Читати книгу - "Карпатський капкан"

Сіллітоу запитально підвів брови, глянувши на секонд-лейтенанта. Той набрав у груди повітря, але Сіллітоу повернувся до стенографістки:

— Це не записуйте, — вона знову завмерла, мов манекен, — і до Лернера: — Будь ласка, поясніть мені, що це за операція «Гроза».

— Так, сер! — секонд-лейтенант знову кивнув, як це приписує устав при спілкуванні з вищими офіцерами. — Операція «Гроза» — запланований Сталіним у травні тисяча дев’ятсот сорок першого року військовий акт агресії проти Німеччини і її сателітів. Не відбувся через зволікання росіянами початку військової кампанії. У результаті їх випередив Гітлер і завдав превентивний удар. Німцям вдалося зруйнувати глибокоешелоновану оборону росіян і дійти до Москви.

— Пфу-у… — відсапнувся Сіллітоу. — Бачу, я ще багато чого дізнаюся в стінах цього закладу. Так, власне, а що сталося з полковником Франком і де він зараз? — махнув рукою до стенографістки й та беземоційно продовжила роботу.

— Сер… — продовжив Лернер, — у сорок другому році Франк із загоном Управління спеціальних операцій був закинутий у Чехію з метою прикриття групи замаху на Гейдріха. Після знищення цього негідника чеські патріоти загинули в Празі від рук нацистів, а зв’язок з Франком обірвався. Після війни ми провели власне розслідування, але слідів полковника так і не знайшли. До вчорашнього дня він вважався загиблим.

— Дякую, — сказав Сіллітоу, кивнув до Лернера, мовляв, сідайте, й звернувся до інших офіцерів: — Хто має якісь думки з цього приводу?

Звівся лейтенант і представився:

— Лейтенант Хейг, сер! Я готував групу полковника Франка до закиду в Чехію. Особисто для мене ця історія видається дещо дивною, вам ні? — обвів поглядом своїх колег. — Арій зник п’ять років тому, і його слідів у Чехії ми не знайшли. І тут виявляється: він сидить у лісі з українськими інсургентами й надсилає нам одне за одним повідомлення. Це схоже на радіогру росіян.

На ноги зірвався інший лейтенант і доповів:

— Лейтенант Віслоу, сер! Сер, у сорок другому ми втратили майже всю агентуру в Протектораті Богемія і Чехія. А якщо пригадати, ким Арій був у Першу світову війну та його українські зв’язки в Празі, мене ніщо не здивує.

— Джентльмени, джентльмени, — заспокоїв Сіллітоу офіцерів. — Ми не на плацу, не треба вставати. У нашій роботі повинні домінувати колегіальні й демократичні принципи. Сідайте, мені не хочеться дивитися на вас знизу вгору. Давайте без цієї субординації. Ми вирішуємо серйозні питання, а не показуємо свою виправку.

Офіцери всілися на свої місця. Сіллітоу обвів їх поглядом, важко зітхнув і запитав:

— З усього, що я почув, зрозуміло таке: без візиту в Росію про долю полковника Франка ми нічого не дізнаємося. Тому перед нами постає питання: чи варто ризикувати нашими агентами заради цього непевного контакту?

На останніх словах відчинилися двері, в кабінет рвучко увійшов генерал-майор сер Стюарт Мензіс, керівник Secret Intelligence Service, з ним чоловік, з вигляду — герой шпигунських романів: чорнявий, носатий, з тоненькими піжонськими вусиками й хитрими оченятами. Перший — у піднесеному настрої. Другий — кидає зацікавлений погляд у бік стенографістки.

Мензіс мав добру виправку й гарну офіцерську фігуру, на якій справно сидів генеральський мундир. Одначе в нього було надто бліде, немов вимучене, обличчя, бліді очі, сріблясто-світле волосся, що дуже контрастувало з його загальним бойовим виглядом. Мензіс очолював SIS майже 13 років і став легендарною фігурою у світі розвідки. Завдяки йому дії британської розвідки під час Другої світової війни були дуже успішними. Переконаний противник СРСР, Мензіс зараз прагнув розгорнути серію операцій, спрямованих проти Росії.

Він почав з порога:

— Джентльмени, вибачте за затримку.

Офіцери встали. Мензіс привітався за руку тільки з Сіллітоу, до інших кивнув.

— Прошу всіх сідати, — запросив хазяїн кабінету.

Загриміли стільці. Гість, що прийшов з Мензісом, розвалився на канапі під стіною й фривольно закинув ногу на ногу.

Керівник SIS узяв слово, тієї ж миті стенографістка затарахкотіла по клавіатурі:

— Щодо агентів, джентльмени, то своїх ми не кидаємо. Наш обов’язок — до кінця довести справу полковника Юджина Франка і з’ясувати його долю, — запнувся, пригадавши про свого супутника. — Перепрошую, джентльмени, дозвольте представити нашого гостя. Знайомтеся — це наш друг Ернесто де ля Охеда. Ви про нього чули як про «Фотографа».

— Джентльмени, — не зводячись з канапи, Ернесто махнув до всіх рукою. Офіцери, сидячи, кивками привітали цивільного.

— Так ось, — продовжив Мензіс. — Щойно я мав розмову з прем’єром. Питання Арія під його контролем. Перед нами поставлено завдання: налагодити стосунки з УПА. Нашого агента повернути в Британію. Його досвід підпільної боротьби проти радянського режиму всебічно вивчити, засвоїти й використати.

— Наш політичний курс змінюється? — запитав, не здивувавшись, Сіллітоу.

— Він нарешті повертається в логічне русло, — усміхнувся Мензіс.

Сіллітоу хвильку поміркував і поцікавився:

— Наскільки я розумію, містер Охеда бере участь у цій операції. Хто ще?

— Агент Бестія… Хелен Сміт.