Читати книгу - "Як керувати рабами"

уважно. У сільській місцевості все могло відбуватися й інакше. Зокрема, у великих маєтках такі ретельні дослідження особливостей раба, швидше за все, нормою не були, а відповідальність за купівлю рабів могла покладатися на управителя маєтку. Напевно, те, наскільки великими були дім і земельні угіддя римлянина, визначало міру його особистої участі в придбанні рабів.

Ретельність і уважність господарів під час вибору рабів залежала від того, наскільки легко було їх придбати. Після великих воєнних перемог Рима, коли нові раби постачалися в достатній кількості, ціни на них, певно, знижувались, а покупці ставали менш прискіпливими.

Вільного за правом народження громадянина Рима не можна було на законних підставах позбавити цього статусу без його згоди. Однак сумним фактом суспільного життя в римському світі було те, що батьки часто покидали вільнонароджених дітей, або не маючи змоги їх виховувати, або просто не бажаючи цим займатися. Ті немовлята, що не загинули від холоду та голоду і яких не з’їли бродячі собаки, потрапляли до рук работорговців, або ж названі батьки виховували їх як знайд. Ці діти фактично ставали рабами своїх нових піклувальників. Хоча на сценах римських театрів раз у раз показували історії про те, як покинутих дітей знаходять їхні справжні батьки, важко уявити, що насправді таке траплялося часто.

Тепер уже не можна з’ясувати, чи дійсно римляни займалися активним «розведенням» своїх рабів. Раби розмножувалися природним чином, зважаючи на те, що їм часто дозволялось утворювати пари. Напевно, господар схвалював такі стосунки, але якою була міра його участі в паруванні рабів, лишається невідомим. Якщо до господаря зверталися по дозвіл, розумно припустити, що він прагнув запобігти стосункам між двома особами, які завдавали йому клопоту, але це ще не означає, що він намагався керувати поголів’ям своїх рабів, добираючи добре збудованих і здорових людей до пари одне одному. Між тим господарі часом дозволяли собі сексуальні стосунки з рабами, і коли до них були залучені жінки-рабині, це могло завершитися вагітністю. Діти, народжені в таких стосунках, юридично вважалися рабами, навіть коли батьком був рабовласник.

До наведених цін на рабів слід поставитися з обачністю. Ці припущення базуються на небагатьох прикладах, що збереглися до нашого часу. Номінальні ціни зросли в часи пізньої імперії через інфляцію, але незрозуміло, чи збільшились ціни в реальному вираженні. Жодним чином не можна засвідчити зменшення загальної кількості рабів у часи пізньої імперії, хоч унаслідок можливого економічного спаду, хоч через зростання впливу християнства. Записи про дивовижно великі суми, сплачені за таких рабів, як «близнюки» Марка Антонія, збереглися саме через їхню винятковість. Із цього неможливо зробити якихось більш-менш вірогідних висновків про середні ціни. Загалом про ціни на рабів можна сказати, що вони були високими й дуже різнилися. Приблизно п’ятсот сестерціїв на рік вистачало, щоб прогодувати родину з чотирьох осіб, якщо харчуватися переважно крупами. Безперечно, з урахуванням різноманітнішого раціону та інших витрат, зокрема на житло та одяг, ця сума значно зросте. Якщо припустити, що вона становила тисячу сестерціїв, хоч і змінювалася залежно від місця і часу, то ціни, які наводить Фалкс, видаються дуже високими. Звичайно, вони були значно вищими, ніж міг собі дозволити бідний або навіть середніх статків римлянин. Для ремісника купівля раба також вимагала б великих витрат. Із цього можна зробити висновок: коли заможні римляни тримали по багато рабів, це не мало нічого спільного з економікою — тут ішлося винятково про демонстративне споживання.

Незважаючи на величезну кількість рабів в Італії, у багатьох римських текстах порушуються моральні проблеми, пов’язані з експлуатацією рабів. Цей конфлікт іноді дуже складно зрозуміти. Як могли римляни використовувати стільки рабів і водночас вважати це аморальним? Потрібно взяти до уваги риторичний складник багатьох римських джерел, особливо в таких авторів, як Сенека, який створив низку важливих текстів на тему рабства. Втрата колишньої чистоти й бездоганності, що спіткала Рим, була літературним мотивом. Так римляни намагалися спокутувати свою провину в надмірному споживанні — було то споживання їжі на розкішних бенкетах чи використання інших людей як рабів.

У «Дигестах», 21.1, наведено подробиці едикту курульних едилів, що регулював продаж рабів, і описано дефекти, про які необхідно повідомляти. Про дітей-знайд дивись, наприклад, у листах Плінія Молодшого, 10.65 і 66. Авл Геллій у творі «Аттичні ночі», 20.1, пише, що з IV ст. до н. е. громадянам у Римі було заборонено продавати себе в рабство за борги. Раніше це було можливо, але таких рабів треба було продавати за Тибр, що тоді означало за межі римської території. Стосовно германців, відомих як фанатичні гравці в кості, див. у праці Тацита «Германія», 24. Розповідь про напад піратів на Мотону можна знайти в Павсанія, 4.35.6. Захоплення маленького містечка описано на основі взяття римлянами Палермо в 259 році до н. е., про яке розповідає Діодор Сицилійський, 23.18. Наведені ціни ґрунтуються на 5 млн сестерціїв, одержаних за рахунок двохвідсоткового податку з продажу рабів, введеного імператором Авґустом, і відповідних цін на пшеницю та рабів (див. «Едикт про максимальні ціни» Діоклетіана). Я даю ціни в сестерціях часів правління Авґуста. Про максимальні ціни на рабів див. у «Природничій історії» Плінія Старшого, 7.40; про близнюків Марка Антонія — те саме джерело, 7.12, а також 7.39 про акторів, Нерона і Паезона. Про співчуття до щойно придбаних рабів, які важко переживають зміну свого становища, див. у творі Сенеки «Про гнів», 3.29. Наведені приказки можна знайти у Публія Сіра, 489 і 616. Розповідь про Кальвізія Сабіна, котрий примушував рабів учити напам’ять усього Гомера, є в листах Сенеки, 27. Стосовно дитячих наставників див. Квінтіліан «Про виховання оратора», 1.1. Звіт Плінія Молодшого імператорові Траяну про злочинців, що використовуються як державні раби, можна знайти в його листах 10, 31 і 32. «Щасливчик» (Фелікс) було поширеним іменем для рабів.

 Розділ II •

Як узяти від рабів усе,

на що вони здатні

Отже, ви придбали рабів. Як тепер керувати ними, щоб вони працювали на повну силу? Чимало рабовласників-початківців потрапляють у пастку, бо думають, що можна обійтися самим батогом. Ті ж із нас, чиї родини володіють рабами протягом кількох поколінь, знають, що таке поводження знесилює рабів і закінчується їхньою непридатністю для подальшого використання. Якщо ви застосовуєте силу понад розумні межі, ви зробите ваших «підопічних» потайними та некерованими. Такі раби — справжня мука і прокляття для власника. Жорстокість зрештою найболючіше б’є по господареві. Можливо, її можна дозволити в копальнях, але аж