Читати книгу - "Ініціація"

— Які жахи? Пашка готує собі ґрунт, щоб до Шовкоплясихи переїхати, — сказав Оверків син Іван. Зиркав на Перегуду здалеку, ближче підійти боявся, та й погляду не відводив, наче потрібно було Іванові зазирнути в Павлові очі, дізнатися врешті, чим відповість. І головне — коли?

Коли?! Після бурхливої розмови на Івановому подвір’ї місяць минув, другий, а Перегуда ніяк не завдавав удар у відповідь.

«Що ж ти готуєш мені, виродок? Яке паскудство?» — мордувався Оверків син, місця собі не знаходив, бо не могло такого бути, щоби Перегуда просто заковтнув і забув про Іванове злодійство. Іван сам би ніколи такого не залишив без відповіді. Він би ту суку, яка до його хати з мазутом і сірниками тільки наважилася б наблизитися, розірвав! Спочатку обібрав би до нитки, випатрав, убив і розірвав! А Перегуда, падло, цим обмежуватися, певно, не бажає. Моторошну помсту вигадує. Небачену раніше, ганебну, публічну, бо інакше чому і досі ніхто в Карасівці не знає, що Іван Перегудине обійстя підпалив? Навіть Іванова дружина не здогадується, а вона ще та зараза, від неї мало що вдається приховати. Не просто ж так Перегуда мовчить! Певно, позганяє карасівців, приб’є Івана до стовпа шиферними цвяхами, а коли люди заголосять, отоді і відкриє правду. І ящик помідорів приготує, щоб карасівцям було чим в Івана жбурляти. Та спершу розваляє Іванове обійстя, зґвалтує Іванову дружину, поріже дітей, і тільки як упорається, за Івана візьметься.

«Що ж ти готуєш?» — про сон забув, смикався від кожного звуку, як паралічний: що, де? Змордувався.

Першим не витримав Іванів сечовий міхур, став підтікати. І, може, від підтікань неабияка чоловіча сила теж витекла: не стирчить у штанях! Навіть після настоянки справжнього китайського женьшеню, яку потайки від дружини Іван вторгував на базарі в райцентрі і ковтав щовечора перед тим, як у ліжко вкластися.

— Вань, ти не забув, що в тебе жінка є? — спочатку обережно, а потім все настирніше запитувала дружина.

— З однією важливою справою розберуся, тоді і згадаю, — психував.

— То розбирайся скоріше!

— А я що роблю? Саме готуюся!

Підготувався до нападу Перегуди капітально. Намотав на паркан колючий дріт, поставив камеру спостереження, яка фіксувала найменший рух у дворі, передавала зображення на монітор, який стояв біля Іванового ліжка. Розумні люди казали, що краще б укласти договір з охоронною фірмою з райцентру: хай вони в монітори дивляться і мчать до Іванового подвір’я зі злодюжками розбиратися. Та Іван пошкодував грошей. І дружині не хотілося признаватися, скільки на монітор і камеру викинув, бо ж збрехав, що все те добро йому на халяву дісталося. Та й не зупинять приватні охоронці Перегуду, думав.

На камерах і дротах не зупинився. Знову до гаманця поліз, і хоч дуже не хотів із грошиками розлучатися, повіз стосик до столиці. Тасі Ягольник. Напатякав: мовляв, яка ж ти розумна жінка, Тасю! Тільки ти в Перегуді справжнє чудовисько роздивилася, виконала громадянський обов’язок у вигляді заяви на хутірського житця, який точно київського нотаріуса вбив, бо коли Перегуда відмазався і його випустили, то сам Іванові розказував, як Тасиного колегу мочив. А Тася правильно зробила, що з райцентру виїхала, бо Перегуда надто мстивий! Не простить Тасиної принциповості. Біситься! Таке став витворяти — на голову не налазить. Сашка Шовкопляса отруїв, щоб до його дружини в труси залізти. Уявляєш? І не мовчить. Матюччя гне! Усіх, каже, дістану. І от… У зв’язку з такими метаморфозами, а також через повторний продаж батькової хати, до якої Тася теж причетна конкретно і небезкоштовно, Іван хоче підстрахуватися. І сподівається, що Тася йому допоможе, бо Тасі тепер теж підстрахуватися слід.

— Потрібні два папірці заднім числом, — перейшов до конкретики. — Генеральна довіреність від Наталі Іванівни Костомарової на право робити замість неї усілякі дії: купівлю, продаж.

— Одного такого папірця і вистачить, — відповіла Тася.

— Ні, ні! Погано ти Перегуду знаєш. Він поки бабу не знайде, не заспокоїться.

— І як ти його заспокоювати зібрався, Іване?

— Треба намалювати свідоцтво про бабину смерть. Конкретне таке свідоцтво, щоб, коли захоче перевірити, не зміг підкопатися. Щоб уже охолов, зупинився врешті.

— Такі ви всі придуркуваті, їй-богу! — буркнула Тася.

— Хто «ми»?

— Мужики! — відрізала, та за тиждень Оверків син Іван тримав в руках два документи: генеральну довіреність на своє ім’я від громадянки Костомарової і свідоцтво про її смерть.

«А тепер ходи до мене, Перегудо! — загорівся, засмикався. — Є мені чим тебе зустріти!»

Перегуда наче забув, що є такий йолоп, Іваном зветься. І як те витримати? Оверків син разів десять себе зупиняв, бо ноги самі на хутір несли. Так кортіло стати на вулиці навпроти Перегудиного обійстя, документи дістати, показати здалеку. «Ти бачив?! Бачив?! — крикнути теж здалеку. — Усе чисто! По закону! Замовкни вже, падло!»

Та падло мовчало і без фантазійних погроз карасівського ґазди: після бурхливої розмови на Івановому подвір’ї жодного разу не перетнулися. Аж до теплого осіннього дня, коли ховали Сашка Шовкопляса. Оверків син вирішив: сьогодні. Нап’юся на поминках, Перегуду надвір викличу та в морду йому документи: бачиш, козел?! Навіть побіг додому по папірці після того, як Сашка Шовкопляса засипали землею та квітами і вервечка карасівців потяглася на поминки до їдальні в центрі села, щоби випити за упокій душі небіжчика.

Та все сталося не так, як гадалося Оверковому синові Івану, бо вдома на нього вже чекала розгнівана дружина. Ухопила за грудки, та як вмаже по мордяці!

— Ах ти ж сволота! Ах ти ж покидьок брехливий! — лясь, лясь його по щоках. — Так он чого твій член більше на мене не стоїть?! Курву собі знайшов! Усі гроші на неї спустив! Та я тебе живцем закопаю, хрін кривий! Поряд із Шовкоплясом ляжеш, падлюка!

Ледве відбився. Надвір вискочив, подалі відбіг.

— Присягаюся! — кричав, бо можна було і покричати: однаково всі карасівці в їдальні Шовкопляса поминають, глядачі не позбігаються. — Хай ніколи мій член не підніметься, якщо я хоч раз тебе зрадив! Не було такого! Чуєш? Хоч убий! Не було!

— А гроші де?!

— Які гроші?

— За батькову хату! Десять тисяч доларів, які в кульку під котлом були!

— Там і лежать!

— Так іди, падлюко, і принеси їх