Читати книгу - "Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі"

І кілька слів про «чорний кумис», який, за словами переважної більшості російських істориків, був ще одним «свідченням приниження Великого руського князя Данила ханом Батиєм». Навіть чудовий український історик Леонід Махновець у своєму тлумаченні цього поняття дуже прикро помилявся, коли писав: «Чому Батий називає кумис «чорним молоком», — не зовсім ясно. Як гадають, слово «чорний» тут має специфічне значення — «підкорений». «Чорне молоко» — напій, який той з іновірців, хто його п’є, визнає свою покірність і підлеглість. Вважалося, що хто вип’є кумису, той перестає бути християнином. Пити кумис у хана — велика честь, але греки і руси кумису взагалі не пили: це вважалося богопротивним. Тому з такою гіркотою тут говориться про цю честь» [18, с. 405].

Отакими натяками — «як гадають, вважалося» тощо — російська історіографія привчила нас, українців, до хибного сприйняття і тлумачення подій власної історії. Російський сучасний історик, за походженням — українець, Олександр Юрченко працею «Кумысная церемония при дворе Бату», яку вперше опублікували в Санкт-Петербурзі 2007 року в «Монголіці–VII», розвіяв старі московські міфи про приниження Данила Галицького. У своїх висновках науковець писав:

«Не странно ли, что напиток, который пьёт хозяин пира и которым он угощает гостя, может выступать символом унижения… Летописное выражение «чёрное молоко» было точным переводом … (із казахської мови — В.Б.) «кара кумыс» и означало лучший сорт кумыса. По свидетельству брата Вильгельма, высший сорт кумыса назывался чёрным кумысом и употреблялся исключительно знатью. Любопытно, что этот напиток был прозрачным… Даниил удостоился лучшего приема. Более того, совместное питьё «чёрного молока» означало признание высокого статуса… (українського. — В.Б.) князя …» [41, Інтернет, с. 7–9].

Ось такий, цілком достовірний висновок зробила людина, яка забажала прояснити питання. Російський професор завуальованою мовою заявив про московські «доважки брехні» в літописі.

Автор навів приклад і розтлумачив цей факт, як людина, що прожила більше сорока років у Казахстані, неодноразово пила звичайний кумис і двічі, за все життя, — чорний.

Переважна більшість сучасних українських істориків вважають, що саме поїздка Данила Галицького до хана Батия призвела до остаточного підпорядкування Великого князівства Золотій Орді. Так у чудовому збірнику наукових праць «Матеріали Всеукраїнської наукової військово-історичної конференції», що відбулася у Львові 15 квітня 2010 року, один історик писав: «У 1246 р. монголо-татари висунули вимогу, щоб Данило Галицький визнав їхню зверхність. Відвідавши Батиєву столицю місто Сарай і підкорившись ординському повелителю, він зберіг Галицько-Волинське князівство та отримав час для укріплення міст, щоб боротися з монголо-татарами» [166, с. 34].

Ще раз зазначимо: ніяких «татаро-монголів», чи «монголо-татарів» не існувало.

Це звичайна вигадка російських імперських істориків. Уже давно відомо, що Чингісхан, його батько, мати, дружина, діти тощо, як і вся його держава, були стовідсотково тюркського походження.

Особисто Чингісхан, як і його батько та дід, походили з роду киятів. Зараз цей тюркський рід є складовою частиною казахського народу. Тому автор пропонує задумуватися над кожним словом, яке ми вимовляємо. Посилання на давню російську фразу: «Так в истории принято говорить» не має нічого спільного з українською історичною наукою. Це зауваження побічне.

Щодо васалітету Данила Галицького, то прошу задуматися над першим кроком Великого князя, зробленого ним по прибутті з Золотої Орди. Послухаємо Літопис Руський:

«Звідти ж, [із города Холма] Данило вирушив, узявши сина свого Льва і митрополита. І пішов він до короля [Бели] в [город] Ізволин, і взяв дочку його [Констанцію] синові своєму за жону. І оддав він йому, [Белі], захоплених бояр, що їх бог дав у руки його, коли він із братом одолів біля Ярославля. І вчинив він із ним мир, і вернувся у землю свою» [18, с. 406].

Варто розуміти: якби Данило Галицький «став підданим» Батия і зразу ж по тому поїхав до його ворога та одружив сина на доньці короля Бели, він до кінця життя став би одним із найлютіших ворогів хана. Воєнну армаду Батия можна було би чекати на землях Галичини та Волині через півроку. Пам’ятаймо, що на той час згадане військо закінчило протистояння з Великим ханом Гуюком і ніде не було задіяне. В той час, коли перші посланці сусіднього хана Бувала (Мовала) з’явилися на теренах володінь князя Данила (за тим же Літописом Руським) тільки через п’ять літ після поїздки Данила Галицького до хана Батия (1255 рік).

У домислах про підпорядкування Данила Галицького і Великого князівства ханові Батию та Золотій Орді «не в’яжуться кінці з кінцями».

Врешті-решт, якби наш Великий князь був «васалом» чи хоча би «залежним» від Золотої Орди та її володарів, після його смерті нащадки зобов’язані були б узгоджувати з ханами наступника престолу. Чого Літопис Руський не фіксує.

Абсолютно всі документи, окрім московських фальшивок, засвідчують повну незалежність Великого Галицько-Волинського князівства як після 1240, так і після 1250 років.

Думаю, що якусь союзну (не васальну) угоду між ханом Батиєм та Данилом Галицьким все ж таки було підписано. Саме те різко підняло статус Данила Галицького, передовсім — на теренах Золотої Орди. Певно, й на пам’ятному бенкеті у хана Батия, коли Великого князя пригощали «чорним кумисом», у черзі пити той напій Данило був поруч чи серед нащадків роду Чингісидів. Таким чином, Данило Галицький, з волі хана Батия, зайняв надзвичайно високий щабель навіть у династичному ряду самих Чингісидів.

Ось чому Великий князь, за Літописом Руським, «… воював із Куремсою і ніколи-таки не боявся Куремси: Куремса бо не міг йому був ніколи вчинити лиха… [18, с. 420].

Мова йде не стільки про воєнні сили князя Данила і татарського