Читати книгу - "Пан Халявський"

яєшні, всякі холодці — безперестанку йдуть одне за одним. Тепер уже матінка клопочуться припрошувати гостей, щоб побільше їли, і кожному — проте за рангом гостя — підкладають чудові шматочки й поливають маслом та сметаною, більше чи менше, зважаючи на поважність особи. Батенько ж, знай, обходять гостей, просячи їх про наливки, котрих різного кольору, смаку, сорту й роду в достатку розносилося. Коли тарелі очищено, підноситься «на потуху» «варена»… От знов не стерплю, щоб не сказати: де ви знайдете в нас цей напій? Ніхто й приготувати його не вміє. А який же напій! Я вам скажу: «оце штука!» — що в рота, то й спасибі! Солодко так, що губ не розтулиш: так і злипаються; смачно так, що навіть нектар не вартий проти нього нічого; добропахуче таке, що я, бувши в Петербурзі, в жодному «козмаїтичеському» магазині не знаходив отаких пахощів. Дешево й нічого не коштує, бо весь матеріал домашній: горілка, ягоди всякі й кілька ароматичних утворів: перець, кориця, лаврове листя. Так де там! І сей дорогоцінний пахощами, здоров'ям, смаком і дешевий напій відкинули й утопають у винах, начебто заморських, коли запевняю вас чесно, що всі оці вина з хитрими назвами робиться тут же на місці, В нас, і продається по дорогій ціні на шкоду кишеням і здоров'ю православних. Аж серце болить і душу стискає!.. Де ти, блаженна старовино?..

Отож, звольте. Як покуштують по кілька чашок вареної, пан полковник забажає проходитися по двору, оглянути батенькову стайню, загороду та інші місця в господарстві. Пішов — і всі чиновники за ним; батенько передують, а сурми сурмлять, а бубни гримлять на честь полковника, та вже помітно, що не так улад, бо багато частували й сурмачів — як козаків, конюхів, так і всіх людей, що прибули з гостями.

На стайні й скрізь пан полковник, оглядаючи, що похвалить, то негайно виводять геть і здають на руки полковницьким людям, котрі навмисне для сього прибули. Батенько від задоволення аж облизується, що їхнє господарство схвалює пан полковник.

Оглянувши все, повертаються в будинок, де матінка тим часом пригощали жіночу стать… тим, що їм на думку спало; а що при сьому не був присутній ніхто з чоловічої статі, то щодо натуральності, діло було гаразд… І дивно: перед ними стоять горіхи смажені і мишоловки, яблука, повидла різного сорту та всякі такі меблі, а наша жіноча стать, таки добре розчервонівшись, цокотять, баляндрасять, розказують одна одній всяку всячину, і кожна, одна одну не слухаючи, веде своєї. Те, що саме прийшов пан полковник, їм непомітно, і матінка, бігаючи від одної до одної, здержують їх від розмов. «Та замовчіть же, пані обозна! Та годі ж, пані бунчукова товаришко! Ось пан полковник прийшов». І всилу-всилу їх утихомирять.

Зрозумівши, що пан полковник тут, вони, притихнуть і, як годиться, підвівшись з своїх місць, почнуть маніритися: і усміхаються до нього, втираються хусточками і, хоч воно й ні до чого, на все кланяються, поки його ясновельможність не зволить сісти й майже наказом не посадить їх. Усі ласощі знято з столу й подано страви «підвечіркувати». Шинка, солонина, бужанина, півть, солоні перепілки та інша печена птиця прикрашає стіл. Після кількох чарок горілки гості беруться «підвечіркувати» й порають усе при безперестанному частуванні різного сорту пивами й медами.

Тим часом, як се все діється, панночки, що нагулялися в королі, не маючи чим забавитись, з «нудьги» йдуть до річки, що протікає за садом, і там купаються. А паничі «задля забавки» йдуть прогулятися в кущі, що за річкою саме проти купання, і там милуються розглядуванням натури, або природи. Тепер, коли вже старі, звісна річ, після підвечіркування повинні поїхати, то вся молодь, освіжившись купанням та намилувавшись натурою і природою, приходить, де всі зібралися, й знову не дивиться одне на одного, бо не годиться при поважних особах показати, що вони знайомі межи себе.

Закінчивши останню трапезу, пан полковник підводиться, щоб їхати. Берлин його подано. Машталір одне ляскає пугою. Батенько підносять кубок, просячи об повне, «щоб у домі, котрий покидає його ясновельможність, усього було повно». Коли виходять у сіни, подається кубок, «щоб господареві вороги не переступали через пороги». На рундуку ще випивають повний кубок, «щоб лився достаток на все видиме господарство». Дійшовши до берлина, пана полковника знову просять випити «гладко», щоб гладенько стелилася дорога його ясновельможності. Випивши також до дна й сей кубок, пан полковник обнімає батенька, а вони, піймавши ручку його, цілують кілька разів і дякують добірними, улесливими висловами за виявлену велику честь своїми одвідинами тощо; а матінка, також ухитрившись, схопили другу ручку пана полковника й, цілуючи, прохають вибачити, що не могли пристойно пригостити нашого гостя, проморили його весь день голодом, бо все було недостойне такої високої особи, тощо. Пан» полковник, сповнений… почуттів, не може нічого вимовити, а тільки махає рукою і силкується піднести ногу, показуючи на мигах, що він хоче сісти в берлин. Усі, що стояли попереду, кидаються, піднімають його й садовлять. Тут батенько ще раз з кубком, щоб побажати панові полковнику щасливої дороги; пан полковник, почухавши чуба, запинаючись, ледве промовляє: «Мабуть, пан підпрапорний (батенько мали чин підпрапорного; я розкажу, як вони його дослужились), мабуть, підносить того меду, що за обідом?..» Батенько розпізнавали наперед його запитання і подавали достеменно той самий мед. Пан полковник, спорожнивши кубок, тут же валився на подушку, не сказавши більше ні слова. Берлин рушив, сурми засурмили, бубни забубнили на честь полковника, чого він, проте, чути не міг. За берлином вели коней, бугаїв, корів, везли кабанів і все те, що подобалося в батенька панові полковнику.

Провівши такого поважного гостя, батенько повинні були уконтентувати опрочих, котрі ще оставалися й бажали показати своє старання гостинному господареві. Починалося з того, щоб «погладити дорогу його ясновельможності». Потім дякували за хліб-сіль та за частування. Матінка піднесли ще «ручковий», себто з своїх рук. Потім пішли проводи тим самим порядком, що й пана полковника, до коляс, возів, візків, верхових коней тощо й тощо, і ось усі гості до єдиного роз'їхалися.

А що? Просимо ласкаво сказати мені: чи є тепер хоч тінь отакого бенкетування, щирого, веселого, статечного, багатого?