Читати книгу - "Оранжеве серце, Володимир Наумович Міхановський"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Ара, як і я, захоплювалась астрономією. Вона марила далеким світом, що його осяває аж шість сонць. Пам’ятаю, якось під час відпочинку на моїй батьківщині, біля Середземного моря, ми з Арою намислили спорудити на міському пляжі модель загадкового світу. Довідавшись про наш намір, друзі стали допомагати нам.
Передусім я підрахував на портативному калькуляторі, в якій пропорції треба зменшити розміри, аби модель помістилася на прибережній ділянці. Діставши потрібні цифри, ми взялися до роботи.
Середній діаметр двох найбільших сонць — пари Кастор А — було взято за один сантиметр. За ці два сонця правили уральські самоцвіти. Спеціально опромінені, вони горіли в пітьмі білим гарячим світлом. Відстань між ними, відповідно до астрономічних даних, становила всього п’ять сантиметрів — на те вони, власне, і близнята! Працювали ми неквапом, ретельно дотримуючись розмірів. Кожен самоцвіт було покладено на крихітний самохідний візок. Візок повзав по заданій траєкторії з заданою швидкістю, що її можна було регулювати по радіо.
По тому настала черга другої пари зірок — Кастора В. Ці два сонця, за які правили такі самі самоцвіти, тільки дещо менших розмірів, ми помістили на віддалі півсотні метрів од першої пари.
Третя пара сонць — два червоних карлики, Кастор С — завдала нам чималих клопотів. Йдеться не про їхнє виготовлення: за тьмяні пурпурові сонця ми взяли два опромінені рубіни, з горошину кожен. Та коли постало питання, куди ж помістити цю пару сонць, з’ясувалося, що вона має бути віддалена від чотирьох своїх побратимів на… шістсот метрів. Так треба було, аби не зрадити масштабності. Я спробував змінити пропорції, щоб уся система могла вміститися на нашій ділянці, одначе Ара рішуче запротестувала.
— Соромся! — сказала вона. — Ти береш участь у великому акті творення. Нічого жартувати, якщо створюєш нову сонячну систему…
— Щоправда, за готовими кресленнями, — кинув хтось із товаришів.
— Тим паче! — підхопила Ара. — Творець не пасує перед труднощами.
І ось настав кінець кінцем вечір, коли все було готове. Ми й не сподівалися, що наша вигадка приверне таку увагу. Юрби народу оточили з трьох боків наш витвір. Ніхто не переступав накреслену лінію, завдовжки мало не кілометр. З четвертого боку ряхтіло лагідне море. Тільки-но почало смеркати, до берега стали причалювати яхти, баркаси, ялики. Люди не запалювали на щоглах вогнів, і на тлі призахідного неба такелажні лінії видавалися зовсім чорними.
Коли смеркло, я натис кнопку на панелі передавача, і всі шість сонць почали рухатися. Ми попрацювали недаремне. Кожне світило переміщалось по заздалегідь визначеній орбіті. Можу вас запевнити, домогтися цього було зовсім не просто. Поміркуйте самі. Кожну із трьох пар сонць-двійників треба було змусити обертатися довкола загального центра ваги. Потім два старших “подвійних брати” — Кастор А і Кастор В — повинні були рухатися довкола власного загального центра, оскільки в цих чотирьох сонцях було фактично зосереджено головну масу системи. І це ще не все! Ми повинні були врахувати збудження, що вносили в орбіти чотирьох великих братів два молодші карлики.
Змінюючи частоту внутрішнього випромінювання наших штучних сонць, можна було змінювати їхній колір.
Глядачі гаряче заплескали в долоні, коли всі шість зірок помандрували своїми орбітами. Всередині майданчика складною, плутаною дорогою рухалась уявна планета нашої новонародженої сонячної системи. Астрономічних даних, що свідчили б про планету, не було, і я напочатку протестував проти такого вільного поводження з Близнятами, та Ара, як завжди, наполягла на своєму.
— Там має бути планета, я певна! — сказала вона так переконано, що всі пристали на її твердження.
Потім Ара дістала десь іще один радіовізок, сама запрограмувала його і урочисто поклала на прямокутну платформу футбольну камеру, яка випадково трапилась під руку. Невідповідність у масштабах її, очевидно, зовсім не бентежила.
Я став навмання змінювати кольори всіх шести сонць, і перед нами одразу спалахували чарівні видовиська.
— Пам’ятаєш, як у тій книжці, — тихо шепнула мені Ара.
І справді, прадавній автор виявився далекоглядним. Я міг тієї миті поклястися, що все було так, як він описав. Футбольна камера зникла. Замість неї складною орбітою рухалась невідома нам планета. Вона оберталася довкола власної осі, і по її сферичній поверхні ковзали тремтливі відблиски. Поблизу від планети проходило одне із сонць. Воно спалахувало густим синім світлом, і одна з півкуль планети ставала сапфірова.
В один із моментів усі шість зірок вмикалися на резонансне випромінювання. Це було маленьке чудо. З усіх боків майданчика ринули потоки оранжевого світла. І планета перетворилася на велетенський золотавий апельсин. Він сяяв і ряхтів, наче казкова коштовність. Я не бачив уже ні людей, що злились у темну масу, ні легкокрилих яхт, завмерлих на рейді, ні друзів, що стояли поряд, — нічого, крім яскравої золотої кулі.
— Знаєш, Уго! — неголосно сказала Ара, нахилившись до мене і показуючи рукою на створену нею з футбольної камери планету, — я подумала…
— Про що?
— Так хочеться побувати там… Побачити шість сонць… І висісти на цю планету. — Вона усміхнулась і легенько штовхнула мене в бік.
— Цілком можлива річ, — погодився я…
Тепер мрія наша здійснюється. Планету в системі Кастора нами дійсно відкрито. Хоч вона поводить себе досить дивно, але “Грегор” швидко наближається до мети.
Тільки Ара не дожила до цього радісного і тривожного часу — вона назавжди лишилася там, на Марсі…
Гальмівні дюзи “Грегора” працювали з повним навантаженням. Хоч кібернетичні системи корабля функціонували безвідмовно, клопотів у всіх було по горло. Висадка на нову планету — діло серйозне. Щоразу на тебе чатує стільки несподіванок, що всіх їх аж ніяк не передбачиш заздалегідь.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Оранжеве серце, Володимир Наумович Міхановський», після закриття браузера.