Читати книгу - "Збірка творів"

(Читає)

Hic ibat Simois, hic est Sigeia tellus,

Hic steterat Priami regia celsa senis.[6]

Б’ЯНКА

Перекладіть.

ЛЮЧЕНЦО

Hic ibat — як я вже сказав вам: Simois — я Люченцо, hic est — син Вінченцо з Пізи, Sigeia tellus — і прибрався так, щоб здобути ваше серце. Hic steterat — а той Люченцо, що приходить свататись, Priami — то мій слуга Траньйо, regia — він прикидається мною, celsa senis — щоб відтерти отого химерного старигана.

ГОРТЕНЗІО

Я вже настроїв лютню, панно.

Б’ЯНКА

Послухаймо. (Той грає) Фальшивить дискантова.

ЛЮЧЕНЦО

Поплюй на руки, брате, й далі строй.

Б’ЯНКА

Тепер давайте я перекладу. Hic ibat Simois — я вас не знаю, hic est Sigeia tellus — я вам не довіряю, Hic steterat Priami — обережно, щоб він нас не почув, regia — не дуже набивайтесь, celsa senis — але й не зневіряйтесь.

ГОРТЕНЗІО

Уже настроїв, панно.

ЛЮЧЕНЦО

А баси?

ГОРТЕНЗІО

Фальшивить тут не бас, а мова в вас.

(Убік)

Який палкий цей вчитель і хапкий!

Їй-богу, він за Б’янкою впадає.

Стривай же, допильную я тебе!

Б’ЯНКА

Колись повірю, може, та не зараз.

ЛЮЧЕНЦО

Повірте! Еакідом був Аякс,

Бо дід його носив ім’я Еак.

Б’ЯНКА

Ну що ж, учителеві треба вірить,

А то б я ще вагалась, будьте певні.

Та годі. Ваша черга, любий Ліччо.

Учителю, не гнівайтесь, прошу,

Що я жартую з вами обома.

ГОРТЕНЗІО (до Люченцо)

Ідіть собі, зоставте нас самих:

Я не збираюсь тріо з вами грати.

ЛЮЧЕНЦО

Добродію, оце такий ви строгий?

Ну що ж — я трохи збоку почекаю.

(Вбік)

І припильную, бо мені здається —

Музика славний закохався теж.

ГОРТЕНЗІО

Ласкава панно, перш ніж лютню взяти

І вчити вас лади перебирать,

Почну я із музичної абетки,

Навчу вас гами найпростішим шляхом.

Приємнішим, успішнішим, повнішим,

Ніж будь-хто інший будь-кого навчав.

Ось тут її ретельно я списав.

Б’ЯНКА

Таж гаму я вже вивчила давно.

ГОРТЕНЗІО

Завчіть і ту, що склав Гортензіо.

Б’ЯНКА

(читає)

Гама — В мені гармонія велика

До — Й палке Гортензіо Кохання.

Ре-мі — Візьми його за чоловіка,

Фа-соль — О, зглянься на його благання!

Ля-сі — Тут ноти дві, а ключ один:

До — Твоя відмова — мій загин.

Оце така у вас, мосьпане, гама?

Мені стара подобається дужче.

Для примхи я не зраджу давніх правил.

Входить слуга.

СЛУГА

Ваш батько, панно, вам переказав,

Щоб ви сестрі прибратись помогли:

Ви ж знаєте, що завтра вже весілля.

Б’ЯНКА

Прощайте, любі вчителі, я йду.

Б’янка й слуга виходять.

ЛЮЧЕНЦО

Ну то й мені тут нічого робити.

(Виходить)

ГОРТЕНЗІО

Зате мені за ним наглянуть треба:

Здається, пан учитель закохався!

Та як літаєш ти так низько, Б’янко,

Й на будь-яку принаду ладна сісти —

Нехай. Ще раз побачу, як ти збочиш, —

Знайду я іншу, ну а ти — як хочеш.

Сцена 2

Входять Баптіста, Гремйо, Траньйо в подобі Люченцо, Катеріна, Б’янка, Люченцо в подобі Камбйо і слуги.

БАПТІСТА

(до Траньйо)

Синьйор Люченцо, ось настав і день,

Призначений для шлюбу Катеріни,

А нареченого чогось нема.

Що скажеш тут? Який це буде глум,

Коли священик прийде для вінчання,

А наречений бозна-де подівся.

Що скажете про цю ганьбу для нас?

КАТЕРІНА

Для мене! Ти присилував мене

Супроти волі руку й слово дати

Шаленому й лихому баламуту,

До сватання швидкому, не до шлюбу.

Я ж вам казала — навіжений він

І під зухвальством капості ховає,

Аби його веселуном назвали,

Він сто дівчат посватає, призначить

Весілля день і учту приготує;

Гостей запросить, оповідь замовить,

Хоч зовсім не збирається женитись.

Тепер на мене тикатимуть пальцем:

«Скаженого Петруччо он дружина —

Коли ще він приїде повінчатись!»

ТРАНЬЙО

Терпіння, Катеріно, й ви, Баптісто!

Я певен — він лихого не хотів,

Його затримала якась пригода.

Хоч він шорсткий, але цілком розважний,

Хоча й жартун, та чесний чоловік.

КАТЕРІНА

Воліла б я повік його не знати!

(Виходить плачучи. За нею Б’янка й слуги)

БАПТІСТА

Іди, дитино, я тебе не ганю.

Така образа допекла б святій,

Не те що запальній та норовливій.

Входить Бйонделло.

БЙОНДЕЛЛО

Хазяїне, хазяїне! Новина! Такої старої новини ви ще зроду не чули!

БАПТІСТА

Новина — і раптом стара? Як же це так?

БЙОНДЕЛЛО

Та хіба ж це не новина, що Петруччо прибуває?

БАПТІСТА

То він приїхав?

БЙОНДЕЛЛО

Та де! Ні, пане.

БАПТІСТА

А що ж?

БЙОНДЕЛЛО

Він їде.

БАПТІСТА

Коли ж він буде тут?

БЙОНДЕЛЛО

Коли стоятиме, де оце я стою, й бачитиме вас перед собою.

ТРАНЬЙО

А все ж — яка це твоя стара новина?

БЙОНДЕЛЛО

Та яка ж! Петруччо їде в новому капелюсі й старій шкірянці; в старих штанях, тричі лицьованих; у стоптаних чоботях, куди вже недогарки від свічок складали: один чобіт із пряжкою, другий шнурований. При боці стара іржава шпага з міської зброярні, з поламаним руків’ям, а піхви без наконечника й поворозки біля штанів пообривані. Коняка кривоклуба, сапата, коростява, і паршива, і лишаювата, і чирякувата, і каправа, і на ящур хвора, і на жовтяницю, і на залози, і глистами вся проїдена, і клишава, і обдута, і лопатка в неї звихнута, і спина провисла, а сідло старе, міллю побите, і стремена розпаровані, і вудила погнуті, і гнуздечка з овечої шкіри порвана та позв’язувана вузлами, бо за неї доводиться раз у раз смикати, щоб шкапа не спотикалась, і попруга шість разів сточена, а підхвістя від дамського сідла, оксамитом укрите, і дві перші літери даминого імені гарно вицяцькувані на ньому мідними цвяшками, а позшиване валом.

БАПТІСТА

А хто ж із ним?

БЙОНДЕЛЛО

Та хто ж, пане, — його лакей, вичепурений так самісінько, як і шкапа: на одній нозі лляна панчоха, на другій — сукняна камаша, підв’язана одна червоною крайкою, друга синьою, а на голові старий капелюх, і на ньому замість пір’їни щось накручене з сорока стрічок — одне слово, опудало, городнє опудало, та й годі, а не слуга порядного пана.

ТРАНЬЙО

Ну, певно, це якась шалена примха,

Хоча він часто носить скромну одіж.

БАПТІСТА

Та вже нехай там як, а він іде.

БЙОНДЕЛЛО

Е ні, пане, він не йде!

БАПТІСТА

Хіба ти не казав, що він іде?

БЙОНДЕЛЛО

Хто? Петруччо йде?

БАПТІСТА

Атож, що Петруччо йде.

БЙОНДЕЛЛО

Ні, пане, я сказав, що він їде — верхи на коняці.

БАПТІСТА