, той же метод. Зігравши на найсвятіших почуттях мужа, гетьманові підіслали лазутця-доносителя, який сповістив його, що його кохана Пріся — гетьманша Яненчівна — зрадила йому в Чигирині і нешпетно та замтузно поводить себе, обзиваючи гетьмана рогатим облизнем. Коли Богдан від Вісли, Любліна й Замостя під тим же проводом «кльонсько» повернув війська додому, то Петро «трагічно» передав їх наказному, вчора ще Брюховому чернігівському полковнику, Демку Многогрішному, а сам, загнавши три пари коней, ошаліло понісся в Чигирин, не відаючи, що той наказний був тричі підкуплений царем і боярами. Втекли вслід гетьманові й ординці, бо почули, що на Ханство напав шайтан Сірко, хоч то була також вдала царська вигадка. І внову сталося непоправне!..

Тим часом Сірко, на прохання дружини, сина, доньок і зятів, виїхав на поминки Петра в Артемівку, а побачивши там збирачів датків, які в порушення царських пільг бралися чинити їх і в січовій Мереф'янщині, відвідав обурені проти царя і бояр сотні недавно свого, а тепер Харківсько-печенізького полку уже з царським воєводою Левом Ситіним та ще ним залишеним наказним полковником Федором Ріпком.

Хоч у січовій Мереф'янщині підробкою листа, ніби від імені Січі, на ім'я Ромодановського Сіркові вдалося припинити гвалти і побори та домогтися навіть виводу звідти здирщиків,— більшого і для колись свого, і для окремого Торського полку він не домігся. Підняти повшехне повстання проти обох воєвод йому також не поталанило. Зате в слободах Красного Кута і Торських Озер він організував і підняв заворуху, в якій було побито і вигнано абирачів датків. Та, дізнавшись про це, Ромодаяовський наказав стрільцям «палити, різати, вішати, брати в полон, скільки Бог поможе і ворохобників, і їхніх родин для гону до Сибіру»! Тоді Сірко, розоривши боровинську, калантаївську, сартівську, охтирську, кишеньківську і торговицьку стрілецькі залоги, пішов із покозаченцями до Дорошенка в Чигирин.

В цьому поході Сірко, тепер уже не «третій», а «перший гетьман», як нарік його люд, розіслав листи «до посполитства і мирян, козаків і пастирів, торгових і рукомесних людинів, щоб воєвод і здирців добр та і них царських нехристових слуг побивали, а врадувалися лише своїми полковниками, сотниками, війтами-бурмистрами та суддями, як і досі те було з покону».

Поки Сірко був відсутній у Запорогах, писар Січі Петро Суховій був обраний сіромою на правобережного гетьмана, а Запоріжжя підпорядковане ханові й орді, як ханів паша-лик. Козаки — одні в жарт, інші злобиво — обзивали новообраного гетьмана то Шамай-агою то Ашпат-пашею, а його власну охорону і габданк-печатку з татарськими знаками в зелених кольорах — «султановими постольними штандартами».

Господарювання Суховія в Запорожжі після ради, як на заклик сіроми Дорошенко не з'явився, викликало шал і в Сіркові, як нечуване. Чорна рада, що відбулася в Січі перед приїздом