Читати книгу - "Натюрморт із вудилом"

й виконанням на замовлення крамничних вивісок. Доброго маляра Геріта Беркгейде охрестили Рафаелем вивісок. Французький мандрівник Сорб’є дивуєтьвся естетиці голландських крамниць: «Dont les enseignes sont quelquefois de fort bons tableaux[10]». Карел Фабріціус латав домашній бюджет малюванням міських гербів по 212 гульденів за штуку.

Інші, — в тому числі й найвидатніші малярі, — вели «подвійне життя». Вони бували кухарями, власниками заїздів, готелів, цегелень, дрібними державними службовцями, торгували творами мистецтва, нерухомістю, панчохами, тюльпанами — чим завгодно.

Усмішка фортуни, ласка долі частіше трапляється у заможних країнах, і всі на це потроху сподіваються. Герард Доу, цей чарівний щасливчик, отримував від шведського посла в Гаазі за саме лиш право першості у придбанні картин 500 гульденів щороку.

Добра слава голландських малярів запевняла їм запрошення до чужинських дворів. Отож, скажімо, Готфрід Шалькен, Адріан ван дер Верф, Еглон ван дер Нер провели довгі роки на службі у герцога-електора в Дюссельдорфі. Але великі — Вермер, Гальс, Рембрандт — ніколи не побували за Альпами, чи принаймні у сусідніх країнах. Вони залишилися вірними деревам, мурам, хмарам своєї вітчизни, рідного міста, і що найдивовижніше, у цій провінційності з вибору полягала їхня сила, і вона стала вирішальною для посмертного тріумфу.

Брак стабільності, непевність у завтрашньому дні були кошмаром для митців, отож вони намагалися по-різному цьому зарадити, щоби бодай на якийсь час забезпечити собі сталі засоби існування. Тільки окремим це вдалося. Високо цінований маляр Емануель де Вітте укладає угоду з нотарем Йорісом де Вейсом, на підставі якої віддає йому всю свою річну продукцію за 800 гульденів, помешкання і харчі. Траплялося, що багатий купець чи колекціонер, вирушаючи у подорож до Франції чи Італії, брав із собою митця, а той за визначену суму зарисовував йому краєвиди, пам’ятки, міські перспективи.

Ми намагалися поглянути на життя голландських малярів XVII століття з банального, не надто ефектного боку, з точки зору рубрик «дебет» і «кредит», себто сірої бухгалтерії. Це краще, чесніше, ніж пафос і сентиментальні зітхання, в яких кохаються автори vies romanceés[11], написаних для чулих сердець.

То правда, доля не шкодувала членів Гільдії Святого Луки. Ми знаємо, що Геркулес Сегерс і сімдесятип’ятирічний Емануель де Вітте, пригнічені матеріальними клопотами, наклали на себе руки. Гальс, Гобема, Рейсдел померли в притулках. Бідність, алкоголізм траплялися часто, але не були вироком. Чудовий Філіпс Воуверман дає дочці в посаг 20 000 гульденів; мариніст Ян ван де Капеле міг спокійно склепити очі, адже залишив маєток, оцінюваний у 100 000 гульденів і блискучу колекцію з 200 образів (у тому числі Рубенса, ван Дейка, Рембрандта), а також кілька тисяч графічних робіт. Варто, однак, додати, що ван де Капеле черпав свої прибутки переважно з процвітаючої фарбарні, а не з малярства.

Збережені відомості про життя голландських творців скупі, адже ті належали до породи митців, які залишають після себе образи, а не скарги й ламентації. І справді, тут немає драматичних сюжетів, хворобливого рум’янцю, жодної сенсації. Все земне існування сконцентроване у кількох датах: народження, здобуття статусу майстра, шлюб, хрещення дітей, врешті смерть.

Їм можна тільки позаздрити. Якими б не були нужда і блиск, досягнення й поразки їхньої кар’єри, їхня роль у суспільстві, їхнє місце на землі були безсумнівними, а фах загальновизнаним і настільки ж очевидним, як фах м’ясника, кравця чи пекаря. Нікому б на гадку не спало запитати, навіщо існує мистецтво — позаяк світ без образів був би просто незрозумілим.

Це ми — вбогі, страшенно вбогі. Значна частина сучасного малярства перебуває на боці хаосу, жестикулює у пустці чи розповідає історію власної ялової душі.

Давні майстри, всі без винятку, могли повторити вслід за Расіном — «ми працюємо для того, щоб подобатися публіці», тобто вірили у сенс своєї праці, можливість порозуміння між людьми. Вони утверджували видиму реальність із натхненною скрупульозністю і дитячою серйозністю, наче від цього мали б залежати лад світу й обертання зірок, і міцність небесного склепіння.

Хвала цій наївності.

Гіркі пахощі тюльпанів
…a galant tulip will hang down his head like to a virgin newly ravished…[12] Роберт Герік 1

Ось історія одного з людських шаленств.

У цій оповіді не буде пожежі, яка поглинає велике місто понад рікою, ні різанини безборонних, ні залитої ранковим світлом розлогої рівнини, на якій озброєні вершники зустрічають інших вершників, щоб надвечір, після кривавої січі, стало відомо, котрий із двох вождів заслужив собі на скромне місце в історії, на бронзовий пам’ятник, чи, коли не пощастить, бодай увічнив своє ім’я в назві якоїсь бічної вулички нужденного передмістя.

Наша драма скромна, мало патетична, далека від славетних історичних кровопролить. Бо все почалося безневинно від рослини, від квітки, від тюльпана, який — як же важко це собі уявити — розбурхав масові та невгамовні пристрасті. Ба більше: тих,