Читати книгу - "Тільки мить, Віктор Васильович Савченко"

мокриці, коли їм загрожує небезпека, але потвора не випускала його з чіпких лап, двома коротшими лапами намагалася просунутись під черево трилобіта. Біля скель мілко, тому і напасник, і жертва то здіймали цілі буруни, то самі вискакували на поверхню, аж блискало на сонці чорними сегментами черево ракоскорпіона. Люто водячи очима, які в нього розміщені на панцирній спині, чудовисько намагалося прогризти хітин трилобіта, але зуби лише ковзали по твердій, як лакованій, поверхні. Нарешті ракоскорпіон випустив жертву — і та клубком відкотилася до стіни урвища. Хижак, розплескавшись на дні, видовжив телескопічне черево ще на добрих півметра і загнув його так, що швайка опинилася над головою. Трилобіт довго не розкривався, а коли наважився, ракоскорпіон, відштовхнувшись членистими павучими лапами від дна, чорною блискавкою метнувся до жертви… Це було жахливе й огидне видовище, я кинувся шукати каменюку, але поверхня була гола, аж блискуча. Трохи вгамувавшись, я подумав, що не маю права втручатись у життя істот палеозойської ери. Наситившись, потвора поволочила по дну своє обважніле сегментисте тіло з довгим хвостом-багнетом, лінькувато обмацуючи дно суглобистими кінцівками. Від трилобіта зостався тільки хітиновий панцир і голова, на які тут же накинулись молюски. Невідомо й звідки на той банкет ковзнуло кілька тіней, що тільки формою нагадували риб, бо були покриті суцільним сірим панциром. Учителю, те видовище зіпсувало мені настрій; я вже не дивився так розчулено на рожевий кораловий риф, у бік якого поповз триметровий ракоскорпіон. Пробу води я відібрав з допомогою монтажного дроту, до якого прив’язав банку. Біоаналізатор показав наявність тих же бактерій і примітивних водоростей, що й в усіх попередніх системах, тільки в іншому співвідношенні. Солоність води майже не змінилася з часів кембрію…”

У лабораторії раптом потьмянішало. Вхід заступила чоловіча постать. Чумак, підвівши голову від щоденника, не одразу і второпав, що то стоїть Мурченко. Васько Мурченко носив взуття на м’якій підошві і ходив майже нечутно.

— Сподіваюсь, ти не такий… щоб ображатись? — обізвався гість.

— Ні, я не такий… щоб ображатись на тебе, — відказав Чумак, підводячись і прямуючи до дверей.

Мурченко, пропускаючи його, відступив і опинився за порогом лабораторії.

— Зараз ідеться не про нас із тобою, а про велику проблему, — сказав він. — Слід піднятись над особистим.

— Покажи приклад.

— Але ж моя тема… Міністерство…

Багато хто вважав Мурченка зизооким. Насправді ж його очі мали дивну властивість дивитися при потребі кожне в інший бік. Найчастіше це траплялося тоді, коли він чинив якусь оборудку. І тепер одне його око дивилося на Чумака, інше обмацувало поглядом ту частину лабораторії, яку було видно знадвору.

— Ти що, збираєшся з допомогою високозольного вугілля, яке досліджують у твоєму відділі, розв’язати проблему енергетичного голоду?

— Hi, ну… Це один із шляхів…

— …Протриматись.

Мурченко виставив уперед руку, ніби на нього щось насувалось.

— Хвилинку… — в голосі прозвучала образа. — А ти знаєш, скільки цінних елементів містить у собі зола? Та в ній і германій, і галій, і все, що хочеш…

— То ти збираєшся розв’язати одразу дві проблеми: енергетичну і рідкісних елементів?

— Ну, — ствердно кивнув Мурченко, не відчувши іронії.

— Але ж для цього потрібні спеціалісти зовсім іншого профілю: хіміки, вуглехіміки…

— Будуть гроші — будуть і специ.

— А грошей ти збираєшся розжитися за рахунок палеонтологічної тематики? — спитав Чумак.

— Палеонтологічної не палеонтологічної — це для мене не має ніякого значення. Є мета, яку перед нами поставили…

Чумакові, котрий під час бесіди звик дивитись людині в очі, важко було розмовляти з Мурченком, бо він тільки вряди-годи міг піймати погляд котрогось із його очей. Розмова з ним скидалася на діалог з фокусником.

— А по-моєму, ти, Мурченку, самозванець. Перед тобою цієї мети ніхто не ставив. Її поставлено перед енергетиками.

Мурченко застережливо підніс руку:

— Хвилинку! Досі вугілля вважалося енергетичною сировиною.

— Отож-бо, що досі вважалося. Через це і виникла проблема енергетичного голоду. — Чумак раптом подумав: “А чого він, власне, прийшов? Щоб пом’якшити сказане на вченій раді чи з якоюсь іншою метою?” Аби перевірити свій сумнів, він одійшов від дверей і став так, що Мурченкові довелося повернутись до лабораторії спиною. І враз сірі очі того забігали, у них з’явилося щось шкодливе, як тоді, чверть століття тому, коли Мурченко проспівав модну на той час пісеньку “Если я тебя придумала — стань таким, как я хочу…” і витер кілька крапок на графіку, які заважали йому вивести пряму залежність. Та препарована “закономірність” побачила світ у одному з солідних журналів, а її автор поповнив куций тоді ще реєстр своїх наукових праць новою назвою. З роками, правда, він уже не співав тієї пісеньки, принаймні при колегах, натомість енергійно і з певністю в голосі відстоював будь-яку свою концепцію… Тим часом Мурченко повернувся в півоберта до Чумака і, притупцюючи, поглядав у відчинені двері лабораторії, немов хотів зайти туди.

— Ти не тямиш нинішньої ситуації, — сказав він. — Потрібна енергія. А що буде її джерелом, не так важливо. Зрозумій мене правильно, я нічого лихого тобі не бажаю, але за даних умов ніхто не дозволить тобі марнувати кошти на ілюзії. Адже всім відомо про твій геологічний календар.

— Мені дають гроші на інше, і я від завдання не відхиляюсь. А те, що той матеріал я використовую в роботі над календарем, то це нікого не обходить.

— Може, воно й так, а тільки громадська думка… Сам знаєш.

— Ти хочеш сказати — ярлик дивака, який конче комусь хочеться на мене наклеїти?

— Ну гаразд, хай до тебе громадськість несправедлива. Тоді скажи, навіщо тобі оця скриня, начинена апаратурою, як не для геологічного календаря? — Мурченко кивнув на лабораторію. — Яке вона має відношення до твоєї теми?

— Безпосереднє… — Чумак хотів був сказати про уран-свинцевий годинник, та на мить затнувся. — Стривай, чи не прийшов ти здерти шкуру з не вбитого ще ведмедя?

— Ні, ну, — від несподіваного запитання очі в Мурченка звузились. — Чого так в лоба? А втім, не буду кривити