Читати книгу - "Хранителі"

Позаконфесійна комерційна церква була найкумеднішим місцем, яке Трейвіс коли-небудь бачив. Будівля мала водночас відверто романтичний, солідний і тривіальний вигляд. Нора теж вважала цю церкву занадто ексцентричною, і вони ледь стримувалися, щоб не розсміятися. Церква тіснилася у південній частині Лас-Вегас-Стріп між розцвіченими неоновою рекламою фешенебельними готелями-хмарочосами. Це була одноповерхова будівля, пофарбована у блідо-рожевий колір, з білими дверима, над якими висіла латунна табличка з вигравіюваним написом: «Спільно йдіть у дальшу путь…» Натомість вітражів із зображеннями святих вікна прикрашали пишні сцени з відомих літературних історій про кохання: «Ромео і Джульєтта», «Абеляр і Елоїза», «Окассен і Ніколетта», «Звіяні вітром», «Касабланка» і — несподівно — «Я кохаю Люсі» й «Оззі та Гаррієт».

Дивно, але тривіальна атмосфера не зіпсувала їхнього піднесеного настрою. Ніщо не могло зіпсувати цей день. На все життя слід зберегти яскраві й теплі спогади про кожну деталь у цій незвичайній, позбавленій архітектурного смаку церкві, бо це була їхня церква і їхній день, і тому, незважаючи ні на що, і ця церква, і цей день особливі.

Зазвичай сюди собак не впускали, але Трейвіс добре заплатив усім працівникам, щоб Ейнштейна не лише впустили всередину, а й щоб він почувався тут жаданим гостем.

Священик, преподобний Ден Дюпрі («Будь ласка, називайте мене преподобним Деном»), був червонолицим череванем. Він постійно посміхався і потискав усім руки, що робило його схожим на типового продавця вживаних автомобілів. Його супроводжували два найнятих свідки: дружина із сестрою. Для такого дня вони одягнули яскраві весняні сукні.

Трейвіс зайняв місце біля вівтаря.

Органістка заграла «Весільний марш».

Нора дуже хотіла спершу пройти проходом і тоді вже приєднатись до Трейвіса, а не просто почати церемонію біля підніжжя вівтаря. Ще й більш од того, вона хотіла, щоб її, як інших наречених, супроводжували весільні батьки. Така честь могла би випасти батькові Нори, але вона була сиротою. Не мала наречена і близької людини, тож спершу вона подумала, що їй доведеться йти до вівтаря одній чи попід ручки з незнайомцем, але в пікапі дорогою до церкви згадала про Ейнштейна і вирішила, що більш годящої кандидатури, щоби повести її під вінець, їй не знайти.

Під органну музику крізь задні двері нави Нора увійшла разом із ретривером. Ейнштейн чудово розумів, яка велика честь йому випала, тому супроводжував Нору, зібравши воєдино всю свою гордість та гідність і з високо піднятою головою. До вівтаря вони йшли повільно, в унісон.

Нікого не дратувало і не здивувало, що собака виконує роль весільного батька Нори. Врешті-решт, це Лас-Вегас.

— Вона одна з найгарніших наречених, яких я коли-небудь бачила, — прошепотіла Трейвісу дружина преподобного Дена.

Він відчув, що вона говорить щиро і що це не просто черговий комплімент.

Фотограф безнастанно знимкував, але Трейвіс не звертав уваги на спалахи, замилувавшись Норою.

Невелику наву наповнював аромат троянд і гвоздик, що стояли у вазах. Сто свічок у прозорих вотивних чашах і латунних канделябрах ледь миготіли. Нора підійшла до Трейвіса і стала збоку. Він був засліплений інтер’єром, незважаючи на його недоладність: його кохання стало архітектором, який переробив дизайн церкви, перетворивши її в найвеличніший собор на світі.

Церемонія була недовгою і, на подив, величавою. Трейвіс і Нора спершу виголосили клятви, а потім обмінялися обручками. В очах Нори бриніли сльози, у яких відображалося мерехтіння свічок. Трейвіс спочатку не зрозумів, чому від них у нього затуманився погляд, а потім відчув, що він теж от-от розплачеться. Під урочисту органну музику вони вперше поцілувалися як чоловік і дружина. Це був їхній найсолодший поцілунок.

Преподобний Ден відкоркував «Дом Периньйон» і за вказівкою Трейвіса всім налив по келиху, в тому числі й органістці. Для Ейнштейна теж знайшлася тарілочка. Гучно плямкаючи, він приєднався до тосту за вічне щастя та кохання у подружньому житті.

Ейнштейн провів вечір за книгами у дальньому кінці трейлера, де була вітальня.

Трейвіс і Нора провели вечір у ліжку.

Зачинивши двері у спальню, Трейвіс поклав у відерце з льодом другу пляшку «Дом Периньйон» і ввімкнув диск із чотирма альбомами Джорджа Вінстона з найніжнішою фортепіанною музикою.

Нора опустила жалюзі на єдиному вікні й увімкнула невелику лампу із золотистим матер’яним абажуром. Кімнату наповнило м’яке бурштинове світло, і тепер вона нагадувала якесь казкове місце.

Вони трохи полежали у ліжкові, розмовляючи, сміючись, торкаючись одне одного і цілуючись. Поступово розмови стихли, а поцілунки почастішали, і водночас Трейвіс повільно почав її роздягати.

До цього моменту Тревіс не бачив Нору оголеною. Вона виявилася ще прекраснішою, ніж він міг уявити. У неї було ідеальне тіло. Трейвіса збуджувала кожна його деталь: тонка шия, худенькі плечі й повні перса, увігнутий животик, округлі стегна й апетитні сіднички, довгі гладенькі ноги… Окрім збудження, він відчував неймовірний приплив ніжності.

Роздягнувшись, він почав обережно посвячувати Нору в мистецтво кохання. Трейвіс палко хотів задовольнити її, розуміючи, що для неї все було новим. Він дав їй відчути все, що чоловік може робити своїм язиком і пальцями (іноді дражнячи її, щоб ще більше розпалити).

Трейвіс очікував, що Нора буде вагатися і соромитися або навіть боятися, бо тридцять прожитих літ не підготували її аж до такої інтимної близькості. Проте вона не виказувала жодних ознак фригідності й була готова робити все, щоб це сподобалось одному з них або обом. Трейвіс обожнював слухати її тихенькі зойки і