read-books.club » Пригодницькі книги » На далеких берегах 📚 - Українською

Читати книгу - "На далеких берегах"

223
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "На далеких берегах" автора Імран Ашум огли Касумов. Жанр книги: Пригодницькі книги / Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 9 10 11 ... 91
Перейти на сторінку:

Михайло перейшов коридор і відчинив двері однієї з кімнат.

Із-за столу, освітленого стеариновими свічками і заваленого паперами та картами, назустріч Михайлові підвівся повновидий чоловік років під сорок, з відкритим чолом і розумними, добрими очима.

— Можна, товаришу полковник? — дзвінко крикнув Михайло.

Полковник не відповів. Радісно посміхаючись, він ступив до Михайла, витер губи тильною стороною долоні, поцілував його в одну щоку, потім у другу й, міцно обнявши за плечі, притиснув до себе.

— Молодець, Мехті! — промовив він.

Мехті, схвильований і збентежений, потягся до полковника й ще раз обнявся з ним. Вони підійшли до стола.

— Здоровий, бадьорий, веселий? — тепло спитав полковник, вдивляючись в обличчя Мехті.

— Все в порядку, Сергію Миколайовичу.

— Ще б пак! Шістсот тридцять офіцерів і солдатів з одного маху! — Сергій Миколайович кивнув на вузький аркуш паперу, що білів на столі, на ньому було записано повідомлення керівника трієстинського підпілля товариша П. — З усієї погані, що об'їдалася в зольдатенхаймі, зосталися живими лише кілька чоловік. Сідай.

Михайло сів.

— Сьогодні в Трієсті висадять у повітря готель для гітлерівських офіцерів, а в порту спалять танкер. І все буде зроблено так, щоб гітлерівці прийшли до висновку, що це теж справа Михайлових рук… До речі, їм важко повірити, що на такі подвиги у нас багато хто здатний… То й хай собі думають, що в Трієсті орудуєш тільки ти один.

— А навіщо потрібно, щоб вони так думали?

— Розумієш, Мехті, міфічного Михайла важче вистежити, впізнати, схопити… А де Вася?

— Вася переховується у селі Плава. Він чекатиме мене в п'ятницю: ми з ним підемо на нове завдання.

— Хай перебирається сюди. Після переполоху, який ви вчинили в місті, вам не можна показуватись там хоча б з місяць.

— Можна, Сергію Миколайовичу! — запротестував Михайло. — Ми обидва одягнемо солдатську форму і будемо такими ото, трохи напідпитку, веселенькими солдатиками. У Васі, звичайно, щока вже не сіпатиметься, — Мехті посміхнувся. — До того ж мені вдалося сьогодні поблукати по всьому місту, і я уявляю обстановку вже не з карт і розмов…

— Не можна, Мехті, — лагідно, але рішуче повторив Сергій Миколайович. — Скільки ролей за такий короткий час! Селянський хлопець, єфрейтор, обер-лейтенант, а тепер ось — солдат напідпитку… Закінчиться війна, роз'їдемося ми з тобою по домівках і, боюся, станеш ти не художником, а артистом, — пожартував полковник.

— Ні, — запалюючи цигарку, серйозно відповів Мехті, — живопису я не покину, Сергію Миколайовичу. Ось учора не втерпів, зайшов у Сан-Джусто. І, повірте, я міг би простояти там цілий день!

— Невже цілий день?

— Правда, Сергію Миколайовичу!

— Гаразд, вірю, хоч ти й любиш перебільшувати… Командира бачив?

— Бачив. Він з начальником штабу перевіряв пост, а ми саме проходили повз них. Я ж не сам прийшов, Сергію Миколайовичу.

— А з ким же?

— Чи то з англійцем, чи то з американцем.

Мехті присунув свого стільця ближче до полковника і в кількох словах розповів йому про зустріч з незнайомим і про своє рішення привести його сюди.

— Та-ак… — Сергій Миколайович замислився. — Скажи, Мехті, а навіщо ти, — власне кажучи, привів його до нас?

— Адже риск невеликий, Сергію Миколайовичу. Якщо він і справді від союзників, то чого ж боятися? А коли ворог, то він же тепер у наших руках.

— А міг би й утекти? Це тобі не спадало на думку?.. Розправився б з вами, а тоді з точними даними про наші явки, з нашими паролями повернувся б назад, до німців. І на нас би петлю накинули.

Мехті сидів насупившись і мало не до крові закусив губу.

— Ви ж зупинялися в наших людей, ішли нашими таємними стежками?..

— Звичайно…

Обидва помовчали. Потім Мехті поволі підвів голову, твердо сказав:

— Ви маєте рацію, Сергію Миколайовичу. Я зробив велику помилку.

Полковник відкинувся на спинку стільця і посміхнувся:

— Та ні ж, Мехті. В тім-то й справа, що ніякої помилки ти не зробив. Це добре, що ти привів сюди незнайомого. І ти міг би сказати мені: дорогий товаришу полковник, даремно ви до мене прискіпуєтесь. Чоловік цей знав, де ми повинні були проходити. Відомо було йому і про вибух. Від німців він не міг про це дізнатися: навряд чи вони дозволили б мені висадити в повітря зольдатенхайм. Значить, він одержав відомості від когось із наших, йому неважко було б дізнатися і про багато чого іншого. Отже, при бажанні він все одно знайшов би до нас дорогу. Коли б я відпустив його — ще невідомо, що було б!.. Далі. Навряд чи він працює на німців, інакше б виказав мене їм, можливості в нього були. Ось що ти міг би сказати мені, Мехті. А може, і ще що-небудь. Але ти не сказав цього…

— Мені все це й на думку не спадало…

— Тому, що ти діяв без роздуму. А це якраз і погано, Мехті!

— То, виходить, ви навмисне мене випробовували?

— А ти ж як думав? Я з твоєї розповіді одразу збагнув: ти дуже задоволений своєю пригодою. І це не вперше, Мехті… Я вже давно помітив: чим більша небезпека, тим дужче ти радієш! Кров грає, чи що, Мехті?.. Але ж може статися, що, сміливо пішовши назустріч небезпеці, ти поставиш під удар не тільки себе, а й інших! Пам'ятаєш історію з вартовим?

— Хто давнє пом'яне — того лихо не мине, Сергію Миколайовичу, — спробував відбутися жартом Мехті.

— Але ж доводиться згадувати, коли ти сам про це забув.

Ні, Мехті добре все пам'ятав. Він проходив тоді мимо поста і скинув у річку німецького вартового, який заснув. Дізнавшись про це, полковник викликав Мехті до себе, суворо й серйозно пояснив йому, що захоплюватись властиво молодим дівчатам, а Мехті всі чомусь (полковник так і сказав: «чомусь») вважають

1 ... 9 10 11 ... 91
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На далеких берегах», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "На далеких берегах"