Читати книгу - "Легковажна наречена, Аліна Амор"

Коли прийшла Корделія, я була готова. Йшли ми в повній тиші, кузина не вважала за потрібне розважати родичку розмовами. Цього разу вона здавалася скоріше байдужою і вже не демонструвала так яскраво свою неприязнь, а я все не могла зрозуміти - Евелін десь перейшла їй дорогу? Вони щось не поділили? Можливо, кузини сварилися раніше і досі не помирилася? Чи вона завжди така? Корделія навіть не намагалася прикидатися ввічливою і доброзичливою. Через це я почувалася вкрай незатишно.

Але врешті я прийшла до думки, що буду намагатися потоваришувати і знайти підхід до цієї колючки, вони з Евелін зрештою сестри та ровесниці, а мені не вистачає союзників у цьому домі і цьому світі.

Їдальня тонула у м'якому світлі магічних ламп. Мій погляд одразу зупинився на новому обличчі, дуже привабливому, варто сказати. Спершись ліктем об камінну полицю, на мене дивився молодий чоловік приблизно мого віку - темне злегка кучеряве волосся, ясний погляд сірих очей і виразні, красиво окреслені губи, наче лук Купідона. І моє серце, здається, пропустило удар...

Переді мною стояв чоловік моєї мрії.

Не те щоб я уявляла його собі раніше, але ось побачила і зрозуміла - це він!

Я ніби подивилася прямо на сонце, і воно засліпило.

Мій погляд ковзнув по його постаті у пошуку хоч якогось недоліку, бо ж не буває ідеальних людей, але я не знайшла такого. Повна гармонія в рисах обличчя та лініях тіла. Він був подібний до статуї Аполлона. А ця ніжна чаруюча посмішка…

Ну хіба можна бути таким гарним? Тим паче чоловікові?

Якщо це мій наречений, то я хоч зараз готова йти під вінець!

Далеко не відразу мені вдалося прийти до тями, і я зніяковіла. Як же нерозумно так реагувати на чоловіків! Раніше я за собою такого не спостерігала. Сподіваюся, він нічого не помітив.

А юнак тим часом усміхнувся ширше, продемонструвавши білосніжні зуби, і його вродливе обличчя стало ще привітнішим, він наблизився до мене і з почуттям промовив:

- Евелін, я такий радий тебе бачити!

Ооо... Який оксамитовий голос... Я б в нього занурилась як у теплу ванну, замружившись від насолоди... 

Добре, що не можу розмовляти! Я так розгубилася, що не знайшла і слова, що відповісти.

Ніколи не бачила таких гарних хлопців! Але річ не лише у зовнішності. Він був дуже привабливим. А м'ягка посмішка зігрівала не гірше ласкавого травневого сонечка… Все, я поплила…

Я стримано посміхнулася і опустила погляд.

Дивно, але моє збентеження і ніяковість не здивували юнака. Він швидше прийняв це як належне, чи списав на мою природну скромність.

Тітка і дядько, тим часом, теж підтягнулася, і я дізналася, що молодого чоловіка звати Крістіан. Яке гарне ім'я! Як і він сам…

Крістіан, теж здавалося, був захоплений мною, дивився сяючими очима, оточив мене безроздільною увагою та турботою: запитував про здоров'я, шкодував, що я не можу порадувати його приємною бесідою. За столом він сів біля мене, і зворушливо піклувався під час вечері, подаючи нові страви та підливаючи вино та воду у келихи. Він був сама увага і турбота. А моє серце продовжувало танути як сніг на сонці…

Філіп, відпивши вина з келиха і задоволено посміхнувшись і прицмокнувши губами, насолоджуючись терпким насиченим смаком, промовив:

- Евелін, після вечері тебе відвідає маг-цілитель Жерар Арно, і я впевнений, що вже завтра ти зможеш розмовляти.

Я вдячно посміхнулась йому бо ця новина мене шалено порадувала, оскільки необхідність постійно мовчати набридла. Набридло відчувати себе німою русалонькою на суші. Важко жити без того, до чого звикла як до повітря…

Тут до розмови приєдналася Амалія і розповіла про наші плани на найближчий час:

- Люба Евелін, у нас безліч справ перед королівським балом. Ми представимо тебе при дворі і ти маєш виглядати бездоганно. З огляду на те, що ви з Філіпом на кілька днів затрималися в монастирі, почнемо уже завтра, і прогуляємося модними магазинами. Але крім оновлення гардеробу тобі потрібно зайнятися танцями. Уроки розпочнуться уже наступного тижня і вчитиме вас, - вона зробила виразну паузу, задоволено і хитро посміхнулася, - сам месьє Гастон Шерро!

Зрозумівши, що цей Шерро якась місцева знаменитість, а Амалія чекає що я буду у захваті від такої новини, я не змогла її розчарувати, тому зробила вигляд немов мало не втрачаю свідомість від захоплення. Графиня самовдоволено кивнула мені, а в її очах читалось: «Не варто подяки, люба!».

Я уважно слухала і переймала місцеву манеру розмови – підкреслено ввічливу, трохи офіційну та дещо витіювату. Немов у романі вікторіанської доби.

Вечеря протікала легко і жваво, тому я не скоро помітила, які злі і навіть обурені погляди кидала спідлоба на мене Корделія. Я здивувалася і придивилась до неї уважніше. Кузина піджала губи, а на її щоках вперше з'явився рум'янець, чи то скоріше червоні плями. За весь цей час дівчина не промовила жодного слова. Вона сиділа навпроти нас з Крістіаном і незабаром я помітила, що її поглядів, щоправда, зовсім інших, задумливих і навіть якихось болісних, удостоюється і мій сусід.

І тільки тоді я зрозуміла, що відбувається, і чому вона не злюбила мене з першої хвилини нашої зустрічі - Корделія банально ревнувала.