Читати книгу - "Іліада. Одіссея"

228] Чи порятунок, - інших розмов на війні не буває.

229] Хто з вас Патрокла, хай мертвого, винесе з бою й троянам,

230] Коней впокірникам, дасть, .перед ким і Еант не устоїть, -

231] Я тому здобичі дам половину, собі залишивши

232] Другу. А славу зі мною він однакову здобуде».

233] Так він сказав, і рушили прямо вони на данаїв,

234] Високо знявши списи. Велика зросла в«них надія

235] Вирвать з Байтових рук Патрокла убитого тіло.

236] Дурні! Дихання життя у них багатьох одібрав він.

237] До Менелая, в бою голосного, Еант тоді мовив:

238] «О Менелаю мій, паростку Зевсів, не дуже надіюсь

239] Я на повернення наше з тобою з війни у вітчизну.

240] Отже, турбуюсь тепер я не так за Патроклове тіло, -

241] Що незабаром троянських собак і птахів нагодує, -

242] Як про свою я турбуюся голову, щоб не позбутись,

243] Та про твою. Тож хмарами бою окрив нас довкола

244] Гектор, загибель страшна нас обох звідусіль оточила.

245] Клич, проте, кращих данайських бійців, - може, хтось нас почує!»

246] Так він сказав, і послухав його Менелай гучномовний.

247] Голосно крикнув тоді, щоб данаям усім було чути:

248] «Друзі мої, аргеїв вожді і порадники люду!

249] Ви, що з Атрідами, із Агамемноном вкупі й зі мною

250] Коштом народним п'єте й порядкуєте кожен загоном

251] Люду свого, а Зевс посилає вам шану і славу!

252] Важко мені розпізнати тепер, у якому загоні

253] Хто з вас вождем: занадто-бо полум'я бою палає.

254] Краще прийдіть ви самі і пройміться обурення гнівом,

255] Що дістається собакам троянським Патрокл у забаву».

256] Так він сказав, і Ойлеїв Еант почув його бистрий.

257] Перший до нього прорвавсь крізь шал сум'яття бойового;

258] [доменей вслід за ним та ще Ідоменея товариш

259] Біг, Меріон, Еніалію-мужоубивцеві рівний.

260] Інших вождів чи міг би хто всі імена пригадати

261] Тих, що до участі в битві вели після того ахеїв!

262] Лавами рушили перші трояни, а вів їх сам Гектор.

263] Так, наче в гирлі ріки, що повниться Зевса дощами,

264] Хвиля бурхлива іде супроти течії, й прибережні

265] Скелі аж стогнуть навколо під натиском сивого моря, -

266] З криком таким наступали трояни. Тим часом ахеї

267] Круг Менойтіда стояли, єдиним палаючи духом,

268] Огородившись стіною щитів міднокутих. Навколо

269] Сяйних шоломів Кроніон могутній розлив густо-темну

270] Хмару. Не був Менойтід йому ще за життя осоружний,

271] В дні, коли той Ахілла соратником був Еакіда.

272] Не допустив він, щоб тіло Патрокла собакам троянським

273] Здобиччю стало, й на поміч йому він підняв його друзів.

274] Спершу трояни тіснить почали бистрооких ахеїв.

275] Тіло лишивши, ті стали тікать. Та не вбили нікого

276] Зарозумілі трояни, хоч дуже хотіли, лиш трупа

277] Поволокли. Та недовго далеко від нього ахеї

278] Ще залишались. Назад відігнав незабаром ворожі

279] Лави Еант, що після бездоганного сина Пелея

280] Виглядом, як і ділами, усіх перевищив данаїв.

281] Кинувся він повз лави передні, відвагою схожий

282] На роз'ярілого вепра, що в горах оточений псами

283] Й ловчими, легко круг себе в ущелинах їх розкидає.

284] Так же й Еант осяйний, благородного син Теламона,

285] Кинувся поміж троян і легко розсипав їх лави,

286] Що оточили Патрокла, палаючи сильним бажанням

287] В місто його волокти і тим славу для себе здобути.

288] Вже Гіппотой, осяйний син Лета пелазга, за ногу

289] Тіло Патрокла волік по полю жорстокої битви.

290] Ременем міцно м'язи йому при стопі обв'язавши,

291] Ректору й іншим троянам на радість. Та люта загибель

292] Нагло прийшла, і ніхто не поміг, хоч всі дуже хотіли.

293] Син Теламонів Еант крізь натовп наскочив на нього

294] І в міднощокий шолом врукопаш його списом ударив,

295] Гострим уражений ратищем, тріснув шолом густогривий,

296] Міццю долоні Еанта і списом великим пробитий,

297] І заструмів уздовж списа мозок кривавий з тієї

298] Рани страшної, і сила покинула воїна, й зразу

299] Ногу Патрокла, відважного серцем, із рук він на землю

300] Виронив. Сам же на тіло убитого ницьма звалився

301] Одаль Ларіси буйнородючої, дяки не склавши

302] Любим батькам своїм. Короткочасним життя його стало,

303] Скорене списом безжальним Еанта, великого духом.

304] Гектор тоді на Еанта блискучим замірився списом.

305] Той же, побачивши це, від ратища мідного вчасно

306] Вбік ухиливсь. Спис у Схедія втрапив, окрасу фокеїв,

307] Сина Іфіта, великого-духом. А той в Панопеї

308] Славній мав і оселю, і владу над людом численним.

309] Саме в ключицю його він ударив, і тої ж хвилини

310] Прямо навиліт пройшло під плечем його мідяне вістря.

311] Тяжко він гримнув об землю, аж зброя на нім забряжчала.

312] В час той Еант посеред живота своїм списом ударив

313] Форкіна, сина Фенопа, який захищав Гіппотоя.

314] Броні опуклість пробивши, утробу ратище мідне

315] Враз пройняло. І впав він, хапаючи землю руками.

316] Тут відступили і лави передні, й осяйливий Гектор.

317] Відволокли тоді з криком великим аргеї убитих -

318] Форкіна й з ним Гіппотоя, і зброю з їх пліч познімали.

319] Так би й тікали трояни від любих Арею ахеїв

320] До Іліона, подолані всі малодушністю злою.

321] Славу придбали б аргеї усупереч Зевсовій волі,

322] Силою й міццю своєю. Та сам Аполлон в тій годині

323] Дух у Енея підняв, Періфанта подобу прибравши,

324] Сина Епіта. Той при дворі його батька «тарого

325] Так і постарів окличником, щирої приязні повним.

326] В постаті цій Аполлон, син Зевса, до нього промовив:

327] «Як ви, Енею, могли б проти божої волі високий

328] Свій Іліон врятувати? Вже бачив я, правда, як інші,

329] Силою й міццю своєю боронячи край свій, на власну

330] Мужність лише покладались, хоч воїв було небагато.

331] Вам же сам Зевс над данаями повну здобути звитягу

332] Дуже бажає. А ви тремтите і не йдете до бою».

333] Так він сказав. Дальносяжця Еней упізнав Аполлона,

334] Щойно побачив. Озвавсь він до Гектора й голосно крикнув:

335] «Гекторе й інші вожді і троян, і союзників наших!

336] Сором, як будем тікати від любих Арею ахеїв

337] До Іліона, подолані всі малодушністю злою.

338] Нині наблизивсь до мене один