Читати книгу - "Мелодія нашої осені, Тая Стрельцова"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Злість просто розпирала! Таким злим Даниїл не був навіть тоді, коли отримав повідомлення від Яни, в якому вона його кинула. Ще й в своїй приторно-чемній манері! Вибач… Зрозумій… Тепер він багато чого розумів! Тихоня, твою на ліво! Так його розвела! Ще й перед друзями посміховиськом зробила! Але нічого, добре сміється той, хто сміється останнім.
Найпершим бажанням було поїхати до Янки і розібратись, але вже в дорозі подумав, що йому це дасть? От влаштує він їй розбір польотів… Власне, а з якого приводу? Вони ж не разом. Вона має право зустрічатись, з ким захоче. Більше того, ще й Марка може натравити на нього, а той і батьків накрутить. Ні, тут треба діяти більш продумано. І дещо в голову прийшло. Треба було тільки зачекати трохи, аби все підготувати.
Спробувати втілити свій план вирішив у найближчу п’ятницю, якщо пощастить. Прослідкував за входом в університет. Янка прийшла з рюкзаком, в джинсах… Ясно. Значить, точно збирається на вихідні додому. Вона раз на кілька тижнів їздила. Чудово!
Вже увечері він навідався в гуртожиток, де вона мешкала.
***
— Дан був тут? — здивувалась Яна.
Приїхала в неділю, і сусідка по кімнаті огорошила її новиною.
— Так, — знизала плечима та. — Він не знав, що тебе нема. Просто з тортиком на чай зайшов, був неподалік…
— Він навіть не дзвонив.
— Сказав, що сюрприз хотів зробити, — розвела руками.
— Що ще говорив?
— Нічого такого. І я йому про тебе нічого не розповідала, чесне слово!
Сусідці Яна вірила, але закралась підозра, чи не дізнався про неї і Марка Дан якось інакше?
— Довго він тут був?
— Кілька годин. У мене якраз дівчата зібрались, коли він прийшов, сама розумієш, розтанули миттєво. Тож чаювання затягнулось.
— Ясно, — задумалась.
— Ти ж не ображаєшся?
— Ні, все нормально.
Заспокоїла подругу, а сама спокою не відчувала. Дивно все. Чому він їй не подзвонив, не написав? Але ж, якби дізнався про їх з Марком, то, мабуть, з братом теж поговорив би? А Марк нічого не казав про Дана. Можливо, по телефону не хотів це обговорювати? Що ж, зустрінуться увечері й усе з’ясують.
***
— Дякую, синку. Став усе поки в коридорі, а я потім розберусь.
В суботу Марк з батьками поїхав на дачу до дядька й тітки, які збирали всіх близьких на річницю свого весілля. А від тітки без її фірмової концервації ще ніхто не йшов. От і вони привезли цілий багажник банок із джемом, овочевими салатами та солінням.
— Я все розумію! Але чому не можна влаштовувати особисте життя без наслідків? — почули голос батька з ванної.
Він піднявся в квартиру першим. І вже чомусь сварився на Дана.
— Що сталось? — ринулась і мати у ванну. — Ох! Дан, тільки не кажи, що ми тепер повинні робити ремонт сусідам!
Марк важко зітхнув і теж пішов за матір’ю. Брат вичерпував воду з підлоги, а ванна все ще була повна. Вода не сходила. І, здається, причина у пелюстках троянд, які плавали у воді.
— Я все вирішу. Обіцяю, — запевняв Дан.
— Ти завжди вирішуєш! — сердито проговорив батько.
— Треба бути хоч трохи серйознішим! І поважати тих, хто мешкає разом з тобою! — підключилась і мати.
— Так, не буду вам заважати. Мамо, тату, вип’ємо чаю іншим разом. Я краще піду.
— О! Марк! І ти тут? — підняв голову Дан.
— Мене вже майже нема, — посміхнувся.
В цей самий час в двері хтось подзвонив.
— Ну от! — махнув рукою батько. — Іди, вирішуй! — і сам пішов відчиняти.
Мати пішла з ним. Як вони й думали, сусіди прийшли.
— От, блін! Така класна ніч і так паршиво завершилась, — зітхнув Дан.
— Буде тобі наука. Пелюстки — це ефектно, але небезпечно, — засміявся Марк.
— Дякую за підтримку! — пробубнів Дан.
— Даниїл! — гукнув батько.
— Йди. І я піду.
Марк розвернувся і вийшов з ванної, та в коридорі різко зупинився. Так-так… Спрацювала приманка?
— Це що? — взяв у руки з невеличкого столика в кутку тоненький жіночий шарфик.
Спрацювала! Коли Дан поцупив цей шарф, був упевнений, що таку яскраву річ Марк точно не міг не запам’ятати і точно помітить. Залишалось тільки обрати вдалий момент, щоб зробити наступний крок для помсти. І то ж треба, мати сказала, що Марк їх привезе додому і зайде на чай! Заради такого можна було й на горіхи отримати. Тому Дан побіг за трояндами і влаштував потоп. Для правдоподібності і пляшку з-під шампанського організував, і келихи в мийці лишив…
— Ой, Янка забула, — забрав у нього з рук шарф. — Збиралась швидко, адже мені вже не до неї було, коли побачив, що у ванній робиться.
— Яна? — перепитав ошелешено Марк.
— Ну Яна. Ти її знаєш. Я її в клініку до тебе привів. Та й тут ви бачились.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мелодія нашої осені, Тая Стрельцова», після закриття браузера.