Читати книгу - "Книга перша. У пошуках Дивли, LesykLab"

Розділ 6. Омніпод.

Єву розбудило м'яке низьке вухання, яке видається цілим хором голосів. Приголомшена спросоння дівчинка різко сіла і випросталася.

– Де я?

Було все ще досить темно, але більшість зірок вже розчинилася в передсвітанковому серпанку, і Єва могла розрізнити густі хмари, які, як і раніше, нависають над нею. Прохолодний туманний бриз, що обдував її обличчя, пахнув чимось солодким, схожим на мило з квітковим ароматом.

Роздивляючись тьмяно освітлені околиці, Єва розрізнила джерело вухання: три дивовижні птахи сиділи на листяному майданчику прямо поруч із нею. Дівчинка нахилилася вперед, щоб краще розглянути їх у сутінковому світлі. Кожна була завбільшки майже з саму Єву. Одна заплескала крилами, що нагадували плавці, і застережливо заклацала, проте не відлетіла.

– Ух ти, птахи. Насправді живі птахи. Прямо тут. Просто переді мною, – прошепотіла Єва. Спостерігаючи, як вони чистять пір'я, дівчинка витягла омніпод і пошепки попросила: - Це Єва Дев'ять. Запусти, будь ласка, Ідентизбір.

Прилад засвітився і відповів:

- Ідентизбір запущений. Продовжуй.

Єва навела омніпод на птахів, а прилад направив на них електронний імпульс. нарешті він доповів:

– Царство, таксономічна група та вид невідомі.

- Дуже дивно, - здивувалася Єва і оглянула омніпод щодо пошкоджень. - Я думала, ти що завгодно здатен визначити.

Поки вона крутила пристрій у руках, від його металевого корпусу відбився відблиск яскравого світла – і налякав птахів. На очах у Єви трійця голосно загомоніла і, злетівши, рушила до горизонту. І тут дівчинка зрозуміла, від чого виходило яскраве світло. У небі під важкими розмитими хмарами з'явився колосального розміру сліпучо-біла куля. Промені світла виривалися з його вогняної серцевини і пронизували лілово-синє небо, миттєво освітлюючи його.

– О ні! - Закричала Єва і згорнулася в клубочок на майданчику. – Воно надто велике! Занадто велике! – Дівчинка заплющила очі руками. - Воно набагато яскравіше гололамп. Воно мене спалить!

Тепло проникало в її тіло, крізь худі бліді пальці просочувалося помаранчеве світло.

Далеко на сході, просто під висхідним світилом, горизонт щетинився горами, що протикали своїми гострими вершинами задертий серпанком небо. На північ і південь, на скільки вистачало очей, простягався ліс, що густо зарос сплетеними один з одним деревами. Від краю лісу до дерева Єви тяглася долина, засипана гравієм і камінням. Ззаду її, на захід, тіснилися купкою такі ж криві дерева, як те, на яке вона вилізла. Вони зливалися в єдину масу оливкового кольору, і, придивившись як слід, Єва зрозуміла, що вони рухаються.

«Рухаються?»

Вона підповзла до краю майданчика і втупилася вниз.

Видовище нагадало Єви голограми сороконіжок, що повзають по землі.

— Ходячі дерева?

Тут голос подала її туніка:

– Єва Дев'ять, надто низький рівень води в організмі. Будь ласка, зроби гідратацію. Дякую.

Єва сіла і поплескала по нашивці на рукаві, підтверджуючи отримання звіту. Екранчик на нашивці показував час та графіки з різними даними про її фізичний стан: там були зріст, вага, температура тіла.

Єва оглянула кілька чашоподібних відростків, з яких складалося листя дерева. Під облюбованим птахами «сідалою» саме виднілася невелика калюжка – виходило щось на зразок раковини. Єва перестрибнула на той широкий майданчик і запустила долоні в калюжу. Вона набрала прохолодної води в жменю і піднесла її до носа: рідина, що сочиться крізь пальці, нічим не пахла. Тоді вона витягла свій кухоль, зачерпнула і засунула всередину язик. Слабкий присмак капусти, а так вода, як вода. Дівчинка кинула в кухоль пігулку і випила воду.

Вона зупинилася, гадаючи, чи достатньо часу, щоб вода стала чистою. «Раптом вона отруйна? Раптом я захворію? Вона постаралася викинути з голови думки про воду і неосяжне світанкове небо над її головою, витягла омніпод і попросила:

– Перевір, будь ласка, чи немає повідомлень.

– Повідомлень для тебе немає – ні голосових, ні якихось інших.

– А ти… можеш послати звістку Матр?

– Пробую передати повідомлення по голосовому зв'язку багатозадачному асистуючому тьютору-роботу нуль-шість… – промовив омніпод, і навколо його центрального ока заблищали вогники.

– Ну, давай же. - Єва смикала пластир на великому пальці. – Будь ласка, будь на місці.

– Перепрошую, Єва Дев'ять. Відповіді немає, – доповів Омніпод. - Бажаєш залишити повідомлення?

– Ні, дякую. - Єва стала на ноги і оглянула ліс. Примружившись, вона вдивлялася в гущавину блукаючих дерев і зграї якихось летючих істот.

Де я? - Розмірковувала дівчинка. – Вночі була серед лісу, а тепер ні. Скільки ми йшли?

І тут вдалині вона помітила його: на південному сході прямо над верхівками дерев вилилася і зникала тонка цівка диму - диму, що виходить з вентиляційної шахти Притулку.

"Матр".

Єва зістрибнула з блукаючого дерева на кам'янисту землю. Дерево продовжило незграбно рухатися вперед, а Єва вийшла з його тіні і ступила на вигнуту долину, що лежить між нею і тим, що залишилося від її підземного будинку.