Читати книгу - "Оранжеве сонце"

ріденькими кущиками зяяв чималий отвір; якесь неясне передчуття підказувало, що в таких заглибинах може ховатися хижий звір. І справді, коли чергова вогненна гілка згасла, юнак помітив, як в печері, ніби відсвіти небесних зірок, спалахнули дві зеленкуваті цятки. У грудях дзвінко закалатало серце, проте юнак жодним порухом не виказував хижакові, що його виявлено.

Хто то був — печерний лев, тигр чи пантера? Важко сказати. Е хотів спершу кинутись до стіни, щоб спробувати по кам'яних виступах здертися вгору. Але відразу ж відкинув цей намір. Кидок до стіни привернув би увагу звіра, він неодмінно б покинув своє лігво, а чи вдалося б вилізти на ковзку стіну — невідомо. Коли б і пощастило швидко вимахнути на прямовисний бескид, то скільки часу довелося б там сидіти? Адже хижак невідступно чатував би внизу!.. Юнак вирішив тихо й якомога непомітніше віддалитися від небезпеки. Не виказуючи ляку жодним порухом, Е повільно почав збочувати до кам'яної брили, що бовваніла обіч. Вона могла стати для хижака перепоною. Та зненацька згори впало кілька уламків скелі. Це й зірвало звіра з місця. З могутнім ревом вискочив великий лев. Юнак досяг брили в ту мить, коли левові залишався один стрибок до жертви. Е зник за гострим ребром брили. Його рвучкий поворот за брилу був таким несподіваним і спритним, що лев неспроможний був повернути за ним — звір зробив ще один стрибок по прямій, після чого уп'явся лапами об кам'яний діл, але не зміг відразу ж загальмувати шаленого руху тіла — воно ковзнуло по мокрому й слизькому каменю. За цим звір аж припав головою до кам'янистої тверді. Від промаху чи від удару об камінь він люто рикнув і одним скоком розвернувся. Однак не кинувся відразу, а хотів спершу оглянути своїми палаючими очима того, хто так блискавично уник його кігтів, хто ніби насміявся над його кидком.

Е на мить притиснувся плечем до каменя — безвихідність становища була такою очевидною, що він не знав, що робити, як боронитися. Кинув блискавичний погляд на дерево, що темною плямою маячило поблизу. Дістатися до нього було вельми важко. Треба було перетнути увесь майданчик, а він чималий — левові вистачить кількох стрибків, щоб накрити жертву.

Звір все ще вичікував. Напевне, вивіряв маневр. Чи, може, на цей раз вирішив діяти не так зопалу, адже добре знав — жертві не порятуватися. Вичікуючи на певній відстані, лев ніби відчував насолоду, він неначебто тішився безпорадністю юнака. Лев був переможцем сотень поєдинків з лютими звірами і дужими тваринами, а тому зараз, перед не таким страшним супротивником, заманулося потішитися. Однак надовго у нього не вистачило терпцю — не міг приборкати люті, що бурхливою хвилею раз у раз повставала у клекочучих грудях. І він, нарешті, високо звівши свою величезну голову, рушив уперед. Ступав неквапом, не роблячи анінайменшого розгону. І Е раптом згадав того лева, який колись підходив до нього, малюка, і, не зачепивши, побрів собі далі. Може, це був той самий лев?.. Але загрозливе ричання, зеленкуватий блиск очей говорили, що розраховувати зараз на лев'ячу добрість не доводилося. Е готувався і цього разу вислизнути від стрибка хижака. Стояв упівоберта до лева, одна нога вже намацала виступ на камені і вп'ялася в нього, а руки готові були перекинути довбню на вершину каменя і схопитися за край гранітного узвишшя, щоб у один скок опинитися на брилі. А лев не набавляв швидкості своїй ході — його неначе дивувало те, що двонога істота не тікала від нього і, взагалі, не робила ніяких рухів, які могли б ще більше розлютити. Та хижак все-таки рухався, невблаганно наближався. Е збагнув, що далі чекати не можна і рвонувся на брилу з такою моторністю, на яку тільки був спроможний. Лев навіть спинився, чекаючи від свого супротивця якоїсь капості, але той уже знову завмер і дивився на нього згори.

Лев більше не зволікав. Ті кілька кроків, що залишилися, він подолав одним стрибком. Опинившись біля брили, звір на мить завагався — перед ним височіла постать юнака з підійнятою над головою палицею. Хижак присів, готуючись стрибнути, але не стрибнув, ніби передчував, що одержить удар по голові — і справді, у ту ж мить над ним просвистіла важка довбня: Е вимахував нею завзято, з неослабною силою. Молодий войовник хотів переманити хижака на протилежний бік брили, щоб самому чимдуж кинутися до дерева. Тоді левові потрібно буде, перед тим як кинутися за ним навздогін, ще перестрибнути браму або ж оббігти її, а тим часом він устигне промчати половину відстані, що відділяла його від дерева. Врешті це почало вдаватися — Е поволі ступав все далі й далі по краю брили, переміщаючись на протилежний бік, а за ним невідступно тупцював і хижак, прагнучи найпевніше обрати мить для стрибка.

Нарешті юнак заманив лева на протилежний бік брили. Тепер потрібно було виграти кілька миттєвостей — для того, щоб бодай сплигнути з брили, а далі стрімголов помчати від неї. Але як це зробити — Е не знав.

І враз сяйнула думка — підпустити хижака на ближчу відстань. І хоч це вкрай небезпечно, та він зважився на ризикований маневр…

І лев «клюнув» на принаду — шугонув на брилу. Е лише цього й чекав — тільки-но хижак кинув свої м'які лапи на верхній виступ каменя, як з шаленим посвистом довбня шугонула вниз. І хоча голову лев устиг відхилити, та лапи залишилися на камені — на них він тримався, — і по одній із них дерев'яний оцупок і жахнув! Від болю лев з надсадним риком ніби провалився у темінь. Е зрозумів — замашний дрюк, влучивши в лапу, певне, потрощив її. Не гаючи й миті, юнак зіскочив з брили й щодуху понісся до дерева. Йому здалося, що біжить він швидше від вітру, однак, не пробігши ще й половини відстані, відчув позаду жахний наростаючий рик, який ось-ось мав упасти на голову й плечі.

Е біг щосили, та знав, що коли й удасться досягти дерева, то вже там хижак не дасть вилізти на нього. Чи варто було зриватися? Але й залишатися на брилі було все одно, що самому всунути голову в пащеку звірові. Адже біль так розлютив хижака, що вже ніякі помахи довбні не змогли б його зупинити! Чи, може, лев схибить,