Читати книгу - "Бот"

Тимур не помилявся — Алан пройшов перевірку. Лишилося двоє: Оскар Штаєрман і Ґотто.

— Ґотто, — покликав Ріно. Гереро не зреагував. — Тягни свою нігерську гепу до того трону.

Африканець опустив руки, розвернувся і смиренно почовгав до крісла. Близькість Алана та Лаури додавала Тимуру впевненості. Можливо, надмірної впевненості.

Чорношкірий найманець безмовно опустився в крісло. Українець відвів праву руку, в якій тримав «Беретту», а ліву випростав до передпліччя Ґотто, наміряючись вкласти лівицю гереро в кайданки. В останню мить Тимур зауважив, що африканець тримає руку якось дивно — понад браслетами, не опускаючи її вниз. Наче вагається. Тимур звів очі і… пополотнів, побачивши, що перед ним уже не Ґотто. Ще секунду тому обличчя гереро було індиферентним. Очі — спокійні та стримані. А вже зараз на Тимура витріщалась знавісніла істота, чиї білки стали диявольськи чорними від набухлої крові.

Програміст спробував схопити Ґотто за передпліччя, щоби хоч одну руку прикувати до стільця. Люто рикнувши, потвора вирвалась і зацідила правою Тимуру в щелепу. Хлопець клацнув зубами і всівся на п’яту точку. Негр, звиваючись, рвонувся до правої руки, вибив з долоні «Беретту» і потягнувся до Тимурової шиї.

Забувши про Штаєрмана, Ріно направив «Ремінгтон» на свого вояку, але пальнути не ризикнув. Одним пострілом він міг порішити всіх трьох: Ґотто, Алана і Тимура.

— Алане! — верескнув програміст, кличучи американця на допомогу.

Гереро випнув задницю і навкарачки нависав над Тимуром, учепившись у борлак. На щастя, Алан хутко зорієнтувався: виставив праву ногу вперед, переніс на неї вагу тіла, затим ліву, зігнувши у коліні, відвів назад, і з усієї сили — з замахом, по-футбольному — завалив чорношкірому в пах.

Боти ботами, а основних фізіологічних принципів ніхто не відміняв. Якщо особі чоловічої статі зацідити по яйцях, реакція, як не крути, буде передбачуваною. Хай там що засіло у нього в голові.

Від удару з носа потвори чвиркнули шмарклі. Ґотто заревів. Тимур відкинув його; в ту ж мить Алан, помінявши позицію, влупив носаком черевика негру в живіт. З губатого рота порснув хрипкий кашель упереміш з кривавою слиною. Українець скочив на ноги. Удвох з американцем вони повалили Ґотто на крісло і замкнули його руки в кайданках. Заковувати ноги не намагалися: чорношкірий хвицався і несамовито гарчав.

Тимур метнувся до пульта керування «кріслом покути». Вдарив тильною стороною долоні по кнопці пуску, а тоді повернув регулятор «H field[108]» до позначки «max».

Ґотто вигнувся, заквилив і вчепився у бильця, наче через нього пропустили струм. На руках, вилицях, шиї проступив кожен м’яз. Неначе у мумії. З носа, крізь міцно зціплені зуби хлюснула кров. Сорочка порвалася, оголивши чорні груди. Шкіру на грудях рясно вкривали гнійники. Очі Ґотто випнулися і крутились незалежно одне від одного. Квиління поступово переросло у вереск, який щосекунди дужчав. Коли монотонне вищання, що струменіло з горлянки гереро, стало нестерпним, усе раптово скінчилося. Ґотто розслабився і наче здувся. Миттєву тишу в лабораторії порушувало тільки бджолине гудіння магнітних котушок.

Тимур вимкнув апарат.

— Фу, — видихнув Алан, провівши долонями по обличчю, — оце так номер.

Лаура Дюпре придуркувато кліпала і раз за разом обтирала рота пальцями.

— Подивіться, — несміливо підсуваючись до мертвого гереро, сказав Тимур.

Голова найманця набула грушоподібної форми. Лоб і скроні провалились, стоншивши верхню частину, вилиці та щелепи набухли, мовби опливли жиром. Колишні риси обличчя ледве вгадувались. З-під повік витікала кров. Тимур, долаючи відразу, торкнувся голови. Лоб прогнувся, наче був із вати, а на місці доторку лишився вдавлений слід. «Груша» чвакнула і ще більше розпухла внизу.

— Ве-е, — скривився хлопець, показавши язика, — воно драглисте… як желе.

Макітра зробилася м’якою, немов здутий футбольний м’яч.

— Що з ним сталося? — затулив рота й носа Алан.

— Під дією магнітного поля нанороботи роз’єдналися. Прорватися назовні не змогли, зате кістки черепа змололи на холодець, — пояснив Тимур.

— Уф-ф-ф… — скривився американець.

Несподівано їхню увагу відволікло надривне квакання. Всі разом (і Ріно у тому числі) повернули голови. Якраз вчасно, щоб побачити, як Штаєрман виригав прямо під себе, а тоді, полегшившись, знепритомнів і завалився, де стояв.

— Ну що ти йому скажеш, — розвів руками Хедхантер, — ідіот.

— Будемо його перевіряти? — кинув погляд на південноафриканця Тимур.

— Давай, для проформи.

Ріно та Алан перетягли зомлілого чилійця до апарата. Тимур, притримуючи голову в циліндрі, увімкнув магнітне поле. Оскар ніяк не відреагував. Голова лишилась твердою.

— Чистий.

— Тепер треба знайти япошку і старого розумника, — потер руки амбал.

— Ти маєш на увазі Кацуро і Ральфа Доернберга? — уточнив Алан.

— Ага. Якщо раптом їх побачиш, передай, що я бажаю провітрити їм мізки.

— А Ігор Ємельянов?

— Цей своє уже відбігав, — гордо заявив Ріно. — Повернемось до спалень, покажу тобі голову.

— Бекка?

— Її пристрелив українець.

Алан здригнувся і почервонів. Тимур опустив голову, запустивши пальці у волосся. І тільки тоді його почало колотити. Хлопець подумав, що може впасти, якщо зараз же не сяде. Куди б він не повертав голову, його погляд за секунду-дві, наче магнітом, тягнуло назад до мертвої Тіани Емерсон.

Ріно натиснув на Тимурове плече. Здушив боляче, аж до білого. Почекав, поки біль приведе хлопця до тями. А тоді повернувся до Лаури:

— Йо, жабоїдко, — Хедхантер блиснув очима, — ти щось молола про те, що знаєш, як вправити ботам мізки?

Дівчина виструнчилася, мимохіть поправивши майку і трусики, і з якоюсь гротескною, майже придуркуватою готовністю випалила:

— Fuck yeah!

CIV

Субота, 29 серпня, 03:00 (UTC -4)

«EN-2», другий інженерний корпус

Лабораторія програмування

— Якщо буде незрозуміло, ви мене спиняйте.

Ріно, Алан і Тимур оточили Лауру. Дівчина оклигала і заговорила з невідлучним апломбом, властивим усім, хто почувається розумово вищим за власне оточення. Старалась не подавати вигляду, що стоїть перед слухачами у спідньому:

— В усіх хребетних, цебто, в організмів, що мають центральну нервову систему, в головному мозку є спеціальна структура, що називається центром задоволення.

Алан кивнув. Це було добре відомо. Лаура вела далі:

— Двох науковців, Олдса і Мілнера, цікавило питання, чи відчуватимуть піддослідні миші дискомфорт при електричній стимуляції певних ділянок мозку.

— Лауро, ближче до суті.

— Алане, не перебивай! Це і є суть! Так ось, ті двоє нейрофізіологів вигадали цікавий експеримент: струм вмикався тоді, коли пацюки забігали у визначений куток клітки. Якби наслідком електричної стимуляції був дискомфорт, пацюки мали б уникати того кутка. На ділі все вийшло навпаки: вони швидко повертались після першої стимуляції, і ще швидше після другої. У пізніших експериментах Олдс і Мілнер здійснили вживляння електродів у ядро лімбічної системи і дозволили пацюкам натискати на