Читати книгу - "Син Начальника сиріт"

Ти - єдиний за весь цей час, хто справді захищався, єдиний, хто мене розуміє, по-справжньому розуміє». Я подивився вниз і побачив: командир збуджений, його член люто випинається вгору. І при цьому його обличчям блукала лагідна, якась аж дитяча усмішка. «Я зараз відкрию тобі свою душу, мою велику душевну рану, - сказав Ґа, наближаючись, його стегна напружувалися: він готувався бити ногою. - Буде боляче - не брехатиму, і болітиме завжди, правда. Але подумай лишень: скоро в нас із тобою буде спільна рана. Скоро ми станемо братами в ній!»

Я відступив праворуч від нього, опинившись під лампочкою, єдиною в приміщенні. Підскочив і зніс лампочку ногою - після спалаху бризнули скалки і наче на якусь мить зависли в тумані. Стало темно. Я чув ходу Ґа, чув, як він човгає.

Отак ходять люди, незвичні до темряви.

- І що було далі? - спитав Бук.

- Далі вже була моя робота, - відповів Ґа.

Весь вечір Сан Мун просиділа в спальні. Командир Ґа зготував дітям на вечерю холодну локшину, якою хлопчик із дівчинкою махали під носом у Брендо, щоб той, ловлячи їжу, показав свої зубиська. Тільки тоді, коли вже помили посуд, прийшла Сан Мун у купальному халаті, з припухлим обличчям, із цигаркою. Сказала дітям, що настав час спати, а потім звернулася до Ґа:

- Я маю подивитися той американський фільм. Отой, що, кажуть, найкращий.

Уночі діти з собакою спали на своїй маті в ногах ліжка, і, коли вогні Пхеньяна згасли, вони, лежачи поряд на ліжку, поставили в ноутбук диск із «Касабланкою». Батарея мала протриматися півтори години, то зупинятися не можна було.

Вона одразу похитала головою: який примітивний чорно-білий кінематограф!

Він на ходу перекладав для неї фільм, якомога швидше передаючи англійські слова корейською, а коли слова на думку не спадали, то просто ворушачи пальцями, наче друкував.

Якийсь час вона сиділа з невдоволеним лицем. Критикувала фільм за надто швидкий розвиток подій. Усіх героїв таврувала як буржуїв, які тільки й роблять, що цілий день пиячать, шикарно вдягнувшись.

- Де ж прості люди? - казала вона. - Де реальні проблеми?

Сміялася з того, що буває «транзитний лист», який дозволяє виїхати тому, хто його має:

- Не буває такого чарівного листа, який може тебе випустити.

Вона казала йому зупинити кіно. Він не зупиняв. Але її це кіно сильно нервувало.

- Ну і звідки тут видно, що цей фільм прославляє?! - питала вона. - І коли, нарешті, з’явиться нормальний герой? Якщо ніхто ближчим часом не заспіває, то я пішла спати!

- Цить, - спокійно казав він їй.

Він бачив: їй боляче на таке дивитися. Кожен образ кидав виклик усьому її життю. Складні погляди й мінливі бажання персонажів доводили її до сказу, але сил зупинити це в неї не було. Коли з’являлася на екрані красуня Інґрид Берґман, Сан Мун починала звертатися до неї з питаннями, напучувати її.

- Ну чого ж вона не заспокоїться, не залишиться просто з хорошим чоловіком?

- Буде війна, - коментував Ґа.

- Ну чому вона такими очима дивиться на цього аморального Ріка?! - обурювалася вона, хоча й собі не могла відвести від нього очей. Невдовзі Сан Мун припинила звертати увагу на те, як він використовує інших людей, набиває свій сейф валютою, бреше, дає хабарі. Вона бачила тільки те, як він тягнеться по цигарку, коли героїня заходить до кімнати, як випиває, коли та виходить. Відчуття того, що ніхто не щасливий, було близьке їй. Сан Мун із розумінням кивала, бачачи, як усі нещастя героїв кореняться в темній столиці - Берліні. Коли дія знову перенеслася до Парижа, де герої потребували лише хліба, вина й одне одного, Сан Мун усміхалася крізь сльози, а командир Ґа зупиняв переклад цілих реплік, коли всі почуття й так розкривалися на обличчях того Ріка й закоханої в нього Ільзи.

Коли фільм закінчився, вона безутішно плакала.

Він поклав їй руку на плече, але вона не відгукнулася на цей жест.

- Усе моє життя - брехня! - сказала Сан Мун крізь сльози. - До останнього жесту. Подумати лишень, я грала в кольоровому кіно, де кожна яскрава дурничка відображувалася в кольорі!

Вона підсунулася до нього, зазирнула йому в очі. Учепилася йому в сорочку на грудях обома руками.

- Я повинна потрапити туди, де знімали це кіно! - сказала вона. - Я повинна вибратися з цього краю й дістатися туди, де існує справжнє акторське мистецтво! Мені потрібен отой транзитний лист, і ти маєш мені допомогти. Не тому, що ти вбив мого чоловіка, і не тому, що ми матимемо заплатити сповна, коли Великий Керівник викине тебе на сміття, - а тому, що ти схожий на Ріка. Ти такий самий чоловік честі, як і Рік у цьому кіно!

- Але ж це лише фільм.

- Ні! - уперто сказала вона.

- Але як же я тебе вивезу?

- Ти особливий чоловік. Ти можеш нас витягти. Я кажу тобі: ти мусиш!

- Але Рік сам прийняв рішення, він сам на це йшов.

- Так. Я сказала, що мені від тебе треба, і ти маєш прийняти рішення.

- А як же ми? - спитав він.

Сан Мун подивилася на нього, наче щойно зрозуміла, як це буде. Тобто їй зрозуміла мотивація партнера, і сюжет буде відштовхуватися від цього.

- Що ти маєш на увазі? - уточнила вона.

- Коли ти кажеш: «нас витягти» - серед цих «нас» є я?

Сан Мун притягла його ближче за сорочку:

- Ти - мій чоловік. Я - твоя дружина. Оце й значить: ми.

Він подивився їй в очі, почувши такі слова, яких, виявляється, чекав усе життя.

- Мій чоловік, бувало, казав, що одного дня все скінчиться, - промовила вона. - Я цього дня чекати не збираюся!

Ґа накрив рукою її руку:

- У нього був план?

- Так, - відповіла вона. - Я виявила цей план: паспорт, гроші, дозволи на пересування. Той план стосувався тільки його. Навіть дітей він із собою взяти не збирався.

- Не хвилюйся, - заспокоїв він. - У мене буде по-іншому.

Прокинувся посеред ночі. Здається, батьки теж не спали. Якийсь час слухав тупіт чобіт Молодіжного загону Чучхе, які прямували на якесь своє дійство, що всю ніч триватиме на площі перед Кимсусанським меморіальним палацом[55]. Розумів: уранці дорогою на роботу зустрічатиму цих дівчат, котрі йтимуть додому, - обличчя в сажі від багать, худенькі ручки розписані гаслами. І оці несамовиті очі, особливо очі. Лежав, дивився в стелю, уявляючи обережні, нервові кроки козенят