Читати книгу - "Homo Deus"

Коли вчених ставлять перед таким сценарієм, їхня стандартна відповідь звучить так: у XX столітті дуже багато медичних відкриттів починалися з багатіїв, але зрештою приносили користь всьому населенню й допомагали звузити, а не розширити соціальний розкол. Наприклад, вакцини й антибіотики спочатку були доступні лише вищим класам у західних країнах, однак нині вони поліпшують життя всіх людей по всьому світу.

І все ж очікувати, що цей процес повториться у XXI столітті, було б надто фантастично з двох важливих причин. По-перше, медицина проходить через величезну концептуальну революцію. Медицина XX століття була спрямована на лікування хвороб. Медицина XXI століття дедалі більше скеровується на вдосконалення здоров’я. Лікування хворих було егалітарним проектом, бо вважалося, що існує нормативний стандарт фізичного й ментального здоров’я, яким повинен насолоджуватися кожен. Якщо щось опиняється нижче норми, лікарі повинні виправити проблему й допомогти йому чи їй « бути як усі». Однак вдосконалення здоров’я — елітаристський проект, бо він відкидає ідею універсального стандарту для всіх і прагне дати деяким індивідам значну перевагу над іншими. Люди хочуть мати виняткову пам’ять, інтелект вище середнього і першокласні сексуальні здібності. Якщо якась форма вдосконалення стане достатньо дешевою й доступною, щоб її отримав кожен, це вважатиметься новим орієнтиром, який наступне покоління процедур має перевершити.

Таким чином, до 2070 року бідняки цілком можуть мати значно кращу охорону здоров’я, ніж сьогодні, однак провалля, що відділятиме їх від багатіїв, усе ж буде набагато ширшим. Люди зазвичай порівнюють себе зі своїми щасливішими сучасниками, а не з хворобливими попередниками. Якщо ви скажете бідному американцю в нетрях Детройта, що він має значно кращий доступ до охорони здоров’я, аніж його прадід століття тому, це навряд чи підбадьорить його. Дійсно, ці слова звучатимуть дуже пафосно й зверхньо. «Чому я маю порівнювати себе з робітниками фабрики чи селянами XIX століття? — різко відповість він. — Я хочу жити, як багатії в телевізорі чи принаймні, як рідня в багатому передмісті». Подібним чином, якщо у 2070 році ви скажете нижчим класам, що охорона здоров’я у них значно краща, ніж у 2017-му, це їх не потішить, бо вони порівнюватимуть себе із вдосконаленими надлюдьми, які домінуватимуть у світі.

Ба більше, попри всі медичні досягнення ми не можемо бути абсолютно певними, що у 2070 році бідні дійсно матимуть кращу охорону здоров’я, аніж сьогодні, бо держава й еліти можуть втратити інтерес у наданні бідним медичних послуг. У XX столітті медицина приносила добро масам, бо те століття було епохою мас. Армії XX століття потребували мільйонів здорових солдатів, а економіка — мільйонів здорових робітників. Через це держави створювали медичні служби, щоб забезпечити здоров’я і силу кожному. Наші найвищі медичні досягнення полягали в наданні засобів масової гігієни, кампаніях масової вакцинації й знищенні масових епідемій. У 1914 році японська еліта була особисто зацікавлена у вакцинації бідних і будівництві лікарень та каналізації у нетрях, бо, якщо вона хотіла, щоб Японія стала сильною нацією з потужною армією й розвиненою економікою, їй потрібні були мільйони здорових солдатів і робітників.

Однак епоха мас закінчується, а з нею — і епоха масової медицини. Оскільки люди-солдати та робітники поступаються місцем алгоритмам, то принаймні деякі еліти можуть дійти висновку, що немає сенсу надавати поліпшені чи принаймні стандартні медичні послуги масам непотрібних бідняків, натомість значно корисніше зосередитися на вдосконаленні жменьки надлюдей.

Уже нині народжуваність падає в технологічно розвинених країнах, таких як Японія й Південна Корея, де величезні зусилля докладаються для виховання й освіти дедалі меншої кількості дітей, від яких очікується дедалі більше. Як можуть величезні країни, що розвиваються, такі як Індія, Бразилія чи Нігерія, сподіватися на успішну конкуренцію з Японією? Ці країни нагадують довгий потяг. Еліти у вагонах першого класу мають медичне обслуговування, освіту й доходи нарівні найрозвиненіших націй світу. Однак сотні мільйонів рядових громадян, що заповнюють вагони третього класу, все ще страждають від поширених хвороб, неписьменності й бідності. Чому індійська, бразильська чи нігерійська еліта віддасть перевагу в новому столітті? Інвестиції у вирішення проблем сотень мільйонів бідняків чи у вдосконалення кількох мільйонів багатіїв? На відміну від XX століття, коли еліта була зацікавлена у вирішенні проблем бідних, бо вони мали життєво важливе військове й економічне значення, у XXI столітті найефективнішою (хоча й безжальною) стратегією стане забути про непотрібні вагони третього класу й помчати далі лише з першим класом. Щоб конкурувати з Японією, Бразилії може знадобитися жменька вдосконалених надлюдей значно більшою мірою, ніж мільйони здорових звичайних робітників.

Як ліберальні вірування переживуть появу надлюдей із винятковими фізичними, емоційними та інтелектуальними здібностями? Що трапиться, якщо виявиться, що такі надлюди мають сприйняття, фундаментально відмінне від нормальних Homo Sapiens? Що, коли надлюдям набридне слухати оповіді про сприйняття ницих злодіїв Sapiens, тоді як пересічні люди виявлять мильні опери про любовні справи надлюдей безглуздими?

Величні людські проекти XX століття — подолання голоду, епідемій та воєн — були спрямовані на захист універсальної норми багатства, здоров’я та миру для кожного без винятку. Нові проекти XXI століття — досягнення безсмертя, щастя й божественності — також збираються служити всьому людству. Однак, позаяк ці проекти спрямовані на перевершення норми, а не на її захист, вони цілком можуть привести до виникнення нової касти надлюдей, яка зневажить своїм ліберальним корінням і ставитиметься до нормальних людей не краще, аніж європейці XIX століття ставилися до африканців.

Якщо наукові відкриття й технологічні досягнення розділять людство на силу-силенну непотрібних людей і малу купку еліти вдосконалених надлюдей або якщо влада взагалі перейде від людських істот у руки високоінтелектуальних алгоритмів, тоді лібералізм зникне. Які нові релігії чи ідеології зможуть заповнити вакуум, що утвориться, і скерувати наступну еволюцію наших нащадків, схожих на богів?

Розділ 10. ОКЕАН СВІДОМОСТІ

Нові релігії навряд чи з’являться з печер Афганістану або медресе Близького Сходу. Вони радше прийдуть з дослідницьких лабораторій. Подібно до того, як соціалізм завоював світ, обіцяючи спасіння через пару й електрику, у наступні десятиліття нові технорелігії можуть завоювати світ, обіцяючи спасіння через алгоритми й гени.

Попри всі розмови про радикальний ісламський і християнський фундаменталізм, найцікавіше місце у світі з точки зору релігій — не Ісламська держава чи «Біблійний пояс», а Кремнієва долина. Саме там ґуру хай-теку компонують для нас надзвичайні нові релігії, які мають стосунок не до Бога, а лише до технологій. Вони обіцяють старі