Читати книгу - "Гордівниця Злата"

— Я зроблю це, — видихнув Гліб.

У день народження Гордія усе було готове до святкування. Цілісінький тиждень на королівській кухні кипіла робота. Кухарі смажили, парили, пекли й варили частування для святкового столу. Квіткарки складали букети й плели вінки, щоб прикрасити палац. Піротехніки готували хлопавки, вертушки й ракети для феєрверка. На площах і вулицях вивісили прапори, але всі ці приготування не розвіяли навислого над містом смутку.

Незважаючи на майбутнє свято, усюди панувала жалоба. Відтоді як Гліб залишив дім, у палаці оселилися ворожнеча й розбрат. Злата поривалася вирушити на пошуки сина, і король, знаючи завзятість і наполегливість дружини, удався до крайньої міри: посадив її під домашній арешт. Тримати королеву під вартою було настільки немислимо і жахливо, що більшість придворних засуджували рішення короля, і кількість співчуваючих Златі з кожним днем зростала.

Чутка про те, що Гліб — відьмин підкидьок і сам зізнався в цьому, вийшла за стіни палацу. Люди дивувалися, хитали головами, але, як не дивно, шкодували за зниклим хлопчиком. Знаходилися навіть сміливці, які заявляли, що Гордій більше схожий на чаклуна. За подібні розмови нещадно карали, через що невдоволення народу зростало. Люди шепотілися про те, що король змінився, став жорстоким і несправедливим. За кілька днів своєї відсутності тихий, сором’язливий хлопчик розбурхав усю країну.

Гордій зненавидів брата ще дужче. Навіть своєю відсутністю Гліб умудрився зіпсувати свято. Хто б міг подумати, що цей недотепа викличе загальне співчуття? Чому навіть простолюдини, звичайно ласі на дарове частування, ходили з пісними обличчями?

Король твердо вирішив провести торжество як належить, думаючи, що монарху негоже скасовувати свої рішення. Церемонія оголошення спадкоємця почалася точно о призначеній годині. І раптом, як грім серед ясного неба, пронеслася звістка про повернення Гліба. Вона долетіла до парадного залу, перш ніж принц переступив поріг палацу. Юрба на площі розступалася перед хлопчиком і знову стулялася за його спиною. Гліб пройшов у палац і, минувши палати, ступив у тронний зал. Вийшовши на середину, він відкрито подивився батькові в очі. Усі застигли в напруженому чеканні.

— Хто дозволив тобі повернутися? — запитав король, порушивши тишу, що зависла під склепінням палацу.

— Я прийшов повернути те, що належить спадкоємцю трону, — з почуттям власної гідності відповів хлопчик. Його дзвінкий голос пролунав твердо й чітко.

Гліб високо підняв над головою старий мідний кубок, щоб усі присутні могли його розглянути. Помилки не могло бути: це був той самий кубок. Побачивши подарунок чарівника, Гордій сполотнів і відступив.

— Він усе навмисно підстроїв. Звідки він узяв кубок? — із занепокоєнням викрикнув він.

— Хіба ти забув, що я украв його? — Гліб із викликом подивився на удаваного брата та з усмішкою додав: — Чарівник подарував кубок справжньому спадкоємцю, тому він твій.

Погляди хлопчиків схрестилися, і вони зрозуміли один одного без слів. «Він збирається погубити мене», — пронеслося в голові у Гордія. Його здивувало, як сильно змінився Гліб. Раніше він був м’яким і покладливим, тепер же від нього виходили твердість і непохитність. Невже ніхто не помічає цього?!

— Батьку, не вір йому. Він хоче отруїти мене, — з запалом викликнув Гордій.

— Я хочу, щоб виповнилася воля чарівника, — незворушно заперечив Гліб.

Хтось послужливо наповнив кубок джерельною водою. Злата, яку не могли утримати ні засуви, ні ворота, дізнавшись про повернення сина, кинулася до зали. Вона дивилася на Гліба й не пізнавала його: у ньому не залишилося нічого від вразливого та доброго хлопчати, яким він був колись.

— Хлопчику мій, що з тобою зробила ця відьма? — Злата кинулася до сина, але той жестом зупинив її.

— Вона допомогла мені, коли усі від мене відвернулися, — холодно сказав він.

Повернувшись до Гордія, Гліб простягнув йому кубок. Гордій зацьковано озирався довкола, шукаючи підтримки, і раптом побачив Віщунку. Вона стояла, змішавшись з юрбою придворних. На диво, ніхто не помічав її. І раптом його осяяла думка: для простих смертних чаклунка залишалася незримою. Гордій звів дух: виходить, стара все-таки не залишила його й поява брата це частина її плану.

Зміна настрою Гордія не залишилася непоміченою Віщункою. Їй навіть стало трохи шкода, що ним доведеться пожертвувати. Хлопчисько міг багато чого домогтися в чорній магії. Він був породжений нею. Але роздобути безневинну душу Гліба було набагато цінніше. Вона витратила чимало зусиль, щоб захопити його у свої тенета. Варто йому піднести Гордію отруту, і він ніколи не вирветься з її сілець. Відьма підбадьорливо кивнула Гордію та зникла. Удаваний принц заспокоївся. Якщо стара подала знак, значить, можна пити з кубка без побоювань. Звідки йому було знати, що відьма вже давно підписала йому вирок.

— Хай буде так, — з бравадою вимовив Гордій, приймаючи чашу з рук Гліба. — Я вип’ю, і ви переконаєтеся, хто справжній принц.

Гліб холоднокровно дивився, як Гордій підносить кубок до губ. У його погляді горіла спрага помсти. Злата відчула, що втрачає сина, але не знала, як врятувати його.

— Глібе, синку, — тільки й змогла вона прошептати неслухняними губами.