Читати книгу - "Русалонька із 7-В. В тенетах лабіринту"

— Отже, помагали свої? — припустив тато.

— Чесно кажучи, вже навіть є кілька підозрюваних!

— А серед тих підозрюваних не може бути, перепрошую, сама Елеонора? — метала версіями Софійка. — Вона, до речі, грала відчай аж надто театрально! І нащось вимагала виставити за двері дитину, тобто мене!

— Щодо тебе, Софіє, то я відразу пояснив: дівчина ти не тільки гарна, а й дуже розумна та надійна, зайвого не розбовкаєш.

Дядькові слова на якийсь час убили в Софійці доморощену Агату Крісті й розворушили притлумлений годину тому жар. Тож кількох наступних речень вона од хвилювання просто не спромоглась почути.

Оговталась, коли вже звучало:

— …Грішок за Семенівною справді тягнеться, але значно скромніший. Вона звинувачує себе за те, що одного вечора, замикаючи музей останньою, забула розставити традиційні пастки! їй саме подзвонили з дому, забили памороки якимись проблемами, і вона…

— Що за пастки? — поцікавилась мама.

— Це така собі плутанина з мотузків по всіх кімнатах. Злодій у темряві мав би в них заплутатись…

— Тоді впасти й здерти коліно або набити синяка! — в’їдливо докинув тато. — Щоб потім за синяком простіше було крадія упізнати. Наді-і-і-ійна система захисту в наших музеях, нічого не скажеш!

— Це ще один привід не втаємничувати у справи сторонніх! — зітхнув Пустельник. — Музейники вдають, ніби в них не пастки, а нормальна сигналізація. Признатися, що на нормальну бракує коштів — за ніч усе повиносять!

— А з пастками — виносять по трохи! — обурювався тато.

— Та й так довго протримались! — розвів руками Пустельник. — Мабуть, саме завдяки таким придумкам досі неторкані чимало речей на зразок Рафаелевої «Мадонни», котра насправді зовсім не древня копія, як мовиться про людське око.

— Невже оригінал? — ахнула мама. — Ота картина, що висить при вході справа?

— Та самісінька. Але це між нами, звісно, — змовницьки підморгнув Сергій.

Але Софійку наразі цікавив не Рафаель, а злочинець.

— Дійде черга й до нього! Якщо не Елеонора Семенівна, то хтось із її рідні! Вони ж у курсі щодо цінності експонатів! І, прокручуючи аферу, ніби зовсім випадково подзвонили з дому! А там уже заздалегідь підроблений ключ, відсутні пастки — і готово!

— Гаразд, але який сенс рідним підставляти своїх?

— Ну, по-перше, хто б міг подумати, що неповнолітній екскурсантці заманеться помацати картину? — не здавалась дівчинка. — По-друге, сенс може бути у грошах! Одна лиш картина «Удома» коштує, мабуть, цілі сто гривень!

— Цілі сто? Ха-ха! — сумно реготнув Сергій. — А 70-100 тисяч не хочеш? Саме так ціниться у світі нині модний крадений «соцреалізм»! Ну, це одна з течій модернізму, мистецтво, яке впроваджувалося, чи пак нав’язувалося в Радянській імперії, тобто в Союзі. Але про течії не зараз. Зараз про те, що вибрали для підміни полотна Сергія Шишка, Тетяни Яблонської…

— Яблонської? Тієї, що малювала «Ранок»? — вразилась дівчинка.

— Саме так. Тільки тут, звісно, була інша картина. Здається, «Квітневий день». Отже, Яблонської, Шишка і ще Григор’єва. Юлій Мокренко попав у цю компанію майже ненароком: очевидно, завдяки подібності стилю. Адже «Русалки» Мокренкової не чіпали, взяли тільки «Удома» — певно, за реалізм, який ще тоді не встиг стати імпресіонізмом і який видався їм подібним до соціалістичного…

— Це наштовхує на думку, що цупив хтось не дуже обізнаний, — припустив тато.

— А може, для окозамилювання? — не бажала відмовлятись од власної теорії Софійка.

— І що ж далі? — запитали всі майже одночасно.

— Музейники довго панікували й радились. Колеги просять Елеонору не виказуватись перед начальством, дехто радить узагалі замовчати підміну. Підсохне, мовляв, через десять років ніхто й не здогадається! Хтось навіть жартував: було по одній прекрасній картині, тепер по цілих дві — кому від цього гірше?

— О! Ще один доказ того, що замішані свої! — аж підскочила Софійка.

— Але сама Елеонора, за нею і решта зійшлись на тому, що мовчати не можна. Для початку викликали групу столичних експертів і вже на основі їхніх висновків порахують збитки й подадуть заяву до міліції… Очевидно, я теж проходитиму як свідок.

— Отакої! Через мене ви, дядечку, маєте клопіт?

— Нічого, я звик! — засміявся Пустельник. — Відновлення Леськівського замку теж не я сам собі придумав, але без нього тепер життя не уявляю! Задля доброго діла не шкода.

— Ні, ну, ми вам допоможемо! Скажіть тільки чим! — щиро запевнила дівчинка.

— Поки що абсолютним спокоєм. Гадаю, добре, що тебе, Софіє, до справи таки не приплели. Пропоную тримати язики за зубами. В інтересах слідства, так би мовити. До речі, Сніжана теж поки що нічого не знає, і раджу не забивати їй голови: молоко пропаде — годуй тоді малого сумішами.

Задзеленьчав телефон. Усі стрепенулись: невже хтось вирахував Сергія і почне погрожувати? Але то дзвонила тітонька: де чоловік забарився?

Пустельник поспішно попрощався і помчав до родини.

У Софійчиній квартирі ще довго зависала гнітюча тиша. Як діяти?