Читати книгу - "Анти, Андрій Хімко"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
В Евксині[166] — таври й ті ж скити,
Меотій всіли яси й саки,
Ще й інші — тяму не дійти!..
Ту твердь, Скілуром[167] ще зачату,
Що Палак мурами обклав, —
Новаполь — град зеленошатий,
Морена, видно, злу врекла:
Одні на морі стали жити,
Ті — по борах і по ярах,
Ті — чередують, сіють жито,
А тих — давно пропав і прах,
Як готи вдерлись. Та напевне,
Боги врекли їм той свій гнів,
Бо вже чужим молились ревно,
Кладучи дарниць до вогнів!..
Лише взаємна допомога
З’єднає люд, як на щити
Піднімем оборонця-бога,
Як предки брали… Перший — ти
Гукнеш за волю умирати!
І підуть всі роди, весь люд!
Всі кличу ждуть твого до раті,
Що звільнить край від зайд-приблуд!.. —
Кричав десь крижень, зоривсь обрій,
Край неба тлів у далині.
— Святий наш отче, старче добрий! —
Звернувся Бож, — Вкажи мені,
Як жити мушу я під небом?
Що жде мене, крім готів злих?
Яким в житті вступлю ганебам?
Яких наруг зазнаю й лих? —
— Найперш: ти стрінеш вже сьогодні,
Як спинишся в окрузі цій,
Собі дружину й щастя Родню,
Що будуть вік в руці твоїй.
Пізніш повернеш давню втрату,
Що втішить і очаг, і рід.
Чужі роди тобі, як брату,
У поміч йтимуть! З ними й слід
Всякчас ділить тобі удачу!
Скарби ти знайдеш — будеш рад.
Згуртуєш ти задруги, бачу!..
Яких іще тобі порад?
Хай Чур і Род стоять на чатах
І твій не гаситься очаг!
Скріпляй удачу діл початих,
Остерігайсь чужинських чаг!..
В Амази був я… Всім нам каже
Скликать під Родень всі роди.
Від неї повернувся з Мажем,
Він кличе всіх також туди… —
Червінню бралась даль прозора,
Коли Савур старий приліг.
Скидала ніч в блавати зорі,
В туманно-маревний обліг…
— Лише у ратстві лютім, впертім
І волю, й мир здобуде край! —
Шептав Савур. — Із крові й смерті
Той день нам зродиться, як сяй!
Немов на острові, в закутті
Славути, Росі і Тясьми
Зведеться Антія в могуті,
У сув’язі племен семи!.. —
* * *
Вродливі всі в Ярихи дочки,
Та Мовна і між них — краса!
У гапті вбілена сорочка!
Що небо, зір! З шовків коса!
Неждано до вдови-Ярихи
Бож загостив, як сонце з туч!
І Хорсе мій! В колибі тихій
Знявсь лемент! Радість! В обіруч
Сім’я вся гостя обіймала,
Мов родака. Пощо й чому?
Не зоглядівсь, як в око впала
Та Мовна, старша з них, йому!
Вподобу розгадавши Божа,
Дізнавшись, звідки, хто, який,
Яриха вчула: мить хорошу
Нарешті їй дали роки!..
В пухирні вікна вечір жмурко
Вже кравсь… За звичаєм полян
Яриха Хорсу півня й курку
В черінь поклала на заклан.
А як обрядно, свято й гоже
Данина всмажилась оця,
Вона дала і Мовні, й Божу
Врочисто з’їсти з них серця.
А згодом, дітям не сказавши,
Ходила в ліс й несла звідтіль
Пахуче зілля, що назавше
Зачаття Мовні дасть в постіль…
* * *
Димлять пожежами дуліби,
Хорвати, тивер, кривичі!
А Родень вал кладе із глиби,
Збирає рать, кує мечі…
І вдень, і вніч отут Добрита
(З Олешт від готів він утік)
Прийма дари, гістьбу і мито,
Стріча людей побіг-потік,
Що йде, бреде, не знати й звідки,
Що суне, сам не зна куди,
Бо кожний був загарбань свідком
Чи завчасу уник біди!
Найперш втекли до Антів пруси —
На Рось осіли всім числом!
А вслід — кошуби й курші русі —
Бож дав їм землі аж за Пслом…
Не тільки Родень ширивсь щодні —
За ним околи йшли в наслід:
Вростали верви спішно в гродні,
Вбирались в мури Спад і Схід.
Старшує Бож, хоч звуть всі різно:
Ті — Бож, ті — Бос, ті — Буг, ті — Бус,
Та всі його шанують, звісно, —
Всі вої, що їх звів тут мус!
І ратці в тирлищах[168] ночами
Стоять наметами навкіл,
І Маж з плотами й рядичами
Пантрує Русло, й мито, й діл.
В тім шарварку, в тій бучі Лиха,
У скопищі людей, тварин
Жінками править Рада стиха,
А добрами — венідів Мин…
Скакали биричі[169] й кричали,
І віча з краю в край гули.
На гістьбах, митнищах, причалах:
— Горніть вали!.. Горніть вали!.. —
І все живе: малі і літні,
Всі коні, тури і воли, —
Вкіл краю зводили тин-плітні,
Високі сипали вали.
І знав лиш Бож, та ще Добрита,
Що готів грізний той прихід
Поміг державу їм створити,
Скріпить її на Спад і Схід…
* * *
І ввів Бож Лану в рідні гридні,
Зціливши рани в двох серцях.
І не стихала гайда[170] три дні
Весільна, святочна оця!
І Лана плакала від щастя,
Як Бож конем її догнав,
І ходячи в весільнім рясті,
Світилась радістю вона.
І сли[171], й старійшини здалека,
Вожді, й Амаза тут були.
І злюбу в знак кличав лелека
На гридні в них своє “Кли-кли!..”
* * *
На честь богів усіх присутніх
Зібрав Бож віче на горбах,
Аби рішить, як жить в майбутнім
Родам в лісах, гаях, степах…
Дійшли всі злагоди відразу,
Як волхв[172] Савур пораду вніс,
В словах підтримавши Амазу:
— Хай рівні будуть Степ і Ліс!
І тиври, й венди, і хорвати,
І анти — звершать спілки суть,
Бо Лада — всім найперша мати,
Їй в знак всі звитяж понесуть!.. —
І кожний вічу дав обітню,
Врочисто грудку з’їв землі…
Сідало Коло в даль нелітню
І вечір, мов з утіхи, млів.
І грав Савур в торбан до змроку,
І слав слова в вечірню млу.
А ніч звіздила путь-розтоку
Гостям: тим — довшу, тим — малу…
* * *
Як срібний сонях, Місяць повний
За шоломом над яром ліг,
Хмарки з небіленої вовни
Обклали Родень, як обліг.
Запівнічна пора нерання
Вгорнулась мревом туманцю,
Лише півнів дзвінке горлання
Розбудить часом тишу цю…
Вже двічі через заборола
Шмигнула
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Анти, Андрій Хімко», після закриття браузера.