Читати книгу - "Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів]"

Особлива суспільна небезпечність злочинів знайшла вираз в їх забороні кримінальним законом і застосуванні за їх вчинення різних видів кримінального покарання. За своїм характером злочини завжди є кримінальними правопорушеннями: за будь-які з них застосовуються найбільш суворі заходи державного примусу — кримінально-правові санкції, які встановлюють значні обмеження на поведінку особи, винної у вчиненні злочину.

В кримінальних кодексах міститься вичерпний перелік злочинів. Отже, злочинами можна назвати лише ті діяння, що порушують заборони, встановлені кримінальним законом (в Україні — КК України). Державно-правова теорія і практика багатьох держав виходять з того, що за межами протиправних діянь, передбачених кримінальним законом, немає и не може бути правопорушень, що кваліфікуються як злочини.

Злочин поділяють на групи, види за певними критеріями — об’єктом посягання, формою вини, зовнішнім виразом, тяжкістю наслідків та ін.

Проступок — це протиправне, винне діяння (дії чи бездіяльність), які не настільки небезпечні як злочини, але завдають шкоду особі, суспільству, державі, вчиняється в усіх врегульованих правом сферах суспільного життя, має різні об’єкти посягання і викликає такі юридичні наслідки за їх вчинення (стягнення). На відміну від злочинів, передбачених кримінальним правом, вони передбачені іншими галузями права.

Отже, проступки — це всі правопорушення, не віднесені до злочинів. Проступки шкодять суспільству, але не є небезпечними для нього.

Залежно від галузі права, до якої належать норми, що порушуються (тобто суспільних відносин, на які справляється протиправний вплив), та від характеру стягнення, що застосовується на правопорушників, усі проступки поділяються на конституційні, адміністративні, дисциплінарні, земельні, екологічні, цивільні делікти та ін.

1. Конституційний делікт— це протиправні суспільно шкідливі діяння (дія чи бездіяльність) суб’єктів конституційного права, що містять всі необхідні елементи його складу, порушують закріплений Основним Законом та іншими конституційними актами держави порядок (процедуру) організації та функціонування, конституційну компетенцію та повноваження голови держави, уряду, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування, форму правління та устрою держави, конституційні права, свободи і обов’язки людини.

До таких проступків можна віднести, наприклад, активні дії, виражені у формах: видання органами держави, органами місцевого самоврядування, державними службовцями та посадовими особами незаконних нормативних чи правозастосовних актів і рішень (пряме активне порушення); недодержання ними конституційних заборон; зловживання конституційним повноваженням (в тому числі вихід за його чітко визначені конституційним законом межі); пасивну поведінку органу держави, державної посадової особи, виразом якої є невиконання конституційного обов’язку, наприклад, незастосування конституційної норми за наявності безпосередніх підстав для цього.

Правопорушення, що містять замах на конституційний принцип верховенства права, викликають негативні юридичні наслідки у вигляді застосування відповідної санкції, наприклад, визнання юридичного акта (голови держави, парламенту або уряду і под.) неконституційним, що спонукає до його скасування відповідними органами як незаконного або приведення його у відповідність до конституції та законів.

Можливе також застосування передбачених законом засобів впливу і на державних осіб, винуватих у виданні цих актів (рішень). Громадяни також відповідають за вчинення конституційного делікту, наприклад, у вигляді втрати громадянства за порушення правових приписів щодо своєчасної постановки громадянина на консульський облік за кордоном.

2. Адміністративний проступок — це вчинене у формі протиправної дії або бездіяльності винними особами правопорушення, яке посягає на громадський або державний порядок, суспільні відносини у сфері державного управління, виконавчо-розпорядчої діяльності органів держави (порушення визначених законом санітарних, митних правил, правил перетинання кордону, торгівлі, вуличного руху, несплата податків та ін.), власність, права і свободи громадян, за яке закон передбачає адміністративну відповідальність.

Адміністративний проступок може вчинити фізична особа — громадянин України, посадова особа, військовослужбовець, іноземець чи особа без громадянства. За його вчинення в Кодексі України про адміністративні правопорушення (що містить норми інституту адміністративної відповідальності) передбачено санкції — адміністративні стягнення (накладання штрафу, позбавлення спеціального права — охоти, керування транспортними засобами, попередження та ін.), або примусові заходи адміністративного впливу.

Згідно із законом, повторюваність одного й того самого адміністративного проступку іноді може викликати «трансформацію» адміністративної відповідальності — в кримінальну.

3. Цивільно-правове правопорушення має місце у сфері майнових і особистих немайнових відносин між суб’єктами цивільного права (фізичними і юридичними особами), об’єкт якого являє собою матеріальну (майнову) або духовну (особисту немайнову) цінність.

Свій зовнішній вираз (об’єктивну сторону) цивільні правопорушення виявляють у спричиненні активними діями майнової шкоди (збитків) власникам — фізичним та юридичним особам; поширенні відомостей, що ганьблять честь і гідність особи; укладанні незаконних угод; невиконанні договірних обов’язків (бездіяльність) та ін.

Слід мати на увазі те, що засади цивільно-правової відповідальності визначаються виключно законами (п. 22 ст. 92 Конституції України). Але на відміну від злочинів, вичерпний перелік яких чітко зафіксований в законі і які тягнуть за собою кримінальне покарання, цивільні проступки не містять у законі такого вичерпного переліку, а їх юридичні наслідки тягнуть за собою для суб’єкта цивільного правопорушення переважно правовідновлюючі юридичні заходи відповідальності, передбачені санкціями норм цивільного права (наприклад, відшкодування шкоди правопорушником — фізичною чи юридичною особою — у разі заподіяння ним майнової шкоди власникові). Існують й інші близькі за змістом порушення майнових прав власника, вчинені працівником підприємства, установи, організації щодо майна їх власника. Юридична кваліфікація, оцінка таких вчинків та їх негативних юридичних наслідків передбачені вже не цивільним, а трудовим законодавством, а працівник притягається не до цивільної, а до матеріальної відповідальності.

4. Дисциплінарні проступки — суспільно шкідливі протиправні вчинки фізичних осіб, які завдають шкоду внутрішньому розпорядку діяльності підприємств, установ, організацій, навчальних закладів шляхом порушення норм, що встановлюють правила трудової, службової, навчальної, військової та інших дисциплін і, як наслідок, тягнуть за собою застосування дисциплінарних стягнень (покарань).

Прикладами способів учинення таких вчинків (об’єктивної сторони) можуть бути запізнення на роботу, невиконання розпоряджень власника, порушення технологічних правил, тобто це неналежне виконання (дія) працівником своїх трудових обов’язків, або їх протиправне невиконання (бездіяльність), за які щодо нього може бути застосовано дисциплінарне стягнення. Відповідальність за вчинення дисциплінарних проступків передбачена в багатьох відомчих нормативно-правових актах (положеннях, статутах, інструкціях), а також локальних правилах внутрішнього трудового розпорядку в конкретних установах, на підприємствах.

§ 6. Причини правопорушень

Будь-які правопорушення є закономірним наслідком розвитку суспільства. Суперечності та конфлікти між людьми та соціальними групами, які є нескінченними у будь-якому суспільстві, завжди здатні зумовлювати різні посягання на громадський та державний порядок. Отже, причини правопорушень — це перш за все соціальні явища різного рівня, що призводять до їх вчинення на масовому, груповому та індивідуальному рівнях у будь-якій відносно самостійній сфері суспільства.