Читати книгу - "Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи"

ніхто в ньому не сумнівався, тому що (на певному рівні необхідного спрощення») вона достатньо собі діяла. Ми запитали в реальності, чому предмети падають у напрямку до землі, і самі ж на нього відповіли терміном гравітація. І нам цієї відповіді (до певного часу) було достатньо. Словами Геґеля: «Для того, хто дивиться на цей світ крізь решето раціональності, реальність і буде раціональною»[989].

Подібні закономірності діють і в економіці. Здогадки чи гіпотези (тут необхідно наголосити, що захоплива більшість наших ввідних здогадок залишиться непроговореною) — це де-факто лиш способи мислення чи погляду на світ. Світ сам по собі, без спостерігачів — хаотичний. Коли наша здатність думати за моделями (тобто моделі в нас, а не в світі) нам допоможе дивитися на світ розумом. Конструкт (математична формула, принцип, закон), відповідно до якого світ «поводиться», полягає не в самому світі, а в нас. Саме наша думка, наша фантазія організовує світ у теорії та моделі. Кожна велика модель, система, яка визначає собі за мету стати світоглядом (пояснити, як і чому суспільство, людина чи феномен діють так, як діють), завжди залишиться лиш конструктом, кутом зору, думкою. Кожна теорія — це більше чи менше корисна фікція, або ж, якщо хочете, історія, міф. І ми не знаємо, чи цей міф правдивий (наші здогадки — не реальні), але все одно віримо, що нам ця теорія скаже щось правдиве про світ навколо нас.

Модель — це образ чогось, причта (модель замку, комп’ютерна модель водної поверхні, модель великого тріску тощо). Чи, можливо, йдеться про моделі в значенні моделей (натурниць) у мистецтві чи моді? Іншими словами, які саме моделі ми використовуємо для зображення реальності? Ми змінюємо економіку відповідно до наших моделей, чи створюємо моделі відповідно до реальності? Різницю видно вже на перший погляд: справжній замок, водна поверхня, і/або весь фізичний світ не змінюються під впливом фізичних моделей. Проте справжня економіка піддається впливу економічної науки. Наприклад, економічна теорія впливає на очікування особистості, а цим самим і на його поведінку. Це ще одна причина, чому таким важливим є вибір певної економічної теорії.

Вибери собі свою віру

Моделям an sich (самим по собі) не під силу нас переконати; майже кожен світогляд має власний легіон досить функціональних моделей. Тобто вибір економічної моделі залежить від того, наскільки потужним світоглядом апріорі володіє людиною. Це дано тим, що парадигматика, вихідні точки, аксіоми цієї моделі не доводяться, проте людина обирає таку модель, яка найкраще відповідає її світовірі, до того ж і у здогадках, і у висновках. Наш вибір дуже часто буває ірраціональним та емотивним, він виходить з апріорних симпатій та сподівань чи очікуваних результатів моделі. Тобто моделі приймаються не на основі їх співвіднесеності з реальністю (жодна з них не реалістична), а на основі співзвучності з уявленням про світ, римо-ваності зі світоглядом, у який ми віримо чи (частіше) хочемо вірити (а це суттєва різниця). І позитивні (тобто описові) моделі — вони в своїй основі нормативні. У цьому розумінні економіка — це теж віра, віра в аксіоми, які не доводяться, у які потрібно просто вірити. В екстремальному розумінні економіка теж стає релігією чи її додатком[990].

Ситуація з моделлю та сама, що й з притчею. Якщо в Біблії написано про Ісуса, що він — Лев з Іудеї, то, очевидно, під цим мається на увазі зовсім інше, ніж те, що в нього золота грива, він хижак і живе в середньому десять років. Кожен абстракт повинен дбати про свій контекст, свої обмеження, далі за які не можна виходити, бо інакше він стає небезпечним. Кожен абстракт, доведений до кінця, стає абсурдним. Теоретична економіка — це набір історій, казок для дорослих, розказаних дорослими людьми науковим (дорослим) способом. Так, хоч наукова розповідь у певному значенні й відрізняється від казок і міфів (робота з редагованими фактами), проте мають вони й багато спільних рис (потрібно залучати фантазію, динаміку оповіді, правдоподібність на певному рівні абстракції тощо). Ми знаємо, що правда[991] ховається в обох, та все одно вони — всього лиш фікція.

Історія про гравітацію Ньютона поступилася історії про теорію відносності[992]. Те саме відбувається зі школами в економіці. Хто знає, у якому напрямку розвиватимуться міркування економістів у майбутньому? Економіст мав би сприймати реальність покірно. Ця покора прямо суперечить усім намаганням пояснити будь-яку людську поведінку одним-єдиним принципом, що дуже часто намагаються зробити молоді економісти. Економічні моделі живуть в абстрактному світі, який не зважає на відмінний контекст (культурний, суспільний, історичний чи релігійний). Економіці досить часто бракує цього контексту, про який ми говоримо. Але чи можна вивчати поведінку людей без розуміння цього контексту? Усе ж таки саме цей контекст огортає кожне правдиве чи неправдиве твердження і в принципі дає можливість бути правдивим чи брехливим[993].

Собор із риштувань

Якщо ми так часто говоримо про фізику, у якій економіка вбачає свій зразок, доречно буде подивитися й на основні методологічні відмінності між обома науками. Фізика використовує абсолютно іншу логіку припущень: свої припущення вона вибудовує, мов риштування, які допоможуть закінчити будівництво, а після того, як за допомогою цих штучних направляючих та пристосувань храм буде зведено, риштування знімуть. Наприклад, вимірювання часу вільного падіння лише за висотою падіння, без урахування маси тіла чи форми об’єкта, що падає (пір’їна чи камінь), свого часу стало геніальним кроком до абстракції, яка багато що спростила. Проте в реальних розрахунках уже потрібно враховувати тертя повітря, якщо ж ми хочемо реально дізнатися, камінь чи пір’їна швидше впаде на землю. Застосовуючи формули в реальному житті, потрібно відійти від абстрактних припущень і повернутися назад на землю. Конструюючи модель, нам треба трохи відірватися від реальності, а застосовуючи цю модель на реальних умовах, потрібно знову абстрагуватися від моделі (кінець фікції, потрібно враховувати й позамодельний контекст). Необхідно прибрати риштування, щоб дізнатися, що під ними лишилося.

А от в економіці не можна прибрати риштування навіть ex post — без них уся будівля відразу ж завалиться. Тому ми будуємо собор з риштувань, який лишається всередині де-факто порожнім. Що би сталося з основним напрямом теоретичної економіки, якби раптом зникло модельне припущення про homo oeconomicus? Якщо ми знімемо наші риштування припущень, собор відразу ж завалиться — або ж з’ясується, що наш пишний кафедральний храм ніколи не існував, або ж що мова йшла про собор зі самих риштувань, майже як в історії