Читати книгу - "Пустоцвiт"

– Уклінно дякую, Ваша Імператорська Величність!

– Тільки от…

– Що?

– Ти весь час стверджував, що князівну нашу звуть Таракановою, а тут написано: «Августа Дараган»! Як накажеш цей казус розуміти?

– А так і слід розуміти, що цьому дурню Радзивіллу ведмідь на вухо наступив, і він почув від Розумовського «Таракан» замість «Дараган»… До речі, Дарагани є родичами Розумовських: наймолодша сестра Кирила Григоровича, Віра, вийшла заміж за Юхима Федоровича Дарагана! Очевидно, вони і прийняли племінницю У свою родину нарівні з власними дітьми… Недарма ж Олексій так піклувався про племінників, перераховував їм зі скарбниці чималі суми. Якщо виявите бажання вивчити відповідні документи, я їх негайно надам.

– Що ж, схоже на правду, Степане Івановичу! Отже, поставимо нарешті крапку в цій тривалій історії.

Дочка російської імператриці Єлизавети Петрівни й її морганатичного чоловіка Олексія Розумовського була заарештована агентами Таємної розшукових справ експедиції під керівництвом Олексія Орлова в Марселі наприкінці березня 1775 року.

Опору при арешті не чинила, сприйнявши свою долю, як належне.

Між іншим, серед її речей була виявлена стара потерта скринька зі слідами особистої печатки графа Олексія Розумовського, де зберігалися документи, що засвідчували факт вінчання старшого із братів Розумовських та імператрици Єлизавети І у церкві Знамення св. Богородиці села Перова, що відбулося 1742 року, а також: пізнішого хрещення їхньої дочки Августи. Виходячи з дати останнього можна було припустити, що подружжя зачало своє дитя приблизно навесні 1744 року – у дні «малоросійського бон вояжу». Приховати народження дівчинки було неважко: Єлизавета Петрівна часто хворіла й місяцями не показувалась на людях…

Зрозуміло, сам факт наявності настільки важливих документів викликав цілком закономірні запитання агентів Таємної експедиції.

Арештована пояснила, що коли ввечері 29 червня 1762 року канцлер Воронцов прибув до Анічкового палацу і зажадав отримати від Олексія Розумовського письмове підтвердження його шлюбу з російською імператрицею, той не розгубився і просто спалив перші-ліпші папери, що потрапили під руку.

Тоді як виписки з церковних книг про своє вінчання й народження дочки Августи зберігав у таємниці від усіх…

Найбільше вбивався з приводу того, що сталося, Кирило Григорович Розумовський: про те, що племінниця настільки нерозумно виказала себе, він довідався занадто пізно і вдіяти щось для її порятунку просто не встиг.

Коли все вже було скінчено, граф, незважаючи на опалу, ризикнув звернутися до Їі Імператорської Величності Катерини Олексіївни з уклінним проханням поставитися до бранки якомога більш поблажливо.

І, у всякому разі, зберегти їй життя.

Відповіді Кирило Григорович не одержав.

Утім, після прибуття під надійною охороною із Франції до Росії високошляхетну бранку негайно постригли в черниці під ім 'ям Досифеї. Решту своїх днів дочка імператриці Єлизавети Петрівни і графа Олексія Розумовського провела в московському Іоанно-Предтеченському жіночому монастирі. Відомо, що Олексій Орлов, який командував її арештом, незмінно об'їжджав цю обитель стороною…

Німецькі землі, травень 1792 року.

Після смерті дружини Кирило Григорович із кожним роком почувався дедалі гірше: начебто і не було особливо палкої любові між подружжям – але, виходить, гриз його зсередини, підточував душу якийсь хробачок! Утім, на самопочутті Розумовського безумовно позначилась і остаточна катастрофа планів з відродження гетьманського правління в Украйні, і постриг у черниці племінниці Августи, якому він не зміг запобігти.

Щоб поправити підточене здоров'я, граф дедалі частіше їздив на різні курорти. Дуже любив навідуватися то у Францію, то до улюбленого синка Андрійка, що виконував обов'язки російського посла у Відні. Тільки от лихо: тижні зо три тому французький король Луї XVI оголосив війну Австрії! Їхати в будь-яку з держав, що зчепилися в сутичці, було, щонайменше, нерозумно…

Довелося цього разу відправитися в супроводі племінниці Софії Апраксіної у Німеччину. Легковажну компаньйонку графа, схоже, цікавили самі тільки крамнички. У всякому разі, стан дядечкової печінки й ніг не надто хвилював! Зате модниця намагалася зазирнути в першу-ліпшу лавчонку і щось-таки придбати – ясна річ, на гроші старого доброго дядечка Кирила! А заразом потеревенити з продавцями…

Саме так сталося й цим сонячним травневим днем, коли зі словами: «Ой, до чого ж милий капелюшок! Дядечко, ви не вважаєте?..» – Софія пурхнула в черговий салон, кинувши літнього родича просто посеред вулиці. Відвідування магазинів Кирило Григорович на дух не переносив, тож потоптавшись на місці, відчув себе геть нещасним, озирнувся на всі боки і старечою ходою поплентався до найближчого будинку, щоб хоч би спертися об стіну – якщо вже родичка відмовляє йому в такій честі!

Ех, і навіщо було виходити в місто без прислуги, з однією лише племінницею?! Тепер от допомогти нема кому…

Втім, так і не дійшовши до жаданої стінки, граф раптом завмер на місці та з дедалі наростаючим подивом повторно оглянув вимощену кругляком вузеньку вуличку. Місце зовсім незнайоме… але водночас Кирило Григорович готовий був заприсягтися чим завгодно, що колись уже бував тут!!!

Хоча…

Хоча, коли його могло занести в отаку діру?!

А втім…

Ні, він точно був тут колись!

Або містечко настільки змінилося?

Або він все ж таки помиляється?

Тим часом із шикарного шинку (бажав граф того чи ні, однак ноги несли старого гультяя саме туди!) вибіг молодий господар у супроводі слуги. Підхопивши знатного на вигляд іноземця під руки з двох сторін, вони потягнули за собою вкрай розгубленого графа, на ходу поштиво цікавлячись:

– Чи потрібно щось вашій світлості? Може, ви втомилися? Чи не бажаєте присісти? Чого хотіли б випити? А може, перекусити? Зголодніли, ваша милість?

Не минуло і п'яти хвилин, як Кирило Григорович уже влаштувався в найзручнішому м'якому кріслі на найкращому місці – перед віконцем, що виходило в сад. Акуратно підстрижена галявина милувала око, ароматна кава з ніжною пухнастою пінкою була приготована