read-books.club » Сучасна проза » Шалені шахи 📚 - Українською

Читати книгу - "Шалені шахи"

220
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Шалені шахи" автора Тимур Іванович Литовченко. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 9 10 11 ... 97
Перейти на сторінку:
Івановичу. Але є ще два важливих питання. По–перше, колись я тобі позичив грошей під заставу твого маєтку.

— Було таке, — кивнув гість.

— Отож будемо вважати, що гроші ти мені повернув. Відзначити це в заповіті я не забув.

— Дякую, Іллє Костянтиновичу! Хоч ми, Сангушки, і є нащадками однієї з гілок дому Острозьких, але на відміну від вас, грошей нам постійно бракує.

— До речі, про нащадків!..

Хворий зробив гостеві знак присунутися ближче й заговорив дуже тихо, ледь чутно:

— Як відомо, князі Острозькі доводяться ріднею руському королеві Данилі Романовичу Галицькому. Від великих предків ми особливу спадщину маємо. От про одну таку штуку я й хотів поговорити з тобою.

— Що ж то за штука? Мабуть, якесь намисто з перлин?..

— Та ні, не перли це... І загалом не прикраса. Прийде час, і ця річ придасться або моїй ненародженій дитині, або навіть її нащадкам. Мені цю річ передав батько: вона йому не згодилася, тому що і грошей, і влади батькові вистачало, і жив він, не відступаючи від закону Божого й людського. Мені ця штука теж не згодилася: часу розібратися із загадкою ніяк не вистачало. А от нащадкам моїм... хтозна! То будь уже другом, Федоре Івановичу, поклич–но сюди козака Якова — його відразу за дверима знайдеш.

Гість негайно виконав прохання хворого, і незабаром перед ними постав здоровань, що ніяково посміхався й переминався з ноги на ногу.

— Якове, — звернувся князь до козака, — чи пам'ятаєш, що я давав тобі на зберігання шкатулку?

— Як не пам'ятати, ваша світлосте!

— Будь ласка, принеси її скоріше.

Вже через п'ять хвилин козак повернувся й передав обережно князеві скриньку, для міцності окуту по кутках і боках, з крихітною фігуркою кінного лицаря на кришці. Сангушко повертів принесену річ так і сяк, потрусив і навіть принюхався: чи не пахне чим? Однак нічого особливо незвичайного у скриньці не було. Проте Ілля Костянтинович вимовив з неприхованою урочистістю:

— Відповідно до сімейного переказу, років сто тому або навіть більше наш славетний предок князь Данило Острозький одержав ікону Божої Матері й скриньку від Вселенського Патріарха — як благословення за відданість вірі православній. Як ти знаєш, Одигитрія[18] вважається чудотворною й завжди супроводжувала нашу славетну династію в бойових походах, яких було чимало. А от родову реліквію у вигляді скриньки ти напевно бачиш уперше. Що усередині неї перебуває, не знає ніхто: замка на скрині ніякого немає, ключа теж. Хоча легенда каже, що штука ця може принести її власникові або величезну владу і багатство, або величезне розчарування. Правда, рід князів Острозьких і до одержання скриньки відрізнявся багатством і знатністю, тільки от...

Хворий відсапався й продовжив:

— Тільки от думаю я, друже мій, що не у володінні скринькою заковика. Володіння саме по собі — це одне, а от велику таємницю штуки цієї розкрити — зовсім, зовсім інше! Таємниці ж цієї ніхто дотепер так і не розгадав... І ще думаю, що спадкоємець мій з усім цим саме й розбереться. Тільки ти, Федоре Івановичу, скриньку йому в день повноліття віддай, щоб раптом ніхто чужий забрати не зміг.

Тут у коридорі здійнялася якась метушня, потім відтіля долинув пронизливий зойк. Не встиг гість вийти й подивитися, що там сталося, як двері зали розчахнулися, і з коридора в кімнату ввалився Яків, тримаючи за руку Василя Костянтиновича, який щосили впирався.

— Що сталося? — здивувався хворий.

— Та от княжич під дверима підслуховували, — доповів козак.

— І нічого я не підслуховував! — заскиглив той. — Просто хотів зайти й вибачення попросити. А цей дурень схопив мене і...

Втім, ледь погляд хлопця зупинився на скриньці, як він моментально перемінився в обличчі й запитав переривчастим голосом:

— Ой... а це що таке?..

— Це тебе не стосується, — доволі сухо відповів князь Острозький. Немовби не почувши тих слів, княжич Василь підскочив до постелі хворого, схопив скриньку й почав енергійно трусити її, уважно прислухаючись.

— Василю!.. — князь насупив брови.

— Стукає... Там щось стукає, я ж чую! — вигукнув молодший брат, здивовано позираючи на старшого.

— Зараз же постав скриньку мені в ноги й відправляйся до себе! — рішуче скомандував Ілля Костянтинович.

Хоча й усіляко демонструючи небажання, княжич Василь все ж таки вимушено підкорився. Після його відходу князь Сангушко забрав нарешті довірену його піклуванню реліквію й вийшов у відведені йому покої, щоб добряче обмізкувати все на дозвіллі. А наступного дня відбув назад у свій маєток.

* * *

Ілля Костянтинович незабаром помер, так і не дочекавшись народження спадкоємця. Точніше спадкоємиці — тому що восени 1539 року на світ Божий з'явилася чарівна дівчинка, а не хлопчик. Відповідно до заповіту покійного, Беат стала опікункою не тільки власної доньки, повноправної спадкоємиці величезного спадку всього роду князів Острозьких, а також обширних земель на Волині й на Поділлі — під її опіку також був переданий і юний княжич Василь Костянтинович.

А от що із того вийшло...

Глава 2
Розлючене жіноцтво
Острозький замок, королівство Польське, 1553 рік

Темніло, мрячив холодний дощ. Виїхавший з Дубна, загін збройних вершників наближався до мети своєї подорожі. Всі були надзвичайно виснажені дорогою,

1 ... 9 10 11 ... 97
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шалені шахи», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Шалені шахи"