Читати книгу - "Анексія: Острів Крим"

книги близько 50 тисяч українських громадян, на превеликий жаль, були вимушені виїхати з півострова — чи то через особисті переслідування, чи з небажання жити на окупованій території. Перша хвиля еміграції після анексії Криму була політичною — виїжджали переважно члени демократичних політичних партій, етнічні українці, росіяни, кримські татари, думаючи здебільшого тоді, що це тимчасово. Зараз уже прийшло геть інше розуміння.

Нова хвиля почалася від 2015 року — цього разу релігійна й економічна. Тепер емігрують найбільш працездатні, селф-мейд професіонали, представники релігійних громад, які відчувають на собі сильний тиск чи пряме переслідування та погрози з боку так званої місцевої самооборони, російських спецслужб або, скажемо просто, проросійських шовіністів. Росія свідомо заохочує таку політику, прагнучи добровільної депортації проукраїнських громадян, зачистки півострова від так званих екстремістських і ненадійних елементів.

У першу хвилю їхали молоді люди, прихильники України, у другу — виїжджають уже вірні Київського патріархату, мусульмани, значна частина протестантів. У лютому 2014 році в Криму було понад 200 тисяч членів протестантських церков (баптистів, свідків Ієгови, адвентистів сьомого дня та інших), понад З00 тисяч сповідували іслам, близько 25 тисяч вірних УПЦ Київського патріархату.

За один лише 2014 рік в окупованому Криму кількість підприємців зменшилася вп’ятеро — зі 120 до 24 тисяч. Активно мігрують із півострова професіонали IT-сфери, успішні бізнесмени, цілі компанії переносять виробництво на територію України.

Перспектива зосередження Росією величезного військового контингенту на території українського Криму, безперечно, є загрозливою. Обіцянки перетворити півострів на «непотопляемый авианосец», «неприступную крепость» починають справджуватися. І тому розв’язання проблеми Криму військовим шляхом на сьогодні неможливе — це можуть бути лише серйозні дипломатичні зусилля разом з економічними санкціями. На мою думку, за найбільш оптимістичного сценарію таке повернення може відбутися не раніше, ніж у середньостроковій перспективі, — приблизно через десять — п’ятнадцять років; а за найгіршого може не відбутися взагалі. І головна причина — суттєві проблеми в реалізації національної безпеки по Криму, точніше — у її відсутності.

Зараз ми маємо сконцентруватися на вивченні помилок, яких політичне та військове керівництво України припустилося на початковій стадії «гібридної війни», розв’язаної Кремлем. Цей досвід у майбутньому допоможе як нам, так і іншим державам, які можуть стати наступними цілями військово-політичної машини Владіміра Путіна.

Розділ 1. НАБЛИЖЕННЯ БУРІ
18–22 лютого. ВТЕЧА ЯНУКОВИЧА ТА ПОЧАТОК АНЕКСІЇ

18–21 лютого в центрі української столиці на Майдані Незалежності та прилеглих вулицях відбулися запеклі бої між представниками Євромайдану та силовиками, підконтрольними тодішньому президенту Віктору Януковичу й міністру внутрішніх справ Віталію Захарченку. Як сьогодні випливає зі свідчень «беркутівців» і міліціонерів, із розслідувань Генеральної прокуратури та МВС України, до операції силового придушення й розстрілів мирних протестувальників, окрім «Беркута» і Внутрішніх військ, були також залучені російські спецслужби.

У ніч на 22 лютого 2014 року Віктор Янукович утік із Києва й далі транзитом через Харків і Донецьк вирушив на територію Автономної Республіки Крим.

Як про це розповів міністр внутрішніх справ Арсен Аваков, уночі 22 лютого гелікоптер з Януковичем попрямував з Києва до аеропорту Харкова, звідки тодішній президент вирушив до своєї резиденції, розташованої в лісопарку. Працівників дачі за дві години до приїзду Януковича змусили покинути об’єкт.

Журналісти ТСН провели власне розслідування подробиць утечі Януковича. Згідно з ним, четвертий президент із синами провели ніч на харківській дачі й далі поїхали до аеропорту, звідки вилетіли до Донецька. Приблизно о 16 годині 22 лютого його літак з охороною приземлився в Міжнародному аеропорту «Донецьк» імені Сергія Прокоф’єва. Звідти літаком «Фалькон» Янукович планував вилетіти до Москви. Проте зробити це йому завадили донецькі прикордонники.

Сергій Пашинський, в. о. глави Адміністрації Президента України в березні 2014 року, так згадує цей епізод: «Зазначу ще одну важливу річ. З 23 лютого Путін по бойовій тривозі підняв російські бойові частини. Він сам визнав, що в нього було кілька сценаріїв. І на путінській медалі стоїть дата захоплення Криму — 20 лютого. Ми ж думали, що вони почали операцію 26–27, а вони знають, що 20. А 20 лютого, нагадаю, ще Майдан стояв, Янукович ще не втік. І ми повинні розуміти, що цей механізм був пропрацьований завчасно. І перший сценарій був — Крим. У нього були ще й інші сценарії — захоплення Лівобережної України. Ми тоді нікому не розказували, боялися паніки. Але з 22–23 лютого російські війська вийшли на лінію кордону з Чернігівською областю. Журналісти „5 каналу“ це зняли, але ми просили їх не давати це в ефір.

Для розуміння: танкові колони тоді дійшли б до Києва за три години. А в нас проти них були 500 самооборонівців Майдану з дерев’яними щитами».

До речі, це пояснює питання щодо медалі Міністерства оборони РФ «За возвращение Крыма», яка датована 20 лютого — 18 березня 2014 року!

Кримські силові підрозділи Внутрішніх військ України та «Беркута» 22 лютого повернулися на півострів з київського Євромайдану. Вони втратили кілька своїх товаришів, пережили серйозний стрес. Міністр внутрішніх справ України Віталій Захарченко цього дня втік у Росію. Загальний стан кримських силовиків найкраще характеризували два слова — гнів і розпач.

Тодішній начальник управління Кримського територіального командування Внутрішніх військ МВС України генерал-лейтенант Микола Балан пригадує, що 22 лютого підпорядковані йому підрозділи ВВ повернулися з Києва та «Межигір’я» (де несла охорону кримська спецрота ВВ) до Криму. Того ж дня він дав команду підлеглим відпочивати протягом п’яти днів. Рядові та офіцери Внутрішніх військ Криму того ж дня прощалися з офіцерами кримського управління ВВ та «Беркута», які загинули під час сутичок на Євромайдані в Києві. Це були співробітник кримського спецпідрозділу «Беркут» старший прапорщик міліції 42-річний Андрій Федюкін, військовослужбовець Кримського територіального командування ВВ МВС України старший лейтенант 24-річний Віталій Гончаров і старший лейтенант ВВ МВС України 32-річний Дмитро Власенко.

Зі спогадів Миколи Балана: «22 лютого до нас [у Кримське територіальне командування ВВ МВС України. — Прим. ред.] у Сімферополі прибув особовий склад, який був на охороні громадського порядку в Києві.