Читати книгу - "Термінатор"

Джон торкнувся її тремтячої руки:

— Мамо, матусю, нам зараз потрібна конструктивніша розмова. Як на мене, стать людини тут ні до чого.

Він повернувся до Дайсонів:

— Вона ще не зовсім заспокоїлася.

І знову звернувся до Сари:

— Ми так і не надумали, як усього цього запобігти, так? Але ми вже намагаємося зробити це, — зніяковіло докинула Таріса. — Я хочу сказати, ми спробуємо змінити перебіг подій. Хіба ні?

Дайсон підвівся.

— Саме так! Я не стану завершувати роботи над новим мікропроцесором! Усе! Я виходжу з гри. Завтра звільнюся з «Кібердайн». Краще торгуватиму нерухомістю!

— Цього недостатньо.

Дайсон благально вигукнув:

— Послухайте, я зроблю усе, чого ви хочете, аби мої діти росли спокійно!

— Ніхто не повинен продовжувати твою роботу, — сказав кіборг.

— Так-так, звичайно. Ви маєте рацію. Ми повинні знищити лабораторне устаткування, документацію, дисководи — все, що там є. Усе! До біса! — це проговорив Дайсон.

Таріса взяла його за руку, і Дайсон звів на неї очі. Він ніколи ще не дивився на дружину з такою любов’ю.

Потім у дворі Дайсона, у баку для сміття, запалало багаття. І до нього полетіли теки з документами. Термінатор хлюпнув у багаття бензину, і вогонь зметнувся догори, освітивши його обличчя пекельним полум’ям.

Сара, Дайсон, Таріса і Джон принесли з кабінету цілу купу матеріалів: документи, записи, оптичні диски. Навіть діти долучилися до роботи. Усе полетіло у вогонь. Дайсон кинув туди модель мікропроцесора. При цьому погляд його був незворушним. Він дивився у багаття, де горів увесь його світ. Потім Дайсона раптом осяяло.

— А ви знаєте про мікросхему?

— Про яку? — здивувалася Сара.

— Про ту, що лежить у сейфі «Кібердайн». — Дайсон повернувся до Термінатора: — Вона, напевне, з такого ж робота.

Кіборг подивився на Сару.

— Головний процесор першого термінатора, — додав він.

— Я так і думала… Прокляття! — пробуркотіла вона.

— Нам не веліли запитувати, звідки це все. Я думав, це японці… Чорт, не знаю, про що я думав! Мені не хотілося з’ясовувати. Це приголомшлива річ. Вона відкрила перед нами нові обрії, про які навіть не підозрювали. Усю мою роботу побудовано на ній…

— Її потрібно знищити, — сказав Термінатор.

Сара стисла руку Дайсона. В її очах відбивалося полум’я.

— Ти можеш провести нас повз охорону?

— Так, напевне. Коли?

Дайсон прочитав відповідь на обличчях своїх нових знайомих.

— Зараз? — Він зітхнув. — Так, ви маєте рацію.

Він повернув голову і глянув на дружину. На її обличчі текли сльози, але погляд був рішучим і ясним. Таріса поклала руку йому на плече і сказала:

— Майлзе, я дуже боюся. Це правда. Але ще більше я боюся, що ти не підеш.

Він кивнув. Звичайно, вона мала рацію. Сара запитала Термінатора:

— Їм небезпечно тут залишатися?

Замість відповіді Термінатор повернувся до Таріси.

— Забирай дітей і вирушай до готелю, — наказав він. — Просто зараз. Не витрачай часу на збори.

Потім звернувся до інших.

— Ходімо!

Ірвайн, 10.09 вечора

Сара дивилася на дорогу, що миготіла за вікном, освітлена фарами машини. А далі, до самого обрію стелилася темрява. Сара думала, що майбутнє, яке завжди здавалося їй таким ясним, тепер нагадує нічне шосе. Вони ввійшли на невідому територію і, просуваючись уперед, власноруч творили історію. У Сари вперше виникло відчуття, нібито вона взяла долю за руку й веде її до танцю. Від їхніх танцювальних на залежить, чи змінять вони майбутнє, чи зруйнують його. Сара звела очі й побачила перед собою великий прямокутний будинок, увесь у вогнях.

Корпорація «Кібердайн Системз».

Дайсон швидко провів пропуском в ідентифікаційному рівчаку сканера. Пролунало клацання відчинених дверей, і вчений увійшов до просторого вестибулю. За ним увійшли Сара, Джон і Терміна тор. Куртка робота була вся зрешечена кулями, а на руку одягнено чорну рукавичку, щоб сховати оголений кістяк.

За столом безтурботно сидів охоронець на ім’я Гіббонс. Тримаючи в руках газету «Вествейс», він захоплено читав статтю про походження юки. Аж раптом охоронець побачив Майлза Дайсона, що наближався до столу. Він був блідий, спітнілий, але посміхався.

— Доброго вечора, Поле, — ще здалеку заговорив він. — Тут до мене приїхали друзі з і-ншого міста. Я подумав, добре б зводити їх сюди і показати дещо цікаве.

—: Мені шкода, містере Дайсоне, але вам відомі правилу відвідування лабораторії. Мені потрібен письмовий дозвіл.

Клац!

Переляканий Гіббонс побачив перед собою два дула;— Сари й Термінатора.

Термінатор сказав:

— Я наполягаю.

Гіббонс заціпенів. Його погляд метнувся до сигналу тривоги, розташованого на щитку. Але Сара попередила:

— І не думай.

Гіббонс кивнув і завмер, намагаючись не дихати, хоч серце вискакувало йому з грудей. Термінатор швидко висмикнув охоронця з крісла. Джон витяг з рюкзака лейкопластир і відірвав від нього шматок.

За кілька хвилин на другому поверсі відчинилися двері ліфта, і Термінатор обережно вивів усю компанію до коридору. Вони штовхали перед собою візок, заставлений приладами в нейлонових рюкзаках. Дайсон жестом показав, що треба звернути праворуч. Дорогою він пояснив:

— Сейф відкривається двома ключами. Моїм і охоронця із зали контролю безпеки.

— Зупинилися перед великими дверима. Табличка нагорі говорила: «Відділ особливих проектів. Вхід тільки за спеціальними пропусками».

Дайсон просунув до щілини свою картку, і двері відчинилися.

* * *

Охоронець — на ім’я Мош’єр — ішов довгим коридором, що починався від адміністративних приміщень на першому поверсі.

Годинник, що звисав на ланцюжку з його пояса, розгойдувався сюди-туди. Мош’єр закінчував обхід будинку. Він пройшов повз ліфт і, завертаючи за ріг, де був стіл вахтера, проспівав:

— Я вже вдома, люба…

Але за столиком нікого не виявилося. Мош’єр насупився, однак подумав, що Гіббонс, напевне, в туалеті, і перш ніж здіймати тривогу, треба піти й перевірити це. Зітхнувши, Мош’єр направився в туалет. Розчинивши двері, з докором мовив:

— Слухай приятелю, не можна залишати…

Прив’язаний до унітаза Гіббонс промукав щось незрозуміле — його рот було заклеєно лейкопластиром. Мош’єр повернувся і, прожогом кинувшись до щитка, натиснув на кнопку тривоги.

У залі контролю безпеки Дайсон уже кілька разів просовував свою картку в отвір сканера, але марно. На замку, як і раніше, мигтіла червона лампочка.

Стурбована Сара запитала Дайсона:

— Що сталося?

Дайсон вказав на світло, що спалахнуло на щитку, й відповів:

— Надійшов сигнал тривоги. Він нейтралізує коди по всьому будинку. Жодні двері тепер не відчиняться.

Тут нерви в Дайсона не витримали.