Читати книгу - "Полонені вогняної безодні, Борис Захарович Фрадкін"

— Перевіримо діалектику в дії, — повторював він. — Кількість неодмінно викличе появу нової якості.

І спостерігав, як під впливом зростаючого тиску тісніше зближаються атоми в молекулах. Справа не лише в збільшенні щільності. Настане мить, коли надмірне зближення атомів спричинить перехід речовини в новий стан.

Але в який?

Минала друга доба. Над головами мандрівників було дев'яносто кілометрів земної кори.

Дев'яносто кілометрів!

Коли Дектярьов урочисто повідомив про це відпочиваючому атомістові, у того заболіло під грудьми, його й так довгасте обличчя ще більше витягнулось. А Микола Миколайович, бурмочучи «Зангезур-занзібар!», сів до столу й відкрив бляшанку з желе-концентратом. Геологів апетит здався Біронтові просто-таки надприродним.

Час було вкладатися на ніч. Біронт заплющив очі, але йому заважало яскраве світло лампи. Він вимкнув її. І зразу відчув, як вібрує корпус, — звук, до якого почав було звикати. В темряві особливо чітко лунали глибинні вибухи, вони наблизилися до самої кабіни (ущільнюючись, речовина краще проводила сейсмічні хвилі).

Валентин Макарович квапливо ввімкнув світло й зрозумів, що заснути йому не пощастить.

Не витримавши самотності, атоміст спустився до своєї робочої кабіни, хоч його заздалегідь нудило від необхідності сидіти віч-на-віч з Дектярьовим. Антипатія до геолога зростала щомиті.

На його щастя, Микола Миколайович спав.

Біронт вирішив, що тут, у кріслі, вдасться заснути і йому. Щоправда, в кабіні також було видно від сяйва, яке випромінював екран. Біронт простяг руку до кнопки. Екран згас, лишилося тільки мерехтіння різнобарвних рисок на білих шкалах.

Зручно влаштувавшись у кріслі, Валентин Макарович заплющив очі. На мить відчув спокій, але тільки на мить. До його загостреного слуху долетіло хропіння Дектярьова. Навіть сонний геолог отруював йому існування.

Валентин Макарович ввімкнув екран, часто моргаючи, дивився на жовтогарячий диск, потім повернув голову до покажчика глибини.

— Сто кілометрів! Жахливо…

Він засовався в кріслі. Чим усе це скінчиться?

В найближчому ряду приладів блимнуло червоне вічко лічильника атомних часток, блимнуло й згасло. Манюсінький світловий спалах не одразу дійшов до свідомості атоміста. Гнів на Дектярьова засліплював його набагато більше.

Та обурення його враз пройшло: лампочка блимала без упину.

— Мезони?

— Що таке? — Дектярьов розплющив очі.

— Мезони?!

Валентин Макарович почав обертати перемикачі лічильно-обчислювальної установки з такою швидкістю, що розгублений Дектярьов не міг нічого збагнути.

— Тут ще не повинно бути мезонів, — шепотів Біронт. — Я їх не чекав так рано…

— Мезони? То ви не жартуєте?

Микола Миколайович підвівся й обійшов пульт, щоб краще бачити лічильник атомних часток.

Колись було переконання, начебто земля складається всього з двох геосфер: твердої, але тонкої оболонки — кори і розплавленої магми, що сягає до самого центра.

Спостерігаючи швидкість поширення сейсмічних коливань, вчені встановили, що ближче до центра землі щільність речовини надзвичайно висока і перевищує щільність сталевих сплавів.

Отже, земля — тверде тіло.

Проте лишалося невирішене інше питання: хімічний склад речовини на різних глибинах.

Одна група вчених твердила, що в міру збільшення глибини переважають важкі елементи, а саме ядро складається з чистого заліза, нікелю, кобальту та хрому.

Інша група вчених (до неї належав і Дектярьов) вважала будову земної кулі однорідною на всій глибині. Що ж до великої питомої ваги ядра, то тут усе легко пояснювалося потужним тиском, якого зазнають внутрішні шари з боку зовнішніх.

Але як позначається тиск на фізичних властивостях речовини? Чи лишається кожен хімічний елемент сам собою чи тиск докорінно перетворює його внутріатомну структуру?

Ще задовго до рейсу ПВ-313 геофізики підтвердили: на межі літосфери з астеносферою кристалічні структури переходять в аморфні. Кристали руйнуються! А далі? А глибше? Чи не руйнуються молекули? Чи не розпадеться атом? І що взагалі тоді залишиться?

Сучасні електронні ультрамікроскопи та іонні проектори допомогли зрозуміти до кінця будову клітини й побачити атом.

Сучасні радіотелескопи дали змогу розглянути нові галактики, недосяжні раніше для спостереження.

Лише інструменту, з допомогою якого вчені могли б проникнути в центр планети, створити не пощастило. Суцільна завіса — майже три тисячі кілометрів щільної речовини — надійно приховувала ядро від очей спостерігачів.

Залишилося самим пробитися крізь астеносферу.

Саме тому геолог-розвідник Дектярьов зв'язав свою долю з випробуванням глибинних підземоходів. Його заповітною метою було проникнути в астеносферу. Тут він сподівався виявити хоча б відгуки тих явищ, котрі відбуваються в ядрі, якщо не до кінця, то бодай наближено зрозуміти, які сили породжують землетруси, пересувають континенти, переміщують магнітні полюси.

Глузуючи з Біронта і з його теорії переохолодження, Микола Миколайович не міг не бачити в ньому і свого союзника. Атомістове зусилля було спрямовано до тієї ж мети: побачити перетворення речовини під впливом тиску. Дектярьова цікавила зовнішня форма перетворення, Біронта — внутрішня. Ось тепер, наприклад, тиск зростає, а температура підвищується значно повільніше, ніж це належить їй за законами фізики. Постає питання: у що ж тоді перетворюється енергія стиску?

Не будучи досить сильним в атомній фізиці, Микола Миколайович нетерпляче чекав, яких висновків дійде Біронт. Та ба, той зчинив бунт і залишив кабіну.

І раптом з'явилися мезони.

Не одразу Микола Миколайович зрозумів Біронтове хвилювання. Властивості мезонів вивчають у кожній школі. Їх виявили 1937 року в атмосфері, де вони утворюються під впливом космічних променів. Ці часточки у двісті разів важчі від електрона, мають за величиною такий же заряд, але за знаком можуть бути і позитивні, і негативні («важкі електрони»). Виникнувши, мезони живуть всього дві мільйонні долі секунди. Зникаючи, вони лишають після себе звичайні електрони та випромінювання.

Дослідникам тривалий час не щастило одержати мезони штучним бомбардуванням атомів. Адже космічні промені несуть із собою величезну енергію. Варт усунути атмосферу тільки на мить, щоб усе живе на земній поверхні обернулося на попіл.