Читати книгу - "Сміх. Біологія, психіка, культура"

г) Теорія Берґсона, очевидно, є частиною теорії почуття вищості й заниження смішного предмета, бо унаочнює задубіння, автоматизм і недоладність, характерні для комічного, й відсилає до потворності, про яку говорили античні автори, і недоліків, зауважених Гоббсом.

Однак Берґсон робить особливий наголос на сміху як соціальному жесті, що карає й виправляє неповороткість, автоматизм і недоладність, що загрожують гармонійному суспільному життю. Так, розташовуючи сміх у його природному середовищі, яким є соціальне та культурне життя будь-якої групи, він надає йому чіткої функції, а саме — участі у соціальному контролі.

Очевидно, кожна теорія прояснює якийсь один з аспектів сміху. Але насамперед, як бачимо, переважає консенсус щодо зв’язку між сміхом і задоволенням, радістю.

Сміх є одним з особливих виявів афекту радості. Тому радісний сміх відрізняється від глузливого чи знущального. Зазначимо, до речі, що в латинській мові є лише слово, що позначає сміх (risus), тим часом у Біблії вживаються два терміни: sâhaq (позитивний радісний сміх) і lâhaq (глузливий сміх); так само у греків слово gelân означало «сміятися», а katagelân — «насміхатися».

Навіть більше, за певних обставин сміх наділений агресивним, садистичним виміром, який деякі автори відкидають або засуджують. Ідеться про сміх насмішки, глузування, які виражають іншу форму задоволення. Теорія почуття вищості розташовує сміх у структурі соціальних стосунків, де утверджується нарцисизм і агресивність сміхуна.

Теорія контрасту й невідповідності підкреслює когнітивний вимір сміху та один з його механізмів.

Концепція розрядки говорить про «психофізіологічний» процес сміху.

Нарешті, теорія сміху в Берґсона, як і в авторів антич­ності (Платона, Аристотеля, Цицерона, Квінтиліана), надає йому соціального виміру, локалізуючи сміх у його природному середовищі, тобто соціальному та культурному житті. Сміх має множинні функції, серед яких функція здійснювати символічне покарання девіантних і незграбних форм, тим самим беручи участь у «соціальному контролі».

Власне, усі ці теорії ані суперечать одна одній, ані розходяться, а чудово доповнюються, прагнуть висвітлити один з численних аспектів сміху, виражаючи його красномовну складність і магічність.

Замість висновку до цієї філософської мандрівки пропоную поміркувати над фрагментом із Книги Буття:

Кн. Буття, Розділ 17:

15. І сказав Авраамові Бог: Сара, жінка твоя, нехай свого ймення не кличе вже: Сара, бо ім’я їй: Сарра.

16. І поблагословлю Я її, і теж з неї дам сина тобі. І поблагословлю Я її, і стануться з неї народи, і царі народів будуть із неї.

17. І впав Авраам на обличчя своє, і засміявся. І подумав він у серці своїм: Чи в столітнього буде народжений, і чи Сарра в віці дев’ятидесяти літ уродить?

18. А до Бога сказав Авраам: Хоча б Ізмаїл жив перед лицем Твоїм!

19. Бог же сказав: Але Сарра, твоя жінка, сина породить тобі, а ти назвеш ім’я йому Ісак. І Свого заповіту з ним Я складу, щоб був вічний заповіт для нащадків його по нім.

20. А щодо Ізмаїла, Я послухав тебе: Ось Я поблагословлю його, і вчиню його плідним, і дуже-дуже розмножу його. Він породить дванадцять князів, і великим народом учиню Я його.

21. А Свого заповіту Я складу з Ісаком, що його Сарра вродить тобі на цей час другого року.

22. І Він перестав говорити з ним. І Бог вознісся від Авраама.

Розділ 18:

11. Авраам же та Сарра старі були, віку похилого. У Сарри перестало бувати звичайне жіноче.

12. І засміялася Сарра в нутрі своїм, говорячи: Коли я зів’яла, то як станеться розкіш мені? Таж пан мій старий!

13. І сказав Господь до Авраама: Чого то сміялася Сарра отак: Чи ж справді вроджу, коли я зостарілась?

14. Чи для Господа є річ занадто трудна? На означений час Я вернуся до тебе за рік цього самого часу, Сарра ж тоді матиме сина.

15. А Сарра відріклася, говорячи: Не сміялася я, бо боялась. Але Він відказав: Ні, таки сміялася ти!

Розділ 21:

1. А Господь згадав Сарру, як сказав був, і вчинив Господь Саррі, як Він говорив.

2. І Сарра зачала, і породила сина Авраамові в старості його на означений час, що про нього сказав йому Бог.

3. І назвав Авраам ім’я синові своєму, що вродився йому, що Сарра йому породила: Ісак.

4. І обрізав Авраам Ісака, сина свого, коли мав він вісім день, як Бог наказав був йому.

5. А Авраам був віку ста літ, як уродився йому Ісак, син його.

6. І промовила Сарра: Сміх учинив мені Бог, кожен, хто почує, буде сміятися з мене.

7. І промовила: Хто б сказав Авраамові: Сарра годує синів? Бо вродила я сина в старості його.

«Сміх, — стверджує Чарльз Дарвін, — виникає як первісне вираження радісних емоцій або, власне кажучи, щастя»[22].

Як і Дарвін, психологи та етологи погоджуються віднести сміх до категорії емоційних виразів обличчя, де сміх «зображає» радість, при цьому інші базові емоції, що традиційно вирізняються після Вудворта і Шлосберґа[23], це печаль, страх, відраза, здивування.

Більшість авторів доводять, що сміх, як і всі емоційні вирази обличчя, є універсальним і вочевидь залежить від «генетично визначеної центральної моторної програми» (інстинктивна поведінка або