read-books.club » Сучасна проза » Коли курява спаде 📚 - Українською

Читати книгу - "Коли курява спаде"

145
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Коли курява спаде" автора Алай. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 100 101 102 ... 218
Перейти на сторінку:
межами фортеці, тож серед ночі, коли мені нарешті вдалося прогнати з-перед очей обличчя доньки туси Ронггонг і ледь поринути в сон, мене розбудив цокіт копит швидкого коня.

Оскільки Соднам Г'ялцен і Аїр-молодший все ще стояли перед моїм ліжком, я, скрегочучи зубами від злості, сказав останньому:

— Піди і вбий того, хто приїхав на коні, а тому коню відрубай ноги!

— Не вийде, — сказав мені, сміючись, Соднам Г’ялцен, — цю людину послав управитель, щоб знайти тобі дівчину в ліжко.

Ще одна дівчина постала переді мною. Я, дивлячись тільки на її низ і не збираючись навіть піднімати голови, сказав:

— Іди до того, хто тебе знайшов.

Однак коли підлеглі, оточивши дівчину, пішли вже до дверей і відчинили їх, до кімнати залетів вітерець і приніс із собою запах свіжої трави. Я покликав дівчину назад і, так само не дивлячись на її обличчя, потягнув ближче до свого носа її рукав. Так, запах свіжої трави йшов від її тіла, тож я спитав:

— Дівчина з пасовища?

— Так, паничу, — відповіла вона.

З її вуст злітав аромат розсипаних по траві квітів. Я наказав підлеглим вийти, а дівчині — залишитись і поговорити зі мною. Коли слуги вийшли, я сказав до неї:

— Я захворів.

Вона засміялась.

Багато дівчат у цей момент пускають сльозу, адже хоча їм дуже подобається бувати в ліжку, вони все одно роблять вигляд, що не мають до того охоти.

— Ти мені подобаєшся, дівчино з пасовища, — сказав я.

— Однак ти навіть і не глянув на мене!

— Загаси каганець і розкажи мені якусь історію про пасовище.

Коли згасло світло, мене оточили тонкі аромати квітів і запах свіжої трави.

На другий день я залишив управителя опікуватися далекими гостями, а сам поїхав на пасовище, звідки походила вчорашня дівчина, прихопивши і її з собою.

На пасовищі люди напнули для мене красивий намет біля гарячого джерела, і поки я киснув у ньому, дивлячись угору на хмарки, що пропливали по небу, я забув про доньку тусині. Дівчина з пасовища наготувала мені силу-силенну страв, після чого прийшла до джерела і, дивлячись на мене голого в воді, сказала:

— Паничу, виходь поїси трохи, а то я вже не встигаю відганяти усіх цих ґедзів.

Вона була міцної статури й невимушених манер. Згадуючи, що декілька років тому в мене була служниця Дролма, я вже й не думав, що цей світ збереже на цьому пасовищі для мене ще одну Дролму, тіло якої поширює аромати трав і квітів пасовища.

— Тебе звати Дролма? — спитав я.

— Ні, — відповіла вона, — мене звуть не Дролма.

«Дролма!» Багато років тому, коли я прокидався вранці, я хапався за руку Дролми. Відтак я крикнув до куховарки Санг'є Дролми, яка саме була заклопотана облаштуванням усього нашого люду:

— Дролмо, тут є людина з таким самим ім’ям, як у тебе.

Дівчина з пасовища подивилася на Санг'є Дролму й відразу все зрозуміла.

— Я не піду в замок і не буду куховаркою, — сказала вона, — я хочу залишитися на пасовищі. Я — тутешня дівчина.

— Гаразд, — відповів я, — не будь куховаркою й залишайся на пасовищі, а також виходь заміж за свого милого. Однак зараз тебе будуть звати Дролма.

Вона роздягнулася догола й лягла зі мною поруч на м'яке піщане дно у воді гарячого джерела[126].

— Вода поглинула твій запах, — сказав я.

Вона кинулась мені на груди й почала схлипувати.

— Що має статися, нехай те станеться раніше, — сказала вона.

Я притиснув її своїм тілом і почав голосно вигукувати: «Дролмо! Дролмо!» Від цього ми обидва були в захваті. Вона знала, що я одночасно кличу двох людей: свою вчительку і її. Так, навіть її тіло було приблизно таким, як і в служниці Дролми. Я вже був дорослим і мене вже не поглинало таке міцне тіло, натомість я почувався так, ніби їду на сильному скакуні. А вершники, які мчать на конях, завжди повинні щось радісно вигукувати. Тож я й кричав, а її тіло коливалося, мов хвилі. Куховарка Дролма, почувши мої вигуки, подумала, що я хочу доручити їй якесь завдання, тож раптом підбігла до схвильованого джерела, де побачила, що я кохаюсь із нею молодою. Я продовжував вигукувати: «Дролмо! Дролмо!» А коли кінь добіг кінця, там з'явився високий і стрімкий бескид,

1 ... 100 101 102 ... 218
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коли курява спаде», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Коли курява спаде"