Читати книгу - "Скорочено Війна і мир"

військові пригоди (сорт людей, що терпіти не міг князь Андрій)", він морщиться, потім вимовляє декілька глузливих фраз із приводу розповіді Ростова. Микола спалахує, заявляє, що "це розповідь людини, що у бої була в самому вогні супротивника, а не балачка штабних молодчиків", що одержують нагороди, нічого не роблячи. Болконський спокійно каже, що розуміє, чого бажає Ростов — його образити, але "місце і час для цього дуже погано обрані", бо незабаром треба йти у бій, пропонує лишити цю справу без наслідків. Спокій і упевнений тон князя Андрія справляють на Ростова сильне враження, і, незважаючи на ненависть до цього "ад'ютантика", Микола відчуває, що ще ніхто досі не викликав у нього такої поваги. Сухо простившись із Борисом і Бергом, Ростов їде. Дорогою він ніяк не може вирішити питання: викликати йому на дуель Болконського чи ні.

Наступного дня оголошено огляд військ. Ескадрон Денисова також бере в ньому участь. Цар обходить військо. Ростов разом з усіма відчуває захоплення. Він бачить серед почту Болконського, якого загальний захват, здається, мало обходить. Підкоряючись захопленню, Ростов остаточно вирішує не викликати на дуель Болконського, тому що тепер він "усіх любить, усіх прощає".

Наступного дня після огляду Борис відправляється в штаб до князя Андрія, сподіваючись із його допомогою одержати місце ад'ютанта. На Бориса велике враження справляють самовпевнені ад'ютанти, і цей світ стає ще більш привабливим. Він спостерігає князя Андрія за розмовою з якимось генералом, що підлещується перед ним і стоїть струнко. "Борис у цю хвилину вже ясно зрозумів те, що він передбачав колись,— саме те, що в армії, крім тієї субординації і дисципліни, що була написана в статуті і який знали в полку, і він знав, була інша, більш істотна субординація, та, що змушувала цього генерала шанобливо чекати, у той час як капітан князь Андрій для свого задоволення знаходив більш привабливим розмовляти з прапорщиком Друбецьким". Болконський говорить Борисові, що незабаром ад'ютантів набереться цілий батальйон, що штаб Кутузова тепер утрачає свою значимість і найважливіше відбувається тільки в государя. Він обіцяє відрекомендувати Бориса своєму другові, князю Долгорукову, той допоможе стати "ближче до сонця". Долгоруков саме повернувся з наради в штабі, де обговорювалось питання про негайний наступ. Проти наступу висловилися "старі" командуючі, зокрема Кутузов. Долгоруков радіє, що "молоді" отримали "перемогу", тепер залишилося "закріпити" її на бойовищі. Він також розповідає, що Наполеон надіслав російському царю листа, аби виграти час. Сміючись говорить, що найскладніше було дати відповідь, бо не знали, як звернутися до Наполеона: російський імператор нізащо не погодився б назвати Бона-парта "імператором". Вихід знайшов Білібін, який запропонував так: "Голові французького уряду". Долгоруков переймається тільки цими питаннями і прохання молодика, що привів із собою Болконський, лишає "до наступного разу". Наступного дня війська виступають у похід, і до самого Аустерлицького бою Борис не міг побачити Болконського чи Долгорукова, тому залишається у своєму Измайлівськом полку.

На світанку 16 листопада ескадрон Денисова, в якому служив Ростов, разом з усім загоном Багратіона повели у бій. Але через версту зупинили. Гусари чують, що недалеко точиться бій, але вони знемагають від бездії. Біля дев'ятої ранку всю справу було щасливо закінчено, козаки повели полонених. Ростов купує собі "трофейного" французького коня. Російські солдати ставляться до полонених добре, бачать, що ті і самі не дуже розуміють, що відбувається. Несподівано проноситься чутка, що в ескадрон прибув цар. Імператор проходить уздовж шеренги і на якийсь час зупиняє свій погляд на Ростові. Юнак відчуває щастя, йому здається, що, коли б зараз йому наказали кинутися у вогонь, він зробив би це з радістю. Зачувши стрілянину, цар не міг утриматися від бажання особисто бути присутнім при військових діях. Ці дії зводилися до захоплення невеликого французького ескадрону, та імператору Олександру їх представили як початок величної перемоги. Через кілька годин у невеличкому німецькому містечку Вішау Ростову ще раз довелося побачити царя. На площі містечка лежало кілька поранених. Цар в оточенні почту дивився на них через лорнет. Ростов помічає страждання, що зобразилося на обличчі государя, коли він побачив солдата з пробитою головою, і сльози, що навернулися імператору на очі, коли він говорив, "яка жахлива справа війна". Авангарду оголосили подяку царя, обіцяли нагороди. Денисов тієї ночі святкував присвоєння йому нового майорського чину. Біля вогнищ було теж весело: дали подвійну порцію горілки. Ростов виголошує тост за імператора, "добру, чарівну і велику людину". Офіцери підтримали тост. Коли вже всі розійшлися, Денисов весело каже, що у поході немає у кого закохатися, то Ростов закохався у царя. Ростова аж розпирають почуття: "він дійсно був закоханий і в царя, і в славу російської зброї, і в надію майбутнього торжества. І не він один відчував це почуття у ті дні, що передували Аустерлицькому бойовищу: дев'ять десятих людей російської армії у той час були закохані, хоча і менш палко, у свого царя і в славу російської зброї".

Наступного дня государ розташувався у Вішау. Він почувся погано, бо на нього сильне враження справив вигляд поранених — кілька разів до нього приходив лікар. Того ж дня французький офіцер з парламентерським прапором приїхав у Вішаю і просив побачення з російським імператором. Через годину, бо імператор саме відпочивав, його допустили. . Як говорили при дворі, мета його візиту була запропонувати імператору Олександру зустрітися з Наполеоном. Цю пропозицію відхилили, а на переговори поїхав князь Долгорукий. Надвечір той повернувся, пройшов до царя і довго говорив з ним наодинці. На 20 листопада призначили Аустерлицький бій. А напередодні в обох ставках імператорів, російського і австрійського, була метушня, яка передалася і у ставку Кутузова. Князь Андрій у той день був при головнокомандуючому. Ввечері Кутузов приїхав до імператора, але пробув там недовго, пішов до графа Толстого. Князь Андрій, скориставшись пагодою, зайшов до князя Долгорукого довідатися про подробиці переговорів. Вони говорять про Бонапарта. Долгорукий розповідає, що він бачив Наполеона й у нього склалося враження, ніби той, як вогню, боїться генерального бою. Князь Андрій запропонував свій план бою, який міг бути однаково гарним зі схваленим, але не мав тієї переваги. Як тільки князь Андрій почав доводити переваги свого плану і вказувати на недоліки плану прийнятого, Долгорукий перестав дивитися на карту, дивився на Андрія. Потім зауважив, що той має право доповісти про свій план на воєнній раді у Кутузова, яка відбудеться сьогодні пізно увечері. Повертаючись додому, Болконський не витримує і запитує Кутузова, який