Читати книгу - "Історія повертається. Світ після 11 вересня і відродження Заходу"

Wolfgang Petritsch, Karl Käser u. Robert Pichler: Kosovo. Mythen, Daten, Fakten. 2. Aufl., Klagenfurt 1999, S. 173 f.

«Вважається, що Мілошевич убачав свою святу справу в тому, щоб „очистити“ Косово від двох мільйонів мусульман, здебільшого шляхом вигнання їх до Албанії. Не дивно, що люди відмовляються від'їздити з власної волі. Вони прагнуть власної, цілком незалежної держави, яка б не мала нічого спільного з Сербією. Наразі тактика Мілошевича полягає в тому, щоб „узяти мусульман на змору в економічному і культурному плані“. Найближчим часом, так випливає з ходу подій, він заходиться тероризувати їх своїми силами безпеки. Глибоко вражені мусульмани розв'яжуть справжню війну, як припускає чимало дипломатів. Їхньою долею майже напевно перейметься Албанія [...] На бік Сербії стане Греція, і в цей момент під тиском з боку македонських слов'ян мимоволі вступить у гру і Болгарія. У якийсь момент Туреччина, що досі утримувалася, може відчути, що їй час ужити якихось заходів проти дедалі більших звірств щодо мусульман. [...] Сценарій непевний, однак імовірність того, що дійде до кровопролиття — значно гіршого, ніж у Боснії, — доволі велика». Newhouse: Bonn, der Westen und die Auflosung Jugoslawiens, S. 1201. Цей аналіз вийшов з-під пера автора восени 1992 року (!) і виявився майже пророчим. Тільки втручання НАТО 1999 року відвернуло найгірші наслідки великої війни на Балканах.

«Представники ООН цілком здавали собі справу з того, що станеться. Навіть у розпал війни в Хорватії, тоді як у Боснії ще панував мир, Венс написав міністрові закордонних справ Німеччини Гансу-Дітріхові Геншеру і попередив його, що визнати тиск ФРН на Європейське співтовариство, Хорватію і Словенію майже означало б викликати війну в Боснії». David Rieff: Schlachthaus. Bosnien und das Versagen-des Westens, München 1995, S. 236f. Див. також зведений аналіз тодішньої політики Німеччини щодо Югославії Гайнца-Юрґена Акста: Hat Genscher Jugoslawien entzweit? Mythen und Fakten zur Auβenpolitik des vereinten Deutschland, in: EUROPA-ARCHIV 12, 1993, 8. 3 51-360, знову ж таки в: Der Krieg auf dem Balkan. Die Hilflosigkeit der Staatenwelt, hrsg. v. Angelika Voile und Wolfgang Wagner, Bonn 1994, S. 95 ff.

«Розмірковуючи про минулий рік, деякі високопосадові дипломати в Європі та Америці знайшли кілька пунктів, коли Америка та її союзники — надто Франція і Велика Британія — могли прямо втрутитись у події. Коли торік у листопаді серби обернули на руїни хорватське місто Вуковар або ж коли взяли під артилерійський обстріл обложене ними місто-порт Дубровник, частини 6-го флоту США і французькі військово-морські сили могли спільно організувати військово-морську й повітряну операцію проти сербів. Можна було також удатися до британських сил». Newhouse: Bonn, der Westen und die Auflosung Jugoslawiens, S. 1196.

Автор долучається до цієї критики тодішньої пацифістської поведінки німецьких лівих із суттєвою часткою самокритики.

«Про події навколо захоплення боснійськими сербами охоронної зони ООН Сребреніца в Боснії і Герцеговині в липні 1995 року світ знає з усіма деталями. Попри резолюцію Ради Безпеки ООН, яка оголосила анклав „вільним від будь-якого збройного нападу або інших ворожих дій“, підрозділи армії боснійських сербів [„Войска Републике Српске, ВРС“] наскочили на місто і захопили його. За кілька днів 25 тис. боснійських мусульман, в основному жінок, дітей і літніх людей, які жили в цьому районі, вояки з підрозділів боснійських сербів зірвали зі своїх місць, покидали в атмосфері терору до переповнених автобусів і перевезли через лінію фронту на територію боснійських мусульман. Боснійським мусульманам призовного віку, проте, судилась інша доля. Коли тисячі з них намагалися втекти з району, їх хапали в полон, тримали у в'язницях у нелюдських умовах і згодом страчували. Понад 7 тис. осіб зникли назавжди». Aus dem Urteil des Haager Kriegsverbrechertribunals gegen den bosnisch-ser-bischen General Radislav Krstic, in: Srebrenica — Ein Prozeβ, hrsg. v. Julija Bogovea und Caroline Fetscher, Frankfurt/М. 2002, S. 301. Генерала, звинуваченого у геноциді і численних вбивствах, засудили на 46-річне ув'язнення. Див. щодо цього там само, S. 306.

Reinhold Niebuhr: The Irony of American History, New York 1952.

G.W. F. Hegel: Die Philosophie der Geschichte, у його ж: Werke Bd. 13, Frankfurt / M. 1973, S. 114.

Вже Ґьоте був свідомий цієї принципової різниці між Америкою та Європою:

J. W. Goethe: Zahme Xenien IX, у його ж.: Samtliche Werke Bd. 2, Frankfurt / M. 1988, S. 739.

«Коли доходить до серйозніших нападів на інтереси США і на американську землю, сільсько-дрібнобуржуазна Америка, відкрита до популістських лозунгів, відчуває хвилювання, а відтак стрімко зростає тиск, і до такої можливості має бути готовий кожен президент Сполучених Штатів. Влада і гнів, які запанували б над реакцією громадськості на успішну атаку із застосуванням зброї масового знищення на американські