Читати книгу - "Великий день iнкiв, Юрій Дмитрович Бедзік"

у Кахамарку з величезним почтом. Він сидів на золотих носилках, сяючи золотими і срібними оздобами. За ним ішли знатні люди його двору, теж у багатому вбранні, у супроводі численних слуг і охоронців. На площу міста вступило близько трьох тисяч інків — уся верхівка імперії. Це був мирний, беззбройний кортеж, спокійна, урочиста демонстрація пошани й вітання. “Де ж іноземці?” — спитав верховний Інка, озираючи безлюдну площу, залиту променями вечірнього сонця. Цієї миті з-за будинку вийшов священик Вальверде. Наблизившись до сяючого золотом імператора, він схилив перед ним голову, сказав кілька слів привітання, потім вийняв королівське послання і почав його голосно й урочисто читати. Це послання, так зване “рекер, іменто”, надзвичайно цікава річ, дуже характерна для політичних звичаїв того часу.

Крутояр вихилився з гамака і витягнув з чемодана стареньку, в шкіряній оправі книжку, розгорнув її.

— Унікальний екземпляр, який я дістав в одного тутешнього букініста. Послухайте, дослівний його зміст:

“Від імені височайшого і всемогутнього і всекатолицького захисника і завжди перемагаючого і ніколи й ніким непереможного великого короля Карла Першого, повелителя Іспанії, обох Сіцілій, Єрусалиму та островів і материків моря-океану, приборкувача варварів, і від імені височайшої і всемогутньої пані королеви доньї Хуани, дорогої і любимої доньки королевої,— я, Франсіско Пісарріо, їхній слуга, їхній вісник, їхній капітан, вимагаю, щоб ви добре засвоїли, що бог наш, володар єдиний і вічний, сотворив небо, і землю, і чоловіка, і жінку, від яких походимо і ми, і ви, і всі сутні в світі цьому, і ті люди, що будуть дітьми й потомками. З дня створення світу народилася така велика кількість поколінь людських, що треба було розділити всіх тих, що живуть на землі, і виникло багато королівств і провінцій, бо, якби залишилося все людство на одному місці, не змогло б воно прогодувати себе…”

— Хитра преамбула! — вигукнув Самсонов. — Знає кіт, де сало лежить.

— Правда ваша, Ілля Григоровичу, — підтримує його Крутояр. — Єзуїтська казуїстика. Все, як бачите, від бога, що милостиво передає землю королям іспанським і робить їх володарями островів та материків. “Майже всі, хто живе на цих островах та материках, визнали, що їх височества є справді королями й володарями тутешніх земель, — читає далі професор, — і почали служити їх височествам і служать понині покірно й без опору. Отже, треба, щоб і ви, без зволікання, по своїй добрій волі, без заперечень і впертості стали християнами, щоб їх височества могли прийняти вас радісно і прихильно під своє покровительство і щоб могли вони вас та інших своїх підданих обкласти податками…

…Коли ж не зробите того, що від вас вимагають, і хитрощами затягуватимете рішення своє, то з допомогою бога я піду у всеозброєнні на вас і проголошу вам війну, і буду вести її повсюдно і всякими засобами, які тільки можливі, і вас підкорю десниці їх височеств і церкви. І вас, і ваших жінок, і дітей звелю схопити і перетворити на рабів… А вам заподію найможливіше зло і прикрість, як то й належить робити з васалами, котрі не бажають визнати свого сеньйора і чинять йому всілякий опір.

Застерігаю вас, що смертоносні нещастя, котрі внаслідок цього стануться, ляжуть на вашу совість, і ви будете за них винними, а не їх височества, і не я, і не ці рицарі, що прийшли зі мною”.

— Підлість! Яка безмірна підлість! — обурюється Самсонов. — Яке неймовірне блюзнірство!

— Дуже типове й закономірне для того часу, — вгамовує його запальність Крутояр. — Цілком у дусі католицького престолу. Священик Вільверде зачитує інкському вождеві оцей нахабний документ і пропонує йому визнати владу іспанського короля. Атауальпа сміється. Дурниця. Хіба може папа римський і король Іспанії розпоряджатися землями і народами, котрі їм не належать. Він, верховний Інка, не може визнати зарозумілих претензій іноземців. Більше того, він збирається покарати білих напасників за всю ту кривду, яку вони заподіяли на землі його народу. Тоді Франсіско Пісарро, піднявши вгору білий шарф, дав команду своїм воякам до наступу. Гримить гармата. Піхотинці розряджають аркебузи і з криком кидаються на оторопілих беззбройних індіян. Починається страхітлива різанина. Сп’янілі від крові, іспанці ріжуть і колють нещасних людей, топчуть їх кіньми, розстрілюють з мушкетів. Лунають прокльони, жахливі зойки, стогін конаючих і поранених. За кілька хвилин уся площа Катамарки вкривається розчавленими, спотвореними трупами. Кілька найвідчайдушініших індіян пробують голіруч захистити свого вождя. Вони підставляють груди під списи напасників, хапають за вуздечки коней, виривають у ворогів мечі. Трон Атауальпи хитається, як човен у морі. Гордий вождь безтямними очима дивиться на загибель своєї гвардії і свого почту. Нарешті іспанці пробиваються через гори трупів до імператора. Тоді Франсіско Пісарро вирішує припинити різанину. Він стає на дорозі своїх вояків і владно вигукує: “Кому дороге життя, той не зачепить Інка!” Хтось пробує, всупереч наказові командира, вдарити Інка мечем, хтось ранить навіть самого Пісарро. Але поволі побоїще стихає.

Атауальпу, гордого, гірко засмученого страшною поразкою, кидають у тісну комірчину. Вождь інків пропонує за себе викуп. Величезну кількість золота. Ним можна було б наповнити доверху всю його тюремну камеру. З імперії надходять каравани з коштовностями, охоплений жахом народ прагне викупити “сина сонця”. Але Пісарро боїться випустити інка на волю, знаючи, що той одразу ж підніме проти нього боротьбу. Краще раз і назавжди покінчити з ним. І Пісарро влаштовує над Атауальпою суд. Звинувативши червоношкірого імператора в багатожонстві, братовбивстві і зраді іспанській короні, суд під головуванням самого Пісарро визначає йому найвищу міру покарання — спалення на вогнищі. Правда, за годину до страти лицемірні вбивці виявили “благородство” і “гуманність”. Імператора приймають в лоно католицької церкви, нарікають іспанським ім’ям Хуана де Атауальпа і… позбавляють життя, задушивши його.

Так скінчила своє існування держава древнього народу, розтоптана лицемірством, жадобою і зненавистю брутальної, найвірнопід-данішої солдатні його величності іспанського короля Карла Першого.

Протягом кількох років іспанські завойовники захопили безмежні простори, що нині становлять територію Еквадору, Перу, Чілі, Колумбії. Португальці прибрали до своїх рук землі сучасної Бразілії. Південна Америка стала велетенською колонією католицьких монархів Європи. Меч і хрест принесли рабство мільйонам туземців. І сьогодні ми бачимо сліди цього рабства, і сьогодні наша совість обурюється проти новітніх Пісарро, проти жорстокості й злиднів, з якими не