Читати книгу - "Білий замок на Чорній скелі, Костянтин Матвієнко"

— А ви вже бухаєте? — до кабінету стрімко увійшов барон, шаркаючи гостроносими оксамитовими капцями. — Могли б і на мене зачекати!

— Тут от пан Пилип має інформацію, що мене намагався підрізати молодший Сапукар! — Нод проігнорував докір власника коньяку — натомість наповнив чарку та простягнув йому.

— Такий поворот подій, найперше, загрожує моїй матері та Ідару, — відразу зрозумів небезпеку Самус.

— Про пряму загрозу королеві наразі не йдеться, — стримано зауважив детектив. — Має місце лише неприємний вуличний інцидент за участі непрямого родича її «близького друга» та друга її сина, якого вона нещодавно прийняла при дворі. Чи не так?

— Ти, Пилипе, досі не збагнув, у чому річ? — Самус подивився на добропорядного крізь чарку.

— Сам розумієш, друже, що ми, детективи, не висловлюємо уголос нехай і вірогідні, та все ж припущення. Тим паче, у таких делікатних справах, які стосуються, наприклад, нащадків давніх родів.

Нод із Самусом, мимохіть перезирнувшись, мовчки подивилися на Пилипа незворушними, майже однаковими поглядами. Зрозумівши, що продовжувати цю тему герцог з бароном ще не готові, добропорядний вів далі.

— Загалом дивно, Ноде, що ти врятувався від Сапукара.

— Книжка ось врятувала, — Нод дістав з-під прорізаного ножем светра книжку, лише тепер згадавши, що досі тримав її за паском.

Відразу ж пригадалася стара скриня у хатині Кунстадів, де він уперше взяв до рук таку саму книжку. Примірник, що він тримав у руках тепер, після «поранення» вузьким ножем Сапукара, був схожий на перший, мов дві краплини води. Нод хотів розповісти про це спостереження, однак Пилип вихопив у нього книжку, щоб роздивитися дірку в ній. Детектив аж присвиснув, показуючи Самусові, що лезо пробило роман більше ніж наполовину.

— Клятий Сапукар, — добропорядний, вдаючи заклопотаність, насупив брови. — Поглянь, що він з робив із подарунком твоєї Кетрі!

— Та вона вже давно не моя, — Самус узяв книжку, покрутив у руках, а тоді встромив мізинець у дірку від ножа. — Нод був на... кілька десятків сторінок і палітурку від смерті. От і став подарунок тієї причепи у добрій нагоді.

Нод тим часом дістав зі своєї куртки кинджал у коштовних піхвах, який так цікавив Загру.

— Це, до речі, з колекції графа Вульснера, — простягнув він раритет добропорядному.

— Молодший Сапукар, якого найняли для замаху на тебе, Ноде — вправний вуличний боєць. Він добре володіє ножем, але не є професійним убивцею, — розповідав детектив, обережно знімаючи піхви з кинджала. — Припускаю, що його обрали і пообіцяли дуже добре заплатити саме через те, що він родич Ідара, який, вибачайте, скажімо так, пов'язаний з королевою. У цьому непростому злочині вбачаються аж дві групи мотивів. Перший — кинути тінь на Ідара. Мовляв, ви лишень погляньте, хто ходить у друзях королеви! Родич вуличного зарізяки! Другий мотив — спекатися Загри у керівництві секти. За двома лініями мотивів криються й дві групи спільників. Одні, вочевидь сектанти, вказали час і місце скоєння вбивства, бо знали, де і коли Нод зустрінеться з Загрою. Інші — хтось із політичних кіл, найняли потрібного виконавця. Гадаю, організатори планували після гучного вбивства провести над Сапукаром публічний судовий процес, виставивши замовником Ідара, а Загру — співучасницею вбивства. На цьому у загальних рисах можна було б завершити фабулу злочину. Проте, панове, — відчувалося, що добропорядний входить у раж, аж милуючись своїм виступом, — нам слід уважніше придивитися до особи жертви! Думаю, якби замах вдався, суспільство раптом дізналося б, що то не просто неприємний вуличний інцидент — вбито нікого іншого, як самого герцога Нода Азборана, законного спадкоємця трону Ланоду. Отже, це династичне вбивство, скоєне в інтересах самої королеви, — простягнувши Нодові стилет, Пилип замовк у сподіванні збагнути, яке враження справив своїми словами.

— Вельми цікава гіпотеза, — Нод підвівся з крісла, беручи стилет. — Як то кажуть, із такими ідеями треба переспати. Колись детальніше обговоримо. Ще коньяку? — він поклав книжку і стилет на підвіконня і поглянув у вікно. Тоді щільно затулив гардини та, не чекаючи згоди, долив усі три чарки.

Самус узяв свою, іронічною мовчанкою даючи зрозуміти, що чекає, чим закінчиться діалог його друзів.

— Будемо вважати, що я приймаю і таку відповідь Вашої ясновельможності, — незворушно зауважив детектив, дивлячись лише на Нода. — Однак з огляду на обставини, я маю діяти відповідно до того, як наказує мені професійний і громадянський обов'язок, а він вимагає убезпечити спадкоємця корони від повторення усіляких прикрих несподіванок, як от та, що спіткала його під парковим ліхтарем. Одним словом, панове, я негайно викличу сюди надійних приватних охоронців, які мене жодного разу не підводили. Заразом мої агенти прослідкують, і щоб Загра не утнула чогось зайвого. По-друге, слід негайно повідомити Ідара, що він стане підозрюваним у замовленні замаху на вбивство, щойно поліція почне розслідування, бо ж справжні організатори неодмінно повідомлять про цей інцидент до поліції. По-третє, Самусе, я виконав те твоє доручення...

— Чекай, — перервав барон, — «по-друге» не вийде. Незадовго до того, як прийшли Нод із Загрою, дзвонив Ідар, — Самус вказав на чорний телефон на тумбі біля столу. — Сказав, що мамі раптом спало на думку завіятися до Тасаву, на, скажемо так, нічну риболовлю. Вона, бачте, тепер почувається безпечніше. Повернуться завтра надвечір.

— Кепсько, — насупився Бобошко. — Телефоном таку розмову вести не можна. Гаразд. Наскільки мені відомо, на цей час до поліції ще не надійшла інформація про замах. Буду дзвонити до своїх агентів, щоб швидше їхали сюди, — він сів за стіл, на якому стояв телефон.

— А я тим часом чогось вхоплю на кухні попоїсти, — сказав зголоднілий від стресу Нод.

Коли він повернувся з тарілкою грубо нарізаного сиру та шоколадом, Пилип саме закінчував говорити по телефону. Барон і детектив майже одночасно узяли по шматку сиру.

— Агенти вже виїжджають, — сказав Пилип, кладучи слухавку. — Як то кажуть, руку не міняють, — він вказав очима на коньяк на столі.

— Наливай, Ноде! — приєднався до детектива Самус.

— Знайшли собі, панове, кельнера, — пробурчав Нод, витягаючи корок із пляшки та наповнюючи чарки. — Нічого, я вам колись ще пригадаю, як молодших споювати!

— Погрожуєте добропорядним громадянам? — Пилип легким порухом трохи покрутив чарку.

— Дбаю, щоб згадані громадяни не напивалися проти ночі, — швидко знайшов відповідь Нод.

—