Читати книгу - "Невидимець, Герберт Уеллс"

- І я буду вдячна вам, сер, якщо ви свої лайки залишите при собі,- сказала місіс Гол.

Незнайомець зараз більше ніж будь-коли скидався на розлюченого водолаза в скафандрі. Всі присутні відчували, що місіс Гол бере над ним гору. І його подальші слова ствердили це.

- Послухайте, моя мила...- почав Незнайомець.

- Я вам не «мила»! - огризнулася місіс Гол.

- Я ж казав вам, що не одержав іще переказу.

- Знаємо ми такі перекази! - сказала місіс Гол.

- Але ж у кишені в мене...

- Три дні тому ви заявили, що у вас на соверен не набереться.

- А тепер я знайшов ще трохи.

- О! - скрикнув хтось із буфету.

- Цікаво, де ви їх знайшли? - зауважила місіс Гол.

Це, очевидно, страшенно роздратувало Незнайомця. Він тупнув ногою.

- Що ви цим хочете сказати? - спитав він.

- Те, що мені цікаво, де ви знайшли гроші,- відповіла місіс Гол.- І перше ніж я подам вам новий рахунок, або принесу снідати, або взагалі зроблю що-небудь для вас, ви мусите пояснити мені дещо, чого не розумію ні я, ні хто інший і що всі бажають зрозуміти. Я хочу знати, що зробили ви з моїм кріслом у вашій спальні, я хочу знати, як то сталося, що ваша кімната була порожня, і як опинились ви в ній знову? Хто спиняється в цьому будинку, той увіходить крізь двері: таке тут правило. А ви його порушили, і я хочу знати, яким способом ви ввійшли? Я ще хочу знати...

Незнайомець раптом підняв угору стиснені в кулаки руки в рукавичках, тупнув ногою і крикнув «годі!» з такою силою, що місіс Гол зараз же вмовкла.

- Ви не розумієте, хто я і що я таке? - сказав він.- Гаразд. Я вам покажу. Справді, покажу!

Він приклав долоню собі до обличчя, а потім відвів руку. На місці, де мала бути середина лиця, зазяяла чорна порожнеча.

- Нате! - сказав Незнайомець.

Він ступив крок уперед і подав місіс Гол якусь річ, яку вона, вражена різкою зміною в його обличчі, механічно взяла в руки, але, глянувши на неї, заверещала, впустила долі і відсахнулась. Ніс - рожевий, блискучий ніс Незнайомця - покотився по підлозі.

Потім Незнайомець зняв свої окуляри, і всі в буфеті остовпіли. Він скинув капелюх і шарпливим жестом зірвав із себе парик та бинти. Спершу вони не піддавались йоги зусиллям. Всі завмерли в жахливому передчутті. «О Боже!» - скрикнув хтось. Бинти й парик полетіли на підлогу.

Те, що постало перед їхніми очима, було страшніше за всякі сподівання. Остовпіла з жаху місіс Гол стояла, розкривши рот, а потім закричала й кинулась тікати з дому. Всі заворушилися. Вони готові були побачити все, що завгодно - шрами, каліцтво, якийсь відчутний жах... але - нічого? Бинти й перука пролетіли через коридор у буфет, перелякавши присутніх. Падаючи одне на одного, всі бігли сходами донизу. А на порозі вітальні, вигукуючи якісь безладні пояснення та жестикулюючи, стояла постать, схожа на людську до самого коміра пальта, а вище... не було нічого, зовсім нічого видимого!

Ті, що були подалі від будинку, почувши гамір та крики, глянули вздовж вулиці й побачили, як із заїзду «Карета і коні» прудко вибігають люди. Вони бачили, як упала місіс Гол, а містер Тедді перестрибнув через неї, щоб не спіткнутися; потім почули страшні зойки Міллі, яка, почувши гамір, вийшла з кухні й наштовхнулася на безголову людину.

І всі, хто був у той час на вулиці - продавець солодощів, власник балагана для метання кокосових горіхів та його спритний помічник, хазяїн гойдалки, хлоп’ята, сільські франти, причепурені молодиці, поважні фермери у блузах, циганки у фартушках,- кинулися бігти до заїзду. За короткий час перед будинком місіс Гол зібралась юрба чоловік сорок. Людей все більшало, всі метушилися, галасували, розпитували і висловлювали різні здогади. Кожному неодмінно хотілося говорити, але ніхто нікого не слухав. Кілька чоловік підтримували місіс Гол, що була майже без пам’яті. Над загальною колотнечею чулася розповідь одного горластого самовидця.

- Перевертень!

- Що ж він накоїв?

- Невже поранив служницю?

- Здається, кинувся на неї з ножем!

- Не так, як то кажуть. А справді у нього нема голови!

- Нісенітниця! Це - просто якийсь фокус!

- Тільки-но поскидав свої бинти...

Намагаючись зазирнути у відчинені двері, натовп утворив клин, гостряк якого біля входу займали найвідважніші.

- Він на хвилинку спинився. Аж тут скрикнула служниця, і він обернувся. Я бачив, як майнула її спідниця, і він побіг слідом за нею. Не минуло й десяти секунд, як він повернувся з ножем в одній руці, із скибкою хліба в другій і став, так наче вдивлявся в щось. Це було ось тільки. Увійшов він у ці двері. Голови в нього немає зовсім. Ви трохи пропустили, а то б самі...

Ззаду сталося якесь замішання, і промовець замовк, даючи пройти невеличкому гурту людей, що впевнено прямував до будинку. На чолі гурту виступав містер Гол, дуже червоний і рішучий, далі містер Боббі Джеферс, місцевий полісмен, і, нарешті, обережний містер Воджерс. У них був наказ арештувати Незнайомця.

Натовп галасував, переказуючи їм суперечливі останні відомості.

- З головою він чи без голови, але я маю наказ арештувати його і арештую,- заявив Джеферс.

Містер Гол піднявся сходами, підійшов до дверей вітальні й побачив, що вони відчинені.

- Констебле,- сказав він,- виконуйте ваш обов’язок.

Джеферс ступив у кімнату, слідом за ним - Гол, останнім - Воджерс. У тьмяному світлі вони побачили безголову постать у рукавичках, що в одній руці тримала недоїдену скибку хліба, а в другій - шматок сиру.

- Це він,- посвідчив Гол.

- А то що за витівки? - пролунав роздратований голос із порожнечі над коміром постаті.

- Ви - надзвичайно дивний постоялець, сер,- сказав містер Джеферс.- Але з головою ви чи без голови, а я маю наказ арештувати вас, і обов’язок - це обов’язок.

- Не підходьте! - гукнув Незнайомець, хитнувшись назад.

Він кинув хліб і сир, а містер Гол ледве встиг прибрати зі столу ніж. Ліва рукавичка Незнайомця шугнула в обличчя