Читати книгу - "Теорія права і держави: Підручник."

має свою національну правову систему. Правова система - це складне сумарне багатопланове поняття, через яке прямо відображається зв’язок права з усією структурою суспільства і держави. Це стан правового життя соціуму, що складається із взаємодії таких правових явищ і процесів, як правові норми, правові установи, їх нормотворча і правозастосовна діяльність, правовідносини, правосвідомість, правовий менталітет, правова культура тощо.

Правова система - це зумовлений об’єктивними закономірностями розвитку суспільства цілісний комплекс взаємозалежних і погоджених правових засобів (спеціальних і загальних), які призначені для регулювання суспільних відносин або виникають внаслідок такого регулювання, що постійно відтворюються і використовуються людьми та їх організаціями (у тому числі державою) як суб’єктами права для досягнення приватних і публічних цілей, забезпечення правопорядку. Завдяки сукупності основоположних норм конституція має фундаментальне значення для всієї правової системи.

Правову схему становлять:

Спеціальні правові засоби, які діють: на мікрорівні- це прості способи: дозволи, зобов’язання, заборони (первинні); заохочення, рекомендації, покарання, пільги та ін. (вторинні); на макрорівні - норми права; принципи права; суб’єктивне право; акти застосування права; акти тлумачення права та ін.

Комплекс спеціальних правових засобів складає механізм правового регулювання, що забезпечує результативний правовий вплив на суспільні відносини.

Загальні правові засоби - правосвідомість, правомірна поведінка, юридична практика, правове виховання, правова культура, правова законність, правовий порядок та ін.

Загальні правові засоби - частина механізму правового впливу на суспільні відносини.

Спеціальні і загальні правові засоби в сукупності -увесь механізм правового впливу на суспільні відносини

Ознаки правової системи:

1) є різновидом соціальної системи (поряд з політичною, економічною, релігійною тощо);

2) формується і функціонує в територіальних межах держави, тому гаку правову систему називають національною (на відміну від міжнародних правових систем співтовариств - ЄС, Ради Європи);

3) детермінована унікальними історичними і географічними факторами розвитку суспільства, відображає національний менталітет, стан економічного розвитку і своєрідність державної форми, особливо державного (політичного) режиму, ступінь спадкоємності і запозичення у праві, що зумовило її неповторність і відносну стійкість у часі (основні ознаки вироблялися протягом історії);

4) тісно взаємодіє з економічною, політичною, ідеологічною, моральною та іншими соціальними підсистемами; володіє як механізмом перенесення їх вимог на мову юридичних норм, так і зворотним механізмом - переводити нормативно-правові приписи в реальну поведінку особи, групи, суспільства;

5) має в межах країни цілісність, єдність, суверенність, що задається безперервним розвитком суспільства, у процесі якого воно відмежовує себе від інших суспільств шляхом формування різних культурних норм і цінностей, в тому числі правових;

6) має власну структурну упорядкованість - є цілісною системою взаємозалежних, погоджених і тісно взаємодіючих спеціальних та загальних правових засобів, правових явищ і процесів;

7) є динамічною системою - її формування відбувається повсякчас, оскільки окремі елементи або застарівають і потребують оновлення, або змінюють свій характер і внутрішні зв’язки, тобто відбувається процес відтворення правової системи і використання її людьми і їх організаціями (у тому числі державою) як суб’єктами права;

8) має кінцеву мету - досягнення суб’єктами права приватних і публічних цілей, установлення злагоди і підтримання правового порядку в суспільстві.

У правовій системі відбуваються складні і різноманітні внутрішні процеси, пов’язані із зовнішніми. Вони протікають як у системі в цілому, так і в окремих її елементах - підсистемах, ланках, блоках (законодавство, юридичні установи і юридична практика, правовідносини, правова культура тощо).

§ 2. Структура правової системи

Структура правової системи - стійка єдність компонентів правової системи та сукупність усіх прямих і зворотних постійних зв’язків між ними, що забезпечують їй правову цілісність.

Як складне правове явище, правова система містить у собі головні конструктивні і похідні компоненти, за допомогою яких досягаються кінцеві цілі правового регулювання. Ці компоненти структуруються в її підсистеми, що розкривають динаміку правової системи в цілому.

Структура правової системи, що складається з підсистем, виражених через власні компоненти:

1) інституціональна - суб’єктний склад: індивідуальні і колективні (суб’єкти права), в тому числі держава як суперінституціональна організація, соціальні спільності та інші суб’єкти права;

2) нормативна (регулятивна) - правові норми і принципи, об’єктивовані в нормативно-правових актах, правових прецедентах, нормативно-правових договорах, правових звичаях та ін.;

3) ідеологічна (доктринальна) - сукупність уявлень про правові норми і принципи, що характеризують ступінь усвідомленості правомірної поведінки суб’єктів права, вступу їх у правовідносини, правову діяльність - праворозуміння, правове мислення, правові ідеї, концепції, правосвідомість і правова культура;

4) функціонально-соціальна - сукупність причинно-наслідкових

зв’язків між суб’єктами права, що виникають внаслідок їх юридичних вчинків: правореалізація, правозастосування, правовідносини, правомірна поведінка, юридична практика - через них відбувається дія норм права в соціальному середовищі, визначається режим функціонування правової системи як частини соціальної системи;

5) комунікативна (інтегральна) - закономірності відносин між взаємодіючими і взаємозумовленими підсистемами, що відсутні у них в ізольованому стані: а) підсумовувальні зв’язки між інституціональною, регулятивною, ідеологічною, функціональною правовими підсистемами. Завдяки тому, що кожна із самостійних частин правової системи суспільства має власну структуру, свої принципи організації і діяльності, їх інтегрованість, комунікативність виражається у нерозривному зв’язку норм, органів, що їх приймають; концепцій, покладених у їх основу, процедур їх утворення і застосування; б) зв’язки правової системи в цілому з політичною, економічною й іншими системами суспільства - системами звичаїв, норовів, традицій; в) зв’язки з міждержавними регіонально-континентальними правовими системами (у Європі - ЄС, РЄ). Саме внутрішньосистемні зв’язки і відносини (прямі і зворотні) на національному і міжнародному рівнях перетворюють сукупність елементів на систему, що має властивості єдності і цілісності. Результатом дії комунікативної підсистеми є правова законність і правовий порядок.

Отже, поняття «правова система» має узагальнювальний характер, містить у собі основні, найбільш активні