Читати книгу - "2586 кроків"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
-- Я чула про Вас, -- вона побіліла наче стіна. – Мене звати Ванья, Ванья Лунден.
Павел теж відрекомендувався. Повернувся двірник. Він приніс одяг Ваньї на вилах. Кинув його на підлогу, а сам відійшов на безпечну відстань і почав дезінфікувати горло анісівкою. Гансен допоміг дівчинці одягнутися.
-- Ми йдемо туди? – запитала вона.
-- Так, але не переживай. Я перевірю що з тобою. Може нічого такого.
Двірник приніс, знову на вилах, її валізу. Коли вони виходили, на подвір’ї директорка саме поливала гасом викинені через вікно ліжко і постіль.
-- Не забудьте помити кип’ятком стіни і підлогу, -- порадив їй люб'язно Гансен. – І, звичайно ж, доведеться спалити цю комірчину, -- в нього злісно блиснули очі.
Він не мав сумнівів, що його послухають. Вони пішли. Відразу за воротами лікар раптово зупинився.
-- Ми не можемо вести її на очах в цілого міста, -- сказав він. – Якщо це не проказа, то й так її гнобитимуть за сам факт, що вона з’явилася в нашому товаристві.
-- Давай візьмемо сани, -- запропонував Скужевський.
-- Еге ж. Я вже бачу, як мене тут хтось підвозить. Хіба що гробар катафалком. Ми зробимо по іншому. Ви йдіть до лікарні. А я піду обхідним шляхом. Тебе тут ще ніхто не знає.
Павел ледь помітно посміхнувся. Вони вирушили удвох.
-- Ви відпустите мене? – запитала вона по-німецьки.
Його наче хтось обухом вдарив по голові.
-- Вибач, -- сказала вона, -- Може зі мною все гаразд. Зрештою доктор десь там йде, а без грошей до села мені не дістатися.
Він кивнув головою.
-- Я знаю, що Ви б послухали мене, -- в її голосі чулася несподівана впевненість. -- Давайте порахуємо кроки. Кажуть, що їх буде дві тисячі п'ятсот вісімдесят три.
-- Вісімдесят шість, -- поправив він. – До того ж ми вже пройшли частину шляху.
-- Давайте рахувати.
Вони йшли мовчки. Рахували. Ванья була страшно блідою і здавалося, що в неї підгиналися коліна. Вона йшла повільно, але не дивлячись на це, лікарня невблаганно наближалася. Далеко позаду плівся Гансен. Він теж рахував.
-- Сходиться, -- прошепотіла вона, коли вони зупинилися біля воріт.
-- Це неможливо, -- сказав він задумливо. -- До пансіону значно дальше ніж до Бригген. В нас вийшло те саме, але ж в мене довші ноги і я роблю більші кроки.
-- Може це підказка, -- посміхнулася вона. – Ось як виглядає пекло, -- дівчина доторкнулася до воріт.
Раптово її обличчя спотворив жах. На очах виступили сльози. Скужевський легенько підштовхнув їх, відкриваючи одну стулку. Вони зайшли на подвір’я. Загорнена в сіре полотно фігура в кутку ще не встигла вкритися інеєм. Освальд, вішальник… За мить їх наздогнав Гансен. Вони увійшли до будинку через двері з другого боку подвір’я. Тут знаходилася аудиторія, кілька кімнат для персоналу і ще одна лабораторія.
-- Почекайте хвилинку, -- сказав Гансен і вибіг, залишивши їх в кабінеті.
Павел поглянув у вікно. Доктор добіг до дверей церкви при лікарні і, впавши на коліна, почав молитися. Ванья зняла кожушок, він допоміг повісити його на вішак. Сам теж зняв плащ. Повернувся Армауер.
-- Роздягайся, -- наказав він, вказавши на ширму.
За мить вона стояла перед ними в самій білизні і шкарпетках. Дівчина почервоніла і опустила очі.
-- Де? – запитав Гансен.
Вона повернулася, показуючи спину. Спина була вкрита дивними пухирями з ексудатом. Він взяв в руку шпильку і обережно проколов біля одного з них. Дівчина зойкнула.
-- Ще хвилинку, дівчинко, -- попросив він.
Він вколов її ще кілька разів. Кожного разу вона підскакувала. Гансен вийняв з шафки скальпель і, прогрівши його над полум’ям спиртівки, вирізав їй кусочок шкіри. Павел, якого ознайомили з методом приготування розчину, розчинив каплю чорнила у воді.
-- Можеш одягатися, -- сказав Гансен.
Він препарував фрагмент шкіри і поклав його під об’єктив мікроскопа. Дивився довго і уважно. Тим часом його колега підготував наступний. Вони змінили препарат і уважно вдивлялися в блакитну тканину. Вона була чистою, жодних слідів схожих на плашки бацил.
-- Ти здорова, -- сказав Армауер. – Такі язви дійсно дуже схожі на проказу, але з’являються при харчуванні хлібом з брудної муки. Якщо вона містить багато спориння, від неї може ось так зіпсуватися шкіра.
-- В мене це вискочило недавно, -- промовила дівчина. – Десь протягом минулого тижня.
-- Коли ти повернешся в своє село, через кілька тижнів вони зникнуть.
Вона посміхнулася.
-- Чудово, -- прошепотіла, а потім очі розійшлися їй так, що кожним дивилася в інший бік, і осунулася на землю.
Павел підтримав її з одного боку, Гансен – з другого. Вони поклали її на кушетку. Відразу ж дали їй понюхати нашатирю. Дівчина пчихнула і відкрила очі.
-- Я здорова? – перепитала.
-- Так.
-- Дякувати Богу. Але як мені тепер дістатися додому? – занепокоїлася вона.
-- Де ти живеш?
-- В Дале.
Гансен вийняв з кишені гаманець і відрахував кілька банкнот.
-- Павел. Посади її на сани, заплатиш заздалегідь.
-- Гаразд.
-- Я напишу листа її батькам, бо ця скажена баба обов’язково підніме на ноги всю околицю, -- зітхнув він. – Я не здивуюся, якщо ця бідна дівчина буде змушена продовжувати науку в Осло.
Він попрощався з потенційною пацієнткою; Скужевський і Ванья вийшли.
--Два
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «2586 кроків», після закриття браузера.