Читати книгу - "Невдале викрадення, Сая Морі"

— Ага, до дуже близьких. Поверхом нижче. Робітники ж мені більше не заважатимуть, — від початку вона не збиралась дорікати, але чоловік цим питанням сам спровокував її на грубість. Він підтиснув вуста та запустив долоню в волосся, оскільки тільки зараз згадав про необхідність повідомити про призупинення ремонту. — Але я не про це хотіла поговорити. Тут така справа… Я завтра збираюсь на побачення, — Ярина замовчала та задумливо приклала вказівний палець до нижньої губи. — Хоча, можливо, поки це не зовсім побачення. Скоріше, дружня прогулянка… Неважливо. Я говорила про це з Сергієм, і він мене трохи нажахав, накрутив... І ми посварилися. Але я боюся, що дещо логічне в його словах таки було. Але йому я казати про це не збираюсь. Якщо ти не проти, я б хотіла тобі скинути повідомленням ім’я та номер хлопця, з яким збираюсь гуляти. І приблизний маршрут прогулянки. Тобто, ймовірніше за все, тобі ця інформація не знадобиться. Але якщо я завтра до восьмої вечора не повернуся… Ти приблизно знатимеш, де мене варто починати шукати.

Андрій спохмурнів, схрестив руки перед собою та насупив брови:

— Якщо хлопець тобі здається настільки підозрілим, може, не варто з ним нікуди йти?

— До накручувань Сергія він таким не здавався, — Ярина насупилася, почухала вилицю та знизала плечима. Вона й сама мала чимало сумнівів стосовно прогулянки. — Та й будемо ми в людному місці, — вона й сама не розуміла, кого напевне намагалась переконати та заспокоїти — чоловіка чи себе? — Я просто хочу перестрахуватися. Про всяк випадок.

— Добре, я зрозумів, — зрештою, Андрій їй не батько, щоб вказувати, що робити. Та й що поганого може бути у побаченні з однолітком? Все краще, ніж компанія кримінального авторитета. — Скинь мені зараз всю інформацію та напиши чи набери як йтимеш на побачення та з нього. Щоб я міг трохи орієнтуватися в ситуації та часових проміжках.

— Гаразд, — вона дістала смартфон та одразу ж відправила підготовлену завчасно інформацію. За кілька секунд телефон Андрія сповістив про нове повідомлення. — Дякую, — Ярина вже збиралась йти, коли згадала про прохання вже обридлого співмешканця. — До речі, Сергій просив мене забрати його планшет з кімнати та передати тобі, що на роботі його завтра не буде.

Долоні Андрія мимоволі стиснулися в кулаки.

— Він у тебе? — Ярина кивнула. — Планшет на тумбочці, — за мить чоловік вилетів з квартири та понісся сходами вниз.

Ярині було цікаво побачити, як Андрій витягає Сергія з вбиральні, тому вона швиденько схопила планшет та побігла слідом.

— … доводиш до судового позову, а потім навіть не з’являєшся? — Андрій з силою вдарив кулаком у двері ванної, які за мить відчинилися.

Сергій з рушником на плечі спокійно обійшов брата, що ледь не задихнувся від такої нахабності, та наблизився до Ярини.

— Дякую, — він забрав у неї з рук планшет та потягнув Андрія до єдиної кімнати з меблями. Заінтригована дівчина, перед носом якої зачинили двері, ображено скривилась та пішла до кухні пити чай.

Ярина не знала, про що брати говорили у кімнаті. Але зранку, на її щастя, Андрій кудись забрав Сергія, і тому ніхто не заважав їй нервувати перед зустріччю з Максимом. Майже годину дівчина намагалась вибрати доречний одночасно і для побачення, і для посередньої прогулянки одяг. Вона боялася здатися дивною, але ще більше боялася форсувати події. Зрештою вона рознервувалась через такий важкий вибір, вдягнула звичні джинси та футболку та вийшла за три години до призначеного часу з дому.

Ярина навіть не сумнівалась, що переплутає або адресу, або автобус, тому не хвилювалась, що приїде занадто рано. Вона встигла написати повідомлення Андрію, заблукати та прийти до місця призначення рівно за двадцять хвилин до домовленого часу. Дівчина всілась на лавочку, дістала смартфон та відкрила соцмережі, щоб згаяти час.

— Привіт! — Ярина ледь телефон не впустила, коли почула голос Максима. Вона настільки занурилась у віртуальний світ, що й не помітила як він підійшов.

— Привіт, — дівчина сховала смартфон та розгублено встала. Вона мимоволі зраділа, що вирішила дотримуватися звичного стилю — Максим також був одягнений у звичайні джинси та футболку. В руках він стискав два ріжки з шоколадним морозивом.

— Ти писала, що тобі подобається все шоколадне, — Максим м’яко усміхнувся та простягнув один ріжок.

Ярина невпевнено уточнила:

— Це мені?

— Так. Тримай, поки не розтануло, — він весело їй підморгнув.

Ярина засоромилась та посміхнулась у відповідь:

— Дякую. Мені дуже приємно, — коли вона опустила погляд, щоб взяти морозиво, то помітила на правій руці хлопця широкий білий рубець, який частково прикривав широкий ремінець наручного годинника.

— Маєш чудовий вигляд. — Дівчина обережно забрала ріжок та розгублено оглянула свій одяг. — Тобі дуже личить цей колір, — Максим поглядом вказав на її зелену футболку. — Пасує до очей.

— Дякую, — Ярина ніяково заправила за вуха пасмо рудого волосся та знову не стримала усмішки. — Ти теж сьогодні маєш гарний вигляд, — вона підняла голову та зазирнула в теплі карі очі.

Хоч би тільки цей казковий день не закінчився викраденням чи вбивством.