Читати книгу - "Лотерейний швед"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Мати здригнулась.
— То візник? — занепокоєно спитала вона.
— Ні, мамо, то ліхтарник.
Вона примостилася коло вікна й почала прясти до світла з вулиці.
Веретено мирно хурчало. Ліхтар світив до кімнати, немов бляклий місяць, і в його промінні пісок на підлозі яскрів і мінився. Темрява залягла по кутках у світлиці, а надворі загрозливо оточила навіть ліхтар. Хлопець напхав до грубки сухих водоростей, що загорілися, весело потріскуючи, вмостився біля материних ніг і міцно вчепився їй за хвартух.
— Ти як дівчина, — всміхнулася мати і, прядучи далі, погладила сина по чубові.
Вони довгий час мовчали.
— Чому його нема? — раптом озвалася мати й спинила прядку.
— Кого нема?
— Воза з пивом, дитино. А твій батько от-от прийде, дякувати богу. І лаятиметься, як я завтра не дам йому пива.
Хлопець нічого не сказав.
— Доведеться тобі взяти відерце й скочити до броварні, купити зо дві кварти.
— А може, я скочу рано, бо тепер на вулиці повно п’яних, га?
— Ні, синку, рано пива не дістанеш, то лишень злидарі встають о п’ятій годині, а бровар спить.
На вулиці загуркотіла підвода. Вона так важко котилася по бруківці повз хату, що аж дверцята в грубці дзеленчали. Тоді звернула на м’яку дорогу, й тепер уже чути було тільки цокання копит. Вона поминула ясне кружало від ліхтаря й зникла в темряві.
— Дуднить, як коваль із Дюнебю, — сказала мати, йдучи по відерце.
— А хто такий коваль із Дюнебю?
— Я розкажу тобі, як прийдеш. Але не навертайся батькові на очі. Коли він дізнається, що візник до нас не заїхав, то осатаніє.
— А ви хіба винні? Візникові просто далеко до нас завертати.
— Часто доводиться терпіти за те, чим ти не завинив. Ну, а тепер іди, синку, — і мати пов’язала хлопцеві шию своєю хусткою.
Сама вона не могла піти, хоч як їй не хотілося посилати хворого хлопця. Боялася відлучитися з хати на той час, коли міг вернутися чоловік.
Хлопець біг щодуху повз кам’яну огорожу, міцно стиснувши в кулаці п’ять ере. Він став боятися темряви, відколи заслаб. Хутенько він уже з’явився з пивом.
— Хвалити бога, — мовила мати.
Вона чекала на нього коло хвіртки.
У світлиці хлопець присунув матері стільця до грубки, а сам умостився скраю на скриньці під грубкою.
— Я краще сяду біля вікна, щоб видно було прясти, — мовила мати, посміхаючись на синове лаштування.
Поки мати оповідала про коваля із Дюнебю, що залоскотав на смерть своїх трьох дружин, а тоді й сам загинув від своїх сивих жеребців, чоловік її в шинку грав із приятелями в карти. Йому не щастило, він програв усі гроші. Коли товариство вже хотіло розходитися, Швед, п’яний як чіп, почав вимагати, щоб з ним зіграли ще раз. Усі відмовлялися, тоді він шпурнув на стіл лотерейного квитка й спитав, чи не зіграє хто на нього. Юган Свенсен погодився й виграв. Потім усі доплентали додому.
Мати скінчила казку; було вже пізно, от-от мали погасити ліхтарі.
— Батько, певне, заповзявся протримати нас тут цілу ніч, — сказала вона й тяжко зітхнула.
— Мамо, а ми замкнімо двері й ляжмо спати.
— І лишимо батька надворі?
— Ну то й що?
Мати не відповіла. Вона не хотіла давати понаду синові до таких розмов про батька, проте й лаяти його не могла.
І вони чекали далі.
Нарешті на вулиці почулася важка, непевна хода. Хтось ступав подеколи швидко, а подеколи зовсім спинявся. Мати й син дослухалися, затамувавши дух. Ось затупало біля хвіртки й стихло. Якусь хвилю ніщо не озивалося. Тоді глухо гупнуло, немов хто плечем навалився на хвіртку, далі важко впало додолу, і хвіртка відчинилася.
Шведова дружина схопилась і стала посеред світлиці, схилившись і безсило звісивши руки. Хлопець підібгав під себе ноги, обличчя йому скривилося, і весь він тремтів.
— Вийдіть, мамо! — крикнув він.
— Я боюся, — простогнала мати.
Хлопець кинувся до дверей, але в сінях спинивсь і вернувся назад, тремтячи ще дужче. Тоді мати зважилась, відчинила двері, і вони вдвох із хлопцем, тримаючись за руки, боязко рушили попід стіною. І аж як при світлі ліхтаря вгледіли знайому шапку й пальто, посміливішали й підійшли ближче. Швед лежав скорчений, уткнувшись головою в землю. Він ще ніколи не був такий п’яний. Дружина гидливо відвернулася від нього, а хлопець заплакав.
Вони затягли його за хвіртку, щоб її можна було зачинити, але далі не здужали. Виснажені, вони стояли під хатою і не знали, що їм робити:
На вулиці почулася хода, клацнула драбина.
— Мабуть, ліхтарник, — прошепотів хлопець. — Він нам допоможе!
Однак мати не захотіла соромитись перед чужими людьми й хутко зачинила хвіртку.
— Ні, хай краще лежить тут, свинюка! — сказала вона, аж тремтячи з гніву, не годна вже більше стримуватися.
Ліхтарник насвистував якусь пісеньку, прилаштовуючи драбину, тоді виліз на неї і загасив світло. А за хвірткою, припавши одне до одного в німому розпачі, стояли мати й син. Почувши, що ліхтарник пішов, хлопець почав
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лотерейний швед», після закриття браузера.