Читати книгу - "Спомини"

до найгіршого. Ще десь там на місті у Львові о. Котів, стрінувши уповноваженого, який був дуже здивований і затривожений статтею Я. Галана в “Радянській Україні”, і питав його, що я на то, а він відповів, що Митрополит зовсім спокійний. Крім цього, десь там полковник Хом’як мав говорити о. Котіву, що коли я до двох тижнів не доведу до ліквідації УПА, то я буду арештований і наша Церква знищена. Годі було брати ці слова серйозно, бо о. Котів переповідав мені це як балачку. Зрештою, як було спонукувати до капітуляції УПА, коли вони самі не договорилися між собою? Арешт і слідство в Києві

І дійсно, мене арештовано 11 квітня 1945 року, приблизно о 19-й годині вечером. Була це середа. Вже зрана Святий Юр кругом обставлено стійками. Наглядали, чи нема яких рухів і чи чого не виноситься. Наїхало дуже багато авт з поліцією. Полковник Мельников приніс мені рішення від прокурора на арешт. Мене обшукали та забрали на авто і відвезли на Лонцького[531]. Пригадую собі, яка то була прикра річ почути на собі розбишацькі руки.

Після мого арешту настала страшна паніка, і НКВД почало акцію переведення на православіє. Під проводом о. Костельника зорґанізовано “Ініціятивну ґрупу”, яка зачала приготовляти т. зв. “Львівський собор”. Арештовані опісля священики, учасники того т. зв. “собору”, оповідали про жахливий терор. По “соборі” Горюн радісно кричав переді мною: “Але ми вкропили Папі!” На то я сказав, що сім міліонів — невелика кількість, щоби потрясти Католицькою Церквою, а ви терором тільки себе компромітуєте. І справді, вони були свідомі своєї брутальности, а навіть підлости, бо звіт з т. зв. “Львівського собору” мусіли видавати аж два рази і поправляти свої компромітації.

На Лонцького було дуже багато поліції. З арештованих я не пізнав там нікого, лише один наш чоловік, який служив там, мабуть, сторожем, приступив до мене і просив, щоби я оперся об стіну, бо дальші обшуки можуть тривати ще довго. Але мене небаром, по двох таких ревізіях, відвели до тюремної келії, де я просидів цілу ніч. Ранком вивели мене, під сильною ескортою, до авта і відвели до окремого ваґону перед стацією, який вже був приготований заздалегідь. По дорозі я не видів нікого з людей біля Техніки, щоби було можна дати якийсь знак. Десь перед полуднем поїзд від’їхав на Київ, а в окремім переділі стерегло мене 3–4 охранники, а інші були на коритарі та в сусідних переділах. Як поїзд приїхав до Києва, то я дещо ждав на стації, бо охранники телефонували, щоби вислали авто, одначе через якесь непорозуміння приїхав “чорний ворон”. Мене посадили побіч шофера, немовби я не був арештований. Ще коли я стояв на стації, приступила до мене якась жінка і спитала, чи я священик, бо я був у рясі, але охранники її зараз відігнали.

Київ виглядав досить знищений, а було це 12-го квітня 1945 року рано. Зі стації мене привезли до найтяжчої слідчої тюрми в Києві при вулиці Короленка, ч. 33. По дуже довгих мучачих обшуках мене запроваджено спершу до “одиночки”, а опісля до келії, в якій сидів архиєпископ Дамаскин з Кам’янця-Подільського[532]. Він вже мав “трохи досвіду” зі слідств, пізнав мене відразу, бо приїжджав до Львова. Хоч була пізня ніч, коли мене приводили зі слідств, то він завжди питався, чи “следователь был вежливый”[533], бо над ним мали знущатися. Часом він виявляв розкаяння за своє попереднє життя і приймав в’язницю як кару. Я вже був перед арештом дуже змучений і виснажений, а в Київській тюрмі я почував себе прямо недужим. Тому архиєпископ Дамаскин робив сам порядок, але в розмовах було видно його нетерпимість до Католицької Церкви. Він оповідав мені, що його арештовано за те, що він і ще один митрополит русофільської партії на Волині[534] <були приготовані