Читати книгу - "Загибель Уранії, Микола Олександрович Дашкієв"

Юнак відчув дивне роздвоєння свого «я». Він цілком виразно усвідомлював, що сидить зараз у кріслі, міцно схопившись за поручні, і водночас почував себе іншим, піддослідним Павлом, яким щойно був. Тільки все, що він робив, на екрані демонструвалося в зворотному порядку.

Ось того іншого Павла Сєдих в цьому приміщенні екзаменують з математики… Ось він борсається в обіймах «спрута», потім летить угору до люка… А ось потвора запихає його в кабіну і повзе назад у хащі…

Щось схоже на це Павло бачив у дитинстві, коли кіномеханік сільського клубу переплутав, де кінець, а де початок кінофільму, та й пустив стрічку в зворотному напрямку. На екрані дим втягувався в жерла гармат, парашутисти з розкритими парашутами стрибали в чисте небо, забиті підводились і задки бігли на висхідні позиції.

Те, з чим Павло зіткнувся зараз, було незрівняно дивнішим: він немов потрапив на якусь неймовірну машину часу, що в шаленому темпі переносила глядача в минуле. Лише на одну мить Павло міг зосередити свою увагу на якомусь предметі, бо вже в наступну картина бігла все далі й далі назад у часі й просторі.

Юнак не бачив самого всюдихода, зате спостерігав, як на шляху зводяться зрізані ним дерева. На чорній галявині посеред палаючої тайги потвору з гуркотом, з лускотом почали облягати ті магнітні шестигранники, які бачив Павло на місці падіння ракети. А потім все запнуло полум'ям, пролунало шалене ревіння, і перед очима раптом постала Земля. Наполовину освітлена сонцем, оповита сивим серпанком, вона пливла в безмежному просторі, а біля неї висів Місяць.

Тричі прокрутилася перед очима Павла рідна планета, а тоді почала швидко віддалятись: перетворилася спочатку на блакитну пляму поряд жовтуватої крапки, згодом — на зірочку побіля волохатого сліпучого Сонця, а потім подаленіло, зменшилось і воно, зникло серед інших зірок.

Уперше перед Павлом в усій величі постала безмежність простору і часу. Юнак відчував, що летить з шаленою, неймовірною швидкістю. Повільно переповзали зорі, невловимо змінювався рисунок сузір'їв, а все навколо було сповнене темряви і порожнечі — страшної порожнечі, в якій немає нічогісінько на мільярди мільярдів кілометрів…

Скільки тривала ця подорож — важко було сказати. Павло відчував себе справжнім учасником космічного рейсу, і йому вже почало здаватися, що минули століття з того часу, як на екрані востаннє промайнула поверхня Землі.

Може, і справді було так. Може, і справді космічний корабель, геніальний витвір вищого розуму, витратив багато сот років, щоб подолати відстань між двома зоряними світами.

Чудесний пристрій стиснув відстань, змінив масштаби вимірювання, зберігши відчуття їхньої безмежності. Зрештою, не так і довго плив перед очима юнака одноманітний, грізний у своїй величі зоряний Всесвіт.

Нарешті вдалині заясніла особливо яскрава зоря. Вона швидко наблизилась, розпалася на дві: невелику блакитну і більшу рожеву. Потім проступили обриси великої оранжової планети, зовсім не схожої на Землю за рисунком континентів, — і ракета з гуркотом опустилася в долину поміж височезних засніжених гір.

Припинився навальний рух. У Павла аж запаморочилося в голові. Все довкола запнув блакитний напівпрозорий серпанок. Він мерехтів, вібрував і, здавалося, бринів кожною своєю молекулою; здалеку-здалеку полинули чарівні звуки незнайомих музичних інструментів. Велична мелодія голоснішала й наближалась, а водночас просто перед Павлом на фоні зоряного неба все чіткіше і яскравіше вимальовувалось погруддя високочолої людини з великими розумними чорними очима. Це була таки людина, а не якась химерна істота, і все ж вона кожною рисочкою обличчя, кожним своїм рухом, кожною деталлю вбрання відрізнялась од людини Землі.

Мешканець іншої планети простягнув уперед руки й заговорив.

Павло прислухався. Йому здалось, ніби він розрізняє і розуміє слова чужої мови… Так, так, десь у підсвідомості бринить, наростає урочистий голос:

— Вітаємо вас, далекі незнані брати!.. Вітаємо вас, невідомі розумні істоти!.. Через безодню Космосу ми простягаємо вам руки!.. Слухайте й дивіться, люди Всесвіту, — до вас звертається планета Пірейя зоряної системи Двох Сонць!

Постать людини потьмяніла, розпливлась, а на її місці виникло зображення надзвичайно складної радіотехнічної споруди. Потім знову зазвучав голос:

— Біофільм, який ми демонструємо, впливає безпосередньо на мозок вищих, розумних істот, тому мова пірейців звучатиме для вас як рідна. Кожен глядач сприйматиме фільм так, ніби сам бере участь у зображуваних подіях. Ви зможете проникати навіть у думки та поривання героїв… Але й ваші думки та поривання під час перегляду біофільму будуть зафіксовані й проаналізовані спеціальною апаратурою…

Зображувану радіотехнічну споруду почали облягати захисні металеві аркуші, до них приєднувалися все нові й нові деталі, аж доки перед Павлом не з'явилась у повній красі та потвора, яка захопила його в полон.

— Наш космічний всюдихід — посланець дружби. Пробачте йому, якщо він, можливо, поводився з вами не зовсім тактовно: це тільки кібернетична машина, яка ще не здатна відтворити весь діапазон рефлексів людини… Наш посланець несе вам найдорожчий подарунок, який ми могли передати, — докладний опис найвидатніших наукових і технічних досягнень людства Пірейї… Це мирний посланець, але він обладнаний найсучаснішою зброєю і оборонятиметься в разі нападу на нього. Використати ж його для насильства і вбивства не можна: кібернетична злагода всюдихода скориться тільки справжній людині — людяній і розумній.

Зображення космічного всюдихода розпливлося. Перед Павлом Сєдих вималювалась уже знайома йому постать.

Зосереджено, пильно, немов прагнучи проникнути аж у глибини свідомості, з відстані в мільярди мільярдів кілометрів на людину Землі дивились великі чорні очі.

— Слухайте, люди іншої зоряної системи!.. До вас звертається планета Пірейя!.. Якщо ви стоїте вище за нас — даруйте нам помилки і невдачі: наше майбутнє попереду!.. Якщо ви не досягли такого рівня — зважте на сумну історію нашої планети, не допустіть повторення того, що сталося у нас!

З тихими мелодійними звуками зображення почало розпливатись, даленіти. І, так само даленіючи, затихав суворий, скорботний голос:

— Це відбулося тоді, коли