Читати книгу - "Коса. Сплетіння долі"

Монреаля немає нічого привабливого.[30] Вона нарешті встає – час іти. Жінка не збирається чекати дві години заради трьох швів на чолі, вистачить і звичайної пов’язки, а їй треба повернутися на роботу. Лікар зупиняє її, примушує знову сісти: їй доведеться почекати, поки її не оглянуть. Сара протестує, але їй не залишається нічого, крім як підкоритися.

В інтерна, який нарешті оглядає її, довгі та тонкі руки. Він сконцентрований і ставить їй багато запитань, на які Сара лаконічно відповідає. Вона не розуміє, чому він усім цим цікавиться, вона почувається добре, наголошує на цьому кілька разів, але інтерн таки продовжує огляд. Знехотя, наче підозрювана, з якої витягують зізнання, Сара зрештою визнає: так, зараз є відчуття втоми. А як не втомитися, коли у вас троє дітей, будинок, за яким треба доглядати, холодильник, який треба заповнювати, та ще й робота на повну зайнятість?

Сара не зізнається, що десь протягом місяця просинається виснаженою. Що кожного вечора, коли приходить додому, після вислуховування звіту Рона за день, вечері з дітьми, вкладання близнюків і перевірки уроків із Ханною, вона падає на диван і засинає раніше, ніж дотягнеться до пульта дистанційного керування від цієї гігантської плазми, яку нещодавно купила, та однаково ніколи її не дивиться.

Вона ні слова не каже про біль у грудях зліва, що дошкуляє їй уже деякий час. Без сумніву, то якісь дрібниці… Вона не хоче говорити про це – не тут, не зараз – цьому незнайомцеві в білому халаті, що позирає на неї холодним поглядом. Зараз не підхожий момент.

Проте інтерн має занепокоєний вигляд: у неї низький тиск, та ще й ця блідість. Сара змушена прикидатися, хитрувати, вона добре це вміє. Зрештою, така її робота. Усі в офісі знають цей жарт: «Як дізнатися, що адвокат бреше? У нього губи ворушаться». Вона обводила круг пальця найхитріших юристів міста, тож молодий інтерн не стане їй на заваді. Просто несподівана втома, ось і все. Професійне вигоряння? Цей хитромудрий вираз викликає в неї посмішку. Модна фраза, якою зловживають останнім часом, – надто гучні слова як на невеличку втому. Може, вона слабенько поснідала вранці чи недоспала… «Чи то мене просто давно не вигравали», – так і кортить їй докинути жартома, але, помітивши суворий вираз обличчя інтерна, вона вирішує відмовитися від будь-якої спроби зблизитися з ним. Шкода, його можна назвати навіть гарним, зважаючи на його маленькі окуляри та кучеряве волосся, майже її тип… Так, якщо він хоче, вона вживатиме вітаміни. Посміхаючись, вона згадує про рецепт свого таємного енергетичного коктейлю: кава, коньяк і кокаїн. Дуже ефективний, йому варто спробувати.

Інтерн не в тому гуморі, щоб жартувати. Він пропонує їй відпочити, з’їздити у відпустку. «Змінити середовище» – він уживає саме цей вираз. Сара не може стримати сміху. Виявляється, можна бути лікарем і мати почуття гумору… Змінити середовище? Як саме, скажіть, коли ваша ласка? Продати дітей на eBay? Вирішити, що від сьогоднішнього вечора більше не треба їсти? Повідомити своїм клієнтам, що вона розпочинає безстроковий страйк у конторі? Вона веде ключові справи, які не може делегувати. Зупинятися не можна. Сара навіть не знає, що значить «узяти відпустку», – вона ледве може пригадати свою останню відпустку: це було в минулому чи в позаминулому році?… Тоді інтерн видає цю безглузду фразу, яку вона воліла б не згадувати: немає незамінних людей. Вочевидь, він узагалі не уявляє собі, що означає працювати в «Джонсон і Локвуд». Навіть гадки не має, що означає бути Сарою Коен.

Вона хоче негайно піти. Інтерн намагається затримати її, говорячи про необхідність провести ще деякі тести, але вона виходить з кабінету.

Втім, Сара не звикла все відкладати на наступний день. У школі вона вчилася добре – «сумлінна учениця», як говорили її вчителі. Вона ненавиділа робити щось в останню хвилину, навпаки – полюбляла «випереджати ситуацію», як сама зазвичай це називала. Початок вихідних або канікул завжди присвячувався виконанню домашніх завдань, після чого учениця почувалася значно вільніше. В офісі вона також завжди на крок попереду інших – саме завдяки цьому вона й змогла прогресувати так швидко. Сара не залишає нічого на волю випадку – вона діє на ви-пе-ре-джен-ня.

Але не в цьому випадку. Не зараз.

Цей момент ще не настав.

Тож Сара повертається до свого звичного світу – до зустрічей, conf calls,[31] списків, справ, заяв, зборів, нотаток, звітів, ділових обідів, призначень, судових рішень, трьох дітей. Вона повертається на фронт, як добре навчений солдат, знову вдягає цю маску, яку звикла завжди носити і яка так їй пасує, – маску усміхненої жінки, якій усе вдається. Ця маска лишилася цілою, на ній немає жодної, навіть крихітної тріщинки. Повернувшись до офісу, вона заспокоює Інес та інших колег: усе гаразд, то були дрібниці. І все повертається на своє коло.

За кілька тижнів її чекатиме контрольне відвідування гінеколога. «Так, я щось відчуваю», – скаже вона зі схвильованим виразом обличчя, оглядаючи Сару. Лікарка призначить їй низку обстежень із варварськими назвами, які навіть вимовити страшно: мамографія, МРТ, комп’ютерна томографія, біопсія. Обстеження, що самі по собі вже майже ставлять діагноз. Проголошують вирок.

Але наразі цей момент ще не настав. Сара виходить із лікарні, знехтувавши порадами інтерна.

Наразі все добре.

Поки це не назвали, його не існує.

Кімната насправді невеличка, Сюди хіба що ліжко може вміститися. Навіть не ліжко – дитяче ліжечко. Саме тут я працюю, на самоті, У повній тиші, день у день. Звісно, існують машини, але в результаті все виходить грубшим. Тож на потік це поставити не можна. Кожна модель – це своєрідний еталон. І кожна з них – це предмет моєї гордості. З часом мої руки перетворилися майже на незалежні частини тіла. Якщо добре відпрацювати рухи, З роками приходить і швидкість. Я так давно працюю, Схилившись над цим заняттям, Що мої очі вже майже нічого не бачать. Моє тіло стомилося, Зужите ревматизмом, Але при цьому Мої пальці не втратили своєї моторності. Іноді в думках я вириваюся зі стін цієї майстерні Та лину кудись У далекі краї, До незвіданих шляхів, Голоси яких долинають до мене, Наче слабка луна, Та сплітаються з моїм власним. Сміта
Селище Бадлапур, штат Уттар-Прадеш, Індія

Зайшовши до хижки, Сміта одразу помічає доньчин вираз обличчя. Поспішаючи закінчити обхід, вона навіть не зайшла до сусідки, де вони зазвичай ділили те, що діставалося від джатів. Набравши води в колодязі, вона поставила свій