Читати книгу - "Збірка творів"

1-Й РОЗБІЙНИК

Тримайтесь, хлопці, он іде прохожий.

2-Й РОЗБІЙНИК

А хоч би й десять, — бийте їх, не бійтесь!

Входять Валентин та Спід.

3-Й РОЗБІЙНИК

Спиніться! Стійте! Нічичирк! Хутчій

Давайте все, що маєте, а ні,

То зв’яжемо й самі повідбираєм.

СПІД

Синьйоре, ми загинули! Це ті

Негідники, що їх тут навкруги

Бояться всі мандрівці.

ВАЛЕНТИН

Друзі…

1-Й РОЗБІЙНИК

Ні,

Не друзі ми: ми — ваші вороги!

2-Й РОЗБІЙНИК

Та цить! Послухаймо його, що скаже.

3-Й РОЗБІЙНИК

Клянусь моєю бородою, — правда!

Здається, він пристойний чолов’яга.

ВАЛЕНТИН

То знайте ж, нічого мені втрачати.

Мене так тяжко доля покарала,

І сам не знаю за що! Все добро,

Що маю я, — це мій нужденний одяг.

Як тільки ви роздягнете мене,

То й візьмете усе моє багатство.

2-Й РОЗБІЙНИК

Куди простуєте?

ВАЛЕНТИН

В Верону.

1-Й РОЗБІЙНИК

Звідки ви йдете?

ВАЛЕНТИН

З Мілана.

3-Й РОЗБІЙНИК

А довго там жили?

ВАЛЕНТИН

Шістнадцять місяців, і жив би й довше,

Коли б не вигнала мене звідтіль

Лукава доля.

1-Й РОЗБІЙНИК

Ви вигнанець?

ВАЛЕНТИН

Так.

2-Й РОЗБІЙНИК

За віщо ж вигнано вас звідти?

ВАЛЕНТИН

Ох,

За те, про що мені й згадати гірко.

Я вбив там одного й тепер караюсь;

Але я вбив його у чеснім ґерці,

Без підступу й без ошуканства.

1-Й РОЗБІЙНИК

Ну,

Якщо це так, нема чого й каратись.

Невже вас вигнано за ту дрібницю?

ВАЛЕНТИН

Атож, ще й радий я, що лиш на цьому

Все лихо окошилося.

2-Й РОЗБІЙНИК

Так-так.

А мови знаєте ви чужоземні?

ВАЛЕНТИН

Я замолоду мандрував чимало,

Й завдячений цьому, що знаю їх;

А ні, то попадав не раз би в скруту.

3-Й РОЗБІЙНИК

Клянуся голим черепом ченця

Із славної ватаги Робін Гуда,

Цей молодець — отаман пречудовий

Для зграї нашої!

1-Й РОЗБІЙНИК

До діла кажеш.

Прошу вас всіх на кілька слів, панове!

СПІД

Синьйоре мій, пристаньте-бо до них;

Не бачив я розбійників чесніших.

ВАЛЕНТИН

Мовчи, негіднику!

2-Й РОЗБІЙНИК

Чи вам що-небудь у житті лишилось?

ВАЛЕНТИН

Нічого. В нас надія лиш на долю.

3-Й РОЗБІЙНИК

То знайте ж бо, що серед нас є хлопці

Значного роду; юність невгамовна

Нас викинула геть із товариства

Людей достойних. Так мене, наприклад,

З Верони вигнано за те, що я

Хотів був викрасти одну синьйору

Багату вельми й герцогову кревну.

2-Й РОЗБІЙНИК

Мене — із Мантуї за те, що я

Синьйорові шляхетному у сварці

Прошив кинджалом серце.

1-Й РОЗБІЙНИК

І мене

Так само вигнано за ті ж дрібниці.

Але вернімося до справи! (Ми

Самі признались вам в провинах наших,

Щоб виправдати перед вами те,

Що ми розбійники). Отож, синьйоре,

Ми бачимо, що ви ставні й вродливі,

Ще й мови знаєте чужі, а нам

Освіченого чоловіка треба,

Такого ось, як ви, у нашім ділі.

2-Й РОЗБІЙНИК

До того ж ви — вигнанець, як і ми,

Й тому ми перш за все у вас питаєм:

Чи згодні за отамана в нас бути,

Й, скоряючись потребі неминучій,

Із нами разом жити тут у лісі?

3-Й РОЗБІЙНИК

Що скажеш ти? Чи пристаєш до нас?

Скажи лиш «так», і станеш на чолі,

І за отамана у нас ти будеш:

Всі, як один, ми скоримось тобі,

Й любити будемо, і шанувати,

Як нашого привідця й короля.

1-Й РОЗБІЙНИК

А скажеш «ні», то знай: тобі не жити!

2-Й РОЗБІЙНИК

Щоб не хваливсь ти ласкою, що ми

Її тобі зробили.

ВАЛЕНТИН

Згоден я

І з вами залишусь, але за те

Кляніться, що не вчините ви кривди

Ні бідакам-мандрівцям, ні жінкам.

3-Й РОЗБІЙНИК

Та ми й самі гидуємо з таких

Негідних і ганебних справ. Ходімо ж!

До хлопців наших відведем тебе.

На нами придбані скарби поглянь,

Що, як і ми усі, віднині будуть

У віданні твоєму, отамане.

Виходять.

Сцена 2

Мілан. Перед герцоговим палацом.

Входить Протей.

ПРОТЕЙ

Я спершу зрадив друга Валентина,

Тепер я мушу Турйо одурити.

Удаючи, що взяв його під захист,

Я про своє лише кохання дбав;

Та Сільвія правдива надто й чесна,

Її ніяк я спокусить не можу

Негідним даром залицянь моїх.

Ледь переконувать її почну,

Що вірно й щиро я її кохаю,

Вона відразу ж докоря мені,

Що друга я мого підступно зрадив;

Ледь словом прохоплюся про її

Красу непереможну — починає

Вона мене картати, що забув я,

Як Джулії в коханні присягався.

Та, насміхам її наперекір,

Я перед нею — мов той хатній цуцик:

Що більш вона любов мою жене,

То більше лащиться любов до неї.

Ось Туріо іде; я мушу з ним

Потішить серенадою кохану.

Входять Туріо та музиканти.

ТУРІО

Синьйоре, ви? Сюди ви прослизнули

Раніш за нас, як бачу.

ПРОТЕЙ

Так, синьйоре,

Кохання прослизає там, де йти

Не можна прямо.

ТУРІО

Все ж я сподіваюсь,

Що вашого закохання предмет

Живе не тут?

ПРОТЕЙ

Звичайно, тут, інакше

Мене б тут не було.

ТУРІО

То хто ж предмет той?

Не Сільвія ж?

ПРОТЕЙ

Так, Сільвія, — для вас.

ТУРІО

Коли це так — велике вам спасибі!

Ну, почнемо ж, панове. Інструменти

Настроюйте і грайте веселіше.

Входять і спиняються віддалік господар заїзду та Джулія в хлопчачому вбранні.

ГОСПОДАР

Ну що ж, юний мій постояльцю, здається мені, що вам якийсь клопіт серце крає; щось ви невеселі, чому б то?

ДЖУЛІЯ

А тому, господарю мій, що я не можу бути веселий.

ГОСПОДАР

Ет, дурниці! Зараз ми вас розвеселимо: тут ви почуєте музику й побачите того синьйора, що про нього ви розпитували нині.

ДЖУЛІЯ

Я почую голос його?

ГОСПОДАР

Атож, почуєте.

ДЖУЛІЯ

Це буде музика для мене.

Грає музика

ГОСПОДАР

Слухайте! Слухайте!

ДЖУЛІЯ

Хіба й він між ними?

ГОСПОДАР

Авжеж! Та цитьте, ось послухаймо.

ПІСНЯ

Хто Сільвія? Яка вона,

Що так усі її кохають?

Розумна й лагідна вона,

Її принади надихають

І ваблять серце, — чарівна!

Чи добра ж? Так! Це знаєш ти!

Любов їй в очі залетіла,

Рятуючись від сліпоти,

Знайшовши ліки там, — прозріла

Й не квапиться звідтіль піти.

На світі Сільвія одна, —

На честь її пісень співаймо!

Вона приваблива, знадна,

Над все її лиш вихваляймо!

Вона ж мов квітка запашна!

ГОСПОДАР

Що вам, юначе? Ви вже., бачу я, зовсім зажурилися. Музика, чи що, не припала вам до вподоби?

ДЖУЛІЯ

Ви помиляєтесь: не музика, а музикант мені не до вподоби.

ГОСПОДАР

Отакої! Чого ж то, милий