Читати книгу - "Як народжуються емоції"

поточні емоційні переживання. Лабораторія Тальми Гендлер із Тель-Авівського університету вибирала відеоролики, що мали створити розмаїття переживань смутку, страху та гніву. Наприклад, деякі об’єкти дослідження дивилися сцену з фільму «Вибір Софії», де головна героїня у виконанні Меріл Стріп мусить обрати одного з її дітей, якого заберуть до Аушвіцу. Інші об’єкти дослідження дивилися сцену з фільму «Мачуха», де героїня Сьюзен Сарандон відкриває своїм дітям, що вона помирає від раку. В усіх випадках ми спостерігали, що мережа пасивного режиму роботи мозку та решта інтероцептивної мережі збуджувалися більш синхронно в моменти, коли об’єкти повідомляли про більш інтенсивні емоційні переживання, і менш синхронно, коли об’єкти повідомляли про менш інтенсивні переживання.

Інші дослідження наводять аналогічні приклади сприйняття емоцій. В одному дослідженні об’єкти дивилися фільми й точно категоризували фізичні рухи персонажів як емоційні прояви. Іншими словами, вони робили умовиводи про те, що ці рухи означають, а це вимагає понять. Їхні мізки показували підвищену активність в інтероцептивній мережі, вузлах контрольної мережі та зоровій корі, де відображується побачене.

• • •

Говорячи про поняття, головне не есенціалізувати, бо надзвичайно легко уявити собі поняття такими, що «зберігаються» у вашому мозку. Наприклад, ви могли б подумати, що поняття живуть у самій лише мережі пасивного режиму роботи мозку (наче підсумки існують окремо від їхніх сенсорних та рухових деталей). Однак існує багато доказів (і дуже мало сумнівів), що будь-який випадок будь-якого поняття відображується всім мозком. Коли ви дивитеся на молоток на рис. Г.3, збільшується збудження нейронів вашої рухової кори, що контролюють рухи вашої руки. (А якщо ви схожі на мене, то у вас скажено збуджуються й нейрони, що моделюють біль у пальцях.)

Таке підвищення відбувається навіть коли ви просто читаєте назву цього предмета («молоток»). Розглядання молотка також полегшує здійснення хапального руху рукою.

Аналогічно, коли ви читаєте ці слова:

• Яблуко, Помідор, Полуниця, Серце, Краб

— нейрони, що обробляють відчуття кольору в первинній зоровій корі, також підвищують свій рівень збудження, бо всі ці предмети зазвичай червоні. Тому поняття не мають психічної основи в мережі пасивного режиму роботи мозку, а відображуються по всьому мозку.

Друге есенціалістське неправильне розуміння полягає в тому, що ваша мережа пасивного режиму роботи мозку має один-єдиний набір нейронів для кожної мети, на кшталт маленьких сутностей, навіть якщо решта поняття, така як сенсорні та рухові властивості, поширена по всьому мозку. Проте це не може бути правдою. Якби це було правдою, то ми б бачили в мозкових сканах, як така «сутність» активується першою за будь-яких умов, бо вона розташована на верхівці каскаду понять, а вже після неї йдуть більш мінливі сенсорні та рухові відмінності, залежні від ситуації, — але ми нічого такого не бачили.

Тут знову есенціалізм приводить до дегенерації. Щоразу, як ви конструюєте якийсь випадок поняття емоції, на кшталт «Радості», з конкретною ціллю, такою як проведення часу з близькою подругою, схема збудження нейронів може бути різною. Навіть мультисенсорний підсумок «Радості» найвищого рівня, представлений наборами нейронів у мережі пасивного режиму роботи мозку, може бути щоразу різним. Цим випадкам не потрібно бути фізично схожими, однак усі вони є випадками «Радості». Що ж пов’язує їх? А нічого. Вони не «пов’язані» жодним постійним чином. Але вони, дуже ймовірно, породжуються конкурентно, як передбачення. Коли ви читаєте слово «радісний», чуєте, як його промовляють, або коли ви опиняєтесь в оточенні симпатичних вам людей, ваш мозок запускає розмаїття передбачень, кожне з якоюсь апріорною імовірністю в будь-якій конкретній ситуації. Слова мають силу. Це обґрунтоване міркування, бо, оскільки мозок працює на дегенерації, слова є ключами до засвоєння понять, а мережа пасивного режиму роботи мозку й мережа мови мають багато спільних ділянок мозку.

Третя помилка есенціалізму — уявлення про поняття як «речі». Коли я була студенткою, то проходила курс астрономії, де дізналася, що всесвіт розширюється. Спершу я була спантеличена: розширюється у що? Я була збентежена, бо мала неправильне уявлення, що всесвіт розширюється в простір. Після деяких роздумів я усвідомила, що уявляла «простір» радше буквально, фізично, як якесь велике, темне, порожнє відро. Натомість «простір» є теоретичною ідеєю — поняттям, — а не конкретною, фіксованою одиницею; простір завжди розраховується відносно чогось іще («Простір і час існують в оці того, хто дивиться»).

Щось подібне відбувається, коли люди думають про поняття. Поняття є «річчю», що існує в мозку, анітрохи не більше, аніж «простір» є фізичною річчю, в яку розширюється всесвіт. «Поняття» та «простір» є ідеями. Говорити про «якесь» поняття просто вербально зручно. Насправді ж ви маєте поняттєву систему. Коли я пишу: «Ви маєте поняття благоговіння», — це означає, що «ви маєте багато випадків, які ви вже категоризували або які були категоризовані для вас як благоговіння, і кожен із них можна відтворити як схему у вашому мозку». Слово «поняття» стосується всіх знань про благоговіння, які ви конструюєте у вашій поняттєвій системі в конкретний момент. Ваш мозок не є якоюсь посудиною, що «містить» поняття. Він активує їх як обчислювальний момент упродовж того чи іншого періоду. Коли ви «використовуєте якесь поняття», то насправді конструюєте випадок цього поняття на місці. Ви маєте маленькі пакетики знань під назвою «поняття», що зберігаються в мозку, настільки ж, наскільки маєте маленькі пакетики під назвою «спогади», що зберігаються в мозку. Поняття не існують окремо від процесу, що їх створює.

Використані ілюстрації

Рис. 1.1. Ілюстрація Аарона Скотта.

Рис. 1.2. Фото люб’язно надані Полом Екманом. Дизайн авторки.

Рис. 1.3. Фото люб’язно надане Полом Екманом. Дизайн авторки.

Рис. 1.4. Фото люб’язно надані Полом Екманом. Дизайн авторки.

Рис. 1.5. Фото Аарона Скотта.

Рис. 1.6. Портрет Мартіна Ландау (в центрі) роботи Говарда Шатца з книги «In Character: Actors Acting» (Boston: Bulfinch Press, 2006). Інші фото люб’язно надані Полом Екманом.

Рис. 1.7. Ілюстрація Аарона Скотта.

Рис. 2.1. Фото люб’язно надане Річардом Енфілдом. Модифікація люб’язно надана Деніелом Дж. Барреттом.

Рис. 3.1. Фото люб’язно надане Бартоном Сільверманом/ New York Times/Redux.

Рис. 3.2. Фото люб’язно надані Полом Екманом. Дизайн авторки.

Рис. 3.3. Фото люб’язно надані Полом Екманом. Дизайн авторки.

Рис. 3.4. Фото люб’язно надані Полом Екманом. Дизайн авторки.

Рис. 3.5. Фото люб’язно надане Дебі Робертсон.

Рис. 4.1. Ілюстрація Аарона Скотта.

Рис. 4.2. Ілюстрація Аарона Скотта.

Рис. 4.3. Ілюстрація Аарона Скотта.

Рис. 4.4. Ілюстрація Аарона Скотта.

Рис. 4.5. Ілюстрація Аарона Скотта.

Рис. 4.6. Фото люб’язно надане Гелен Мейберґ.

Рис. 4.7. Ілюстрація Аарона Скотта.

Рис. 5.1. Ілюстрація Аарона Скотта.

Рис. 5.2. Ілюстрація Аарона Скотта.

Рис. 5.3. Ілюстрація Аарона Скотта.

Рис. 6.1. Ілюстрація Аарона Скотта.

Рис. 6.2. Ілюстрація Аарона Скотта.

Рис. 7.1. Фото люб’язно надане авторкою.

Рис. 7.2. Ілюстрація Аарона Скотта.

Рис. 12.1. Фото люб’язно надане Анною Крінг та Енджі Гоук.

Рис. 12.2. Ілюстрація Аарона Скотта.

Рис. A.1. Ілюстрація Аарона Скотта.

Рис. A.2. Ілюстрація Аарона Скотта.

Рис. A.3. Ілюстрація Аарона Скотта.

Рис. A.4. Ілюстрація Аарона Скотта.

Рис. A.5. Ілюстрація Аарона Скотта.

Рис. A.6. Ілюстрація