Читати книгу - "Людина-амфібія. Острів загиблих кораблів. Голова професора Доуеля"

дошка мосту. Флорес зійшов на баркас. Острів був невеликим — усього близько десятка суден. Але остров'ян чекало невелике розчарування: судна ці стояли не впритул одне до одного, а на певній відстані. Доводилося і тут зводити нові містки, щоб з'єднати ці розкидані судна в одне ціле. Проте вирішили не відкладати торжества. Не без зусиль піднялися остров'яни похилою палубою пароплава і на його вершині укріпили прапор.

Остров'яни, розташувавшись на палубі, жадібно вдивлялися в нові для них форми і контури. Ймовірно, жоден спектакль не дав стільки насолоди жителю великого міста, скільки дало остров'янам видовище цих розбитих, покалічених кораблів. І навряд чи не найбільше від усіх був задоволений островом Людерс.

— Корвет з однією відкритою батареєю на двадцять гармат… Початок дев'ятнадцятого століття. Ого! Голландський парусник принаймні початку вісімнадцятого століття. Оце дідусь! Ач, куди його занесло! А ось і інший дідусик — колісний пароплав. Він народився на самому початку дев'ятнадцятого століття в Америці і навіть за молодості міг плентатися зі швидкістю тільки п'яти морських миль за годину, — пояснював Людерс.

Проте загальну увагу привернуло страшне видовище: на корветі «з відкритою батареєю на двадцять гармат» вся палуба була вкрита скелетами. Кістки, вибілені сонцем, блискотіли. На ногах скелетів подекуди ще збереглося лахміття — мабуть, останні шматки зотлілих чобіт. Проте добре збереглася, хоч і проржавіла, зброя: гармати, шпаги, кортики…

Остров'яни принишкли. Кожний у міру своєї уяви малював собі картини жаху, які супроводжували загибель цих кораблів.

— Треба буде прибрати скелети, — сказав Флорес. — Тут достатньо суден, придатних для житла. Ну що ж, на сьогодні досить? Завтра прийдемо, наведемо решту містків і оглянемо внутрішність кораблів.

Усі неохоче почали спускатися. Один з остров'ян, посковзнувшися, скотився з палуби і впав у воду. Але він, на здивування всіх, не занурився, а залишився лежати на поверхні.

— Тут мілко! — закричав він.

Це зацікавило всіх. Остров'яни почали ногами досліджувати ґрунт. Виявилося, що під ногами були палуби і уламки затонулих кораблів. З певною обережністю можна було перебратися з одного корабля на інший. Остров'яни розсипалися по острову, криками виражаючи своє захоплення.

Раптом з трюму невеликої, порівняно нової барки почувся якийсь звіриний рев і вслід за тим переляканий крик індіанця, що кличе на допомогу. Індіанець вискочив з трюму і кинувся навтьоки.

— Там… звір… страшна мавпа… горила…

Усі остров'яни, як перелякане стадо, зібралися до одного місця, гуртуючись і ховаючись один за одного. Вони не були боягузами перед явним ворогом. Але там була якась невідома істота.

— Хто зі мною? — крикнув Флорес.

Бокко боявся втратити своє високе звання і камзол, — і він рушив за Флоресом. Слідом за ним пішов і О’Гара.

Флорес обережно заглянув усередину барки. Звідти почулося бурчання. Коли очі звикли до темряви, Флорес побачив, що в кутку сидить істота, схожа на людину, гола, з великою кудлатою головою. Волосся на голові і борода, що збилося в жмутки, спадало майже до колін. На руках були довгі криві нігті.

— Хто ти? — запитав Флорес англійською, потім іспанською.

— Хто ти? — питали остров'яни різними мовами, але відповіді не було. Все ж таки було ясно, що це не горила, а людина — беззбройна, худа, виснажена людина. Флорес стрибнув униз, схопив незнайомця і виніс на руках. Той навіть не чинив опору.

Хоча це й просто було зробити, вчинок Флореса підняв його авторитет ще на один щабель.

— Зв'яжемо про всяк випадок нашого полоненого і ходімо!

Час обідати!

Остров'яни підкорилися.

Перші остров'яни з Флоресом на чолі вже підходили до Острова Загиблих Кораблів, а задні перебували ще на Новому Острові.

Раптом за кілька кроків від Флореса впав якийсь предмет, пролунав вибух, містки розлетілися в тріски, і Флорес, а за ним ще п'ятеро людей впали у воду. Проте Флорес учепився за якусь балку, і, коли його зір прояснів, він побачив щось, від чого мало не знепритомнів.

На Острові, біля самого краю моста, з ручною бомбою в руці, стояв капітан Фергус Слейтон… Правда, він заріс бородою і стояв у брудній розірваній сорочці, але це був він.

VI. «АРЕШТУВАТИ ЙОГО!»

Слейтон не помер під час перестрілки при втечі Гатлінга і його друзів. Куля перебила йому ключицю, але рана не була смертельна. Скинутий Флоресом у воду, він впав на мілке місце — на днище баркаса, що перекинувся. На його щастя, всі остров'яни пішли за Флоресом, і ніхто не бачив, що він не потонув. З величезним зусиллям, спливаючи кров'ю, він заліз у трюм парусника, що стояв боком. Парусник цей не